Відмова України від НАТО: чому це майже неможливо

За словами Зеленського, «відмова від НАТО» може з’явитися в гіпотетичному мирному договорі. Але якщо такий пункт справді буде включений, процес його реалізації та узгодження з НАТО може тривати роками.

• 1 •

Навіть якщо уявити, що таке можливо, його реалізація не є ані швидкою, ані простою. Відносини України з Альянсом базуються не лише на Конституції України, а й на рішенні Бухарестського саміту 2008 року, де чітко зафіксовано: Україна стане членом НАТО.

Щоб скасувати це рішення, необхідне одностайне голосування всіх 32 держав-членів. Ба більше, для цього доведеться переглядати сам Договір про НАТО, зокрема статтю 10 про «принцип відкритих дверей», яка передбачає, що будь-яка країна може стати членом Альянсу. Якщо для України така можливість закривається, то в договорі має бути прямо зазначено, що право на вступ до НАТО мають усі країни, окрім України.

Фактично такі умови легалізують російську логіку «буферних зон» і поділу європейських держав на «сорти» залежно від близькості до російських кордонів. Це рівнозначно капітуляції НАТО перед Путіним. Без участі всіх країн-членів будь-який пункт про «відмову» не матиме жодних юридичних наслідків. А внутрішні консультації такого масштабу можуть тривати роками.

• 2 •

Перспектива членства в НАТО важлива як елемент гарантій безпеки після припинення бойових дій. Буквально тиждень тому Таїланд і Камбоджа, війну між якими кілька місяців тому «припинив» американський президент, знову розпочали бойові дії. Це приклад завершення війни без гарантій безпеки: війна може раптово спалахнути знову і ніхто не допоможе її зупинити.

Існує кілька поширених моделей гарантій безпеки, кожна з яких має свою ціну. Якщо спростити: чим сильніші гарантії (наприклад, членство в НАТО), тим меншими можуть бути подальші вкладення країн-гарантів в українську армію. Якщо ж гарантії слабкі – вкладення в ЗСУ мають бути значно більшими.

Очевидно, що серед усіх можливих гарантій найдешевшою є саме інтеграція України в НАТО. У такому разі Україна стає частиною системи колективної безпеки, а мілітаризація ЗСУ відбувається на рівні з іншими членами Альянсу та за єдиними стандартами. Усі інші варіанти значно дорожчі. Вже зрозуміло, що США не планують нести основний фінансовий тягар і перекладатимуть його на Європу. Саме звідси і дискусії про використання заморожених російських активів.

• 3 •

Якщо вірити ЗМІ, наразі обговорюються гарантії «аналогічні статті 5 Договору про НАТО». Втім, не зовсім зрозуміло, що саме мається на увазі, адже гарантії безпеки НАТО передбачають не лише права за статтею 5, а й серйозні зобов’язання країн-членів. Поширення таких гарантій на Україну без покладання відповідних обов’язків виглядає малореалістичним.

Схоже, ці дискусії мають радше переговорний характер. Путін неодноразово заявляв, що неприйняття України до НАТО є для нього принциповою позицією. Тож, імовірно, американська сторона такими «вкидами» намагається з’ясувати реакцію Кремля на сценарій, у якому Україна отримує фактичні гарантії НАТО без формального членства.

Гарантії безпеки – ключ до завершення війни. Саме вони визначають, чи буде мир тривалим. Умови завершення війни в Україні формують нову архітектуру безпеки Європи на десятиліття вперед. Стара система була зруйнована російським вторгненням і приходом до Білого дому нової адміністрації.

Якою буде нова – вирішується прямо зараз. Але незалежно від формальних формулювань щодо членства в НАТО, очевидно одне: Україна стане центральним елементом майбутньої системи європейської безпеки.