Українці і Різдво: настав час для рішучих змін у церковному календарі

Кінець року традиційно є часом для підбиття підсумків, зведення порахунків із минулим та творенням планів на майбутнє.

І в значній частині християнського світу все дуже логічно вписується в таку парадигму. Різдво та приготування до нього стає вдалим періодом, щоб осмислити свої дії, виставити собі оцінки й взятися за пошук шляхів, як стати кращою версією себе. Це час, аби похвалити себе та пожурити. Помріяти, чого хочеться сягнути й чого позбутися. Нагадати собі про важливість найближчих людей. Вирішити, куди рухатися та як дістатись мети. А тоді спланувати, як втілити ці задуми. І відтинок між Різдвом і Новим роком, себто святковий період, є чудовою нагодою для подібних роздумів, бо вже з наступного дня можна приступати до дій.

Натомість Різдво після Нового року і ще купа свят по тому, як в календарі тих народів, котрі дотримуються юліанського календаря, руйнує цю логічну побудову Західного світу. Так маємо прірву між підбитими підсумками та можливістю втілення. Бо свята після Нового року відтерміновують все. Вибивають із колії на кілька днів, тижнів, а то й цілий місяць. І тоді перші плани стають недосяжними ще до того, як випадає нагода їх втілювати. Так і минає потім цілий рік якось необов’язково та сумбурно.

Із отриманням Православною церквою України (ПЦУ) автокефалії, здавалося, врешті виникла нагода, аби вийти із цього порочного кола й перейти, як не на григоріанський то на новоюліанський календар. Бо час великих звершень часто є найкращим часом для швидких змін та реформ. Тим вікном можливостей, коли на хвилі успіху та радості легше сприймаються якісь складні речі. Натомість, традиційно для наших широт, церква діє дуже подібно до політиків: вкрай обережно й постійно озираючись. Боячись брати всю повноту відповідальності на себе.

Два молодих ієрархи

Деякі аналітики зауважують, що в українських церквах склалася ситуація, коли на чолі стоять два молодих ієрархи. Мова про главу УГКЦ Святослава та предстоятеля ПЦУ Епіфанія. Мовляв, вони на престолах надовго, тож мали би взятися за реформи, навіть натякаючи на можливість об’єднання.

Дуже хочеться помилятися, проте поки виглядає цілком навпаки, що обоє несхильні до різких змін. Вони м’яко намагаються перекласти всю відповідальність на прихожан. Мовляв, ви там переходьте, святкуйте, а ми подумаємо.

Тож українцям, які досі відзначали різдвяні свята за юліанським календарем, нічого не залишається, як, не чекаючи нічого від архієреїв, перейти на святкування Різдва разом із більшістю Західного світу, а не озиратись на Москву та не боячись ефемерних розколів. Бо гоже відділити зерно від полови, а не губитися між бур’яну. Відновити календарну логіку й стати ще ближчими до решти цивілізованого світу.