Чому Росія обрала Авдіївку? Про рішення та наслідки

Чому, або «всупереч» чому...?

Отже, ми пропустимо аргументацію, на рахунок того, чому саме російське командування прийняло рішення (обрало) саме Авдіївський район оборони для проведення більш-менш масштабних наступальних дій восени минулого року, я вже неодноразово писав про це, у тому числі, частково й у першій частині, й тому зупинятися на цьому не будемо... перейдемо зразу до розгляду його рішень.

Розіб'ємо на дві частини...

• Рішення під час підготовки операції.
• Рішення, прийняті ним у ході її проведення.

Підготовка...

Звісно, що головним елементом цього процесу є так зване оперативне розгортання відповідних ударних угрупувань військ. По суті, це комплекс заходів командування противника, сенс якого полягає у створенні та безпосередньому розгортанні у заданому районі(ах) угрупування військ на обраному операційному (оперативному) напрямку...

Простіше кажучи, вам необхідно для того, аби його реалізувати (а без цього ви жодної наступальної операції не зможете провести) зробити декілька речей:

• визначити склад та наряд сил й засобів, які будуть задіяні (або можуть бути задіяні) в операції...
• привести (перемістити) їх у заданий район(и), тобто зосередити там...
• розгорнути їх у відповідне оперативне шикування (іншими словами – вишикувати їх у відповідний бойовий порядок)...

Окрім цього, вам у рамках підготовки операції, потрібно зробити ще декілька важливих речей...

• «Згадати» про реальний рівень боєздатності того комплекту військ, який ви визначили для участі в операції. При потребі, його відновити – доукомплектувати відповідні сили та засоби особовим складом, озброєнням та військовою технікою (ОВТ), провести інший комплекс заходів – від морально-психологічного забезпечення до санітарно-медичного та тилового...
  
  
• Провести розрахунок потреб у предметах матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) угрупувань військ, які ви створюєте й відповідно – забезпечити створення та накопичення їх запасів (причому, бажано – саме у районах бойового призначення, або максимально близько до них). Від палива й запасних частин, до боєприпасів та витратних матеріалів.
  
  
• Потурбуватися про прихованість та максимальну непомітність для противника самого процесу оперативного розгортання (бажано, при цьому ввести його в оману) враховуючи при цьому увесь спектр розвідувальних можливостей противника.
  
  
• Провести комплекс заходів з облаштування та підготовки району(ів) оперативного розгортання своїх військ – від інженерного, до транспортного та контр-розвідувального...
  
  
• Й головне – провести у рамках оперативного розгортання своїх військ дії з його оперативного прикриття. По суті, це комплекс бойових дій іншої частини ваших військ, або частини угрупувань, які розгортаються, з метою не дати противнику зірвати процес оперативного розгортання ваших військ.

Бо, очевидно, що противник, як тільки встановить факт оперативного розгортання угрупувань ваших військ – тут же спробує його зірвати. Тому, зазвичай, під час оперативного розгортання, плануються та проводяться дії військ з його прикриття...

Все, вище перераховане мною... робиться з двома цілями...

• добитися ефекту оперативної раптовості для противника...
• створити на обраному напрямку вирішальну перевагу у силах та засобах...

Виходячи з всього цього, спробуємо оцінити – які рішення приймало командування противника, й результат, якого воно спромоглося досягнути...
Очевидно, що визначення складу та структури ударних угрупувань противника на Авдіївському напрямку з боку російського командування було невипадковим...

Вибір двох типових загальновійськових армій (ЗВА) – 2-ї гв.ЗВА та 41-ї гв.ЗВА Центрального воєнного округу (ЦВО), (обидві – так званого «пореформленного типу», 3-х бригадного складу) спрощував процес їх оперативного розгортання... До свого залучення в Авдіївській операції вони діяли у складу УВ «Центр», на Лиманському напрямку.

У них не такі громіздкі тили, як в армій старого типу, із повнокомплектними мотострілецькими дивізіями (мсд). Три мотострілецькі бригади, це вам не 2-3 дивізії, їх простіше переміщати на певні відстані, й це більш непомітніше для противника...У цьому сенсі, єдину складність становила 90-та танкова дивізія (не помітити переміщення такої кількості танків – було важко). Тому, її переміщали – в останню чергу, й дуже поступово.

