«Корпоративчик» до Дня незалежності

Найбільше, що мене шокувало в день похоронів Сергія – це духовий оркестр Нацгвардії, який фальшиво грав під міськрадою Ірпеня російські романси.

Сергій був дуже чутливий до музики. Тож було повне відчуття, що якби він міг, встав би і пішов, щоб того не слухати.

Я попросила керівника змінити репертуар, на що на мене подивилися квадратними очима і сказали, що іншого немає.

Я спитала про «Кача» і Запорізький марш, але мені пояснили, що їх заграють вкінці – на цвинтарі.

Минуло 6 років. Наші військові оркестри перейшли на іншу музику. Не знаю, чи всі. Не знаю, чи скрізь.

Але знаю, що «корпоративчики» є не тому, що це вони такі. Це ми такі. Це наша країна така. Російсько-українська чи чи зросійщено українська – це вже нюанси.

І поки ми всі разом це не змінимо, нічого не зміниться. Більше української попси, більше української мови в побуті і бізнесі, більше модерних рішень від українського середовища, більше наших державників при владі - це процес, який триває і має перемогти.

Інакше буде Білорусь, тобто друга Росія. Така моя думка. Бо «корпоративчик» - це лише віддзеркалення тієї частини українського суспільства, яку ми з вами вирішили не помічати. Але вони є. І вони так живуть. Живуть, до речі, поруч з нами.