Суспільство починає ховатися від війни

Глибинне суспільство почало «ховатися» від війни і яскраво це проявляється у поступовій втомі та відмові від воєнно-новинного контенту. І це вже історія не про роздратування та фрустрацію.

Це кейс спустошливої вимушеної байдужості та міцної інформаційної стіни, яку вибудовує обиватель в бажанні уберегти психіку від страху зустрітися із правдою.

Єдиний