Більше того, частину її сил й засобів залишили на Лиманському напрямку навіть до початку Авдіївської операції. Тим більше, що третя армія – 8-а гв.ЗВА зі складу Південного воєнного округу, яка повинна була стати основною ударних угрупувань вже була розгорнута на обраному напрямку... її необхідно було лише доукомплектувати та поповнити «по місцю»... та провести певне перегрупування її сил та засобів усередині її смуги дій...

Тобто, очевидно, що визначення складу своїх наступальних угрупувань з боку російського командування було цілком адекватним та логічним... У першу чергу, з точки зору їх оперативного розгортання. Адже такий вибір забезпечував вирішення, принаймні двох основних завдань...

• дозволяв суттєво прискорити процес оперативного розгортання...
• але, одночасно, забезпечував суттєве нарощування сил й засобів на потрібному напрямку, тобто – дозволяв створити вирішальну перевагу в силах й засобах...(8-а армія діяла на цьому напрямку 1 армійським корпусом\АК та принаймні 2-а мотострілецькими дивізіями, які нікуди не треба було переміщати, додавши до цих сил й засобів ще 6 окремих мотострілецьких бригад/омсбр зі складу 2-ї та 41-ї ЗВА, цілком можливо було забезпечити цю саму вирішальну перевагу...).

Тим більше, що очевидно, противник заздалегідь розробив відповідний план-графік переміщення своїх військ з Лиманського напрямку на Авдіївський, методом так званого «перекату»... Тобто, війська переміщалися поступово та поетапно, можна сказати «по-батальйонно»...

Окрім того, усі (або більшу їх частину) заходів, щодо нарощування рівня боєздатності 2-ї та 41-ї ЗВА до потрібного рівня, противник проводив у базових районах у зоні відповідальності УВ «Центер» (тобто, по «старому місцю» їх застосування), що жодним чином не свідчило про намір командування противника застосувати їх десь на іншому напрямку...

Проводив противник й заходи з дезінформації та легендування свого перегрупування військ. Згадайте, як напередодні Авдіївського наступу досить активно розповсюджувалась противником інформація про переміщення його військ з Лиманського напрямку «десь на південь» (частіше за все,
фігурував Запорізький напрямок)...

У рамках проведення прикриття свого оперативного розгортання, противник силами визначених сил (це були переважно частини та підрозділи 1-го АК), намагався зайняти зручні вихідні рубежі та позиції північніше та південніше Авдіївського району оборони ЗСУ. Зокрема, противник ще до початку операції намагався пробитися у напрямку Красногорівка – Степове та постійно атакував з Водяного та Опитного у північному напрямку...

Однак, другої частини завдання – добитися ефекту оперативної раптовості, противнику не вдалося. Очевидно, що українське командування ще до початку активних та масованих атак/штурмових дій противника у рамках його Авдіївської наступальної операції, мало (отримало) відповідну інформацію, щодо оперативного розгортання додаткових його сил й засобів й цілком здогадувалось, що найближчим часом противник на цьому напрямку розпочне активні, а головне широкомасштабні, наступальні дії... Власне, це й стало причиною початкових невдач росіян у ній...

Тож підіб'ємо підсумок цієї частини нашої оцінки...

Завдяки рішенням російського командування у період організації та підготовки своїх широкомасштабних наступальних дій на Авдіївському напрямку йому вдалося вирішити основне завдання оперативного розгортання військ – створити вирішальну перевагу у силах та засобах...

Але, у силу цілого ряду причин, добитися важливого «додаткового» – оперативної раптовості дій своїх наступальних угрупувань – не вдалося... Авдіївський наступ не став «полной неожиданностью» для українських військ.

Навіть я, диванний оглядач, із дуже скромними можливостями, щодо отримання оперативної інформації... першу таку, про якісь «дивні пересування» російських військ з Лиманського напрямку у загальній дирекції «кудись на південь», отримав мінімум за 2 тижні до початку інтенсивних атак противника...

Звісно, що відповідні структури нашого ГШ, явно її отримали значно раніше за мене...