Про бароко, Мгар і незнання історії

Трохи з акцентом розказував. 

Бароко! 

«Українське бароко, вплив віленського, будували на гроші гетьмана Мазепи й гетьмана Самойловича...,» – кажу

«Це вплив католицизму», – несподівано вставляє отець:)

«Тобто?»

«Ну, да».

Далі вже пройшли, кожен думаючи про своє, а отець швидко закінчив і пішов хреститися. 

Наш київський сердечний десант після закінчення волонтерського огляду хворих у Лубнах повіз сюди головний лікар поліклініки – він же син українського письменника, автора видатних історичних романів Володимира Малика. 

Мгар.

У 17 столітті тут було братство, що активно протистояло окатоличенню лівобережних українців.

Універсалом Богдана Хмельницького ченці були під захистом, а населення монастиря складалося здебільшого з колишніх запорозьких козаків. В монастирі під іменем монаха Гедеона перебував син Богдана Хмельницького, Юрій...

Більшовики, прийшовши сюди, розстріляли монахів, і розважалися в соборі, зробивши зі святих мішені для стрільби. Одна з фресок так і збережена сьогодні – стріляли в голову, і одна куля – в серце.

Потім тут утримували дітей «ворогів народу». Ще пізніше – піонерський табір.

Монастир свого часу відвідали майже всі гетьмани України, багато з яких жертвували значні кошти на його утримання. Серед меценатів монастиря був Людвиг Дант, принц Гессен-Гамбурзький. Тут побували Шевченко, майже всі класики української літератури XIX-ХХ століть, і Пушкін, і Петро І, так.

Сьогодні тут знову чоловічий монастир. Московського патріархату. 

Вікіпедія повідомляє:

22 листопада 2013 року Президент України Віктор Федорович Янукович підписав указ «Про заходи щодо відзначення 400-річчя заснування Мгарського монастиря», згідно з яким передбачено протягом 2014–2019 років здійснення заходів зі збереження, реставрації споруд та об’єктів, розташованих на території Мгарського монастиря, а також будівництво корпусу бібліотеки.

Незадовго до своєї втечі підписав. Він мав до храмів і монастирів свій певний інтерес.

«Вплив католицизму» мудро переживає свою біографію. Сюди звозять покалічених птахів – і вони тут співають своїх райських пісень. Отець-екскурсовод у цьому місці всміхнувся – мовляв, алегорія гарна.

Місцевий журналіст привів нас до клітки з вороном – він його сюди привіз особисто. У ворона порушена координація – смикає головою. Але живий і уже щасливий. Саша думає, чи справді впізнає ворон його при зустрічі? Йому так здається...

Але Сашу точно впізнають тут деякі місцеві насельники й вітаються не дуже радісно: Саша каже, що це через його сюжет про п’яного священика, якого він десь застукав...

Але мова про Мгар. Він неповторний. На березі неповторної лубенської Сули.

І багато драм колишніх і теперішніх і Мгар, і Сула стоїчно переповідають. Тут, думаю, все справжнє дивиться на все тимчасове мудро: істину ж не розстріляєш із свого кривого пістолетика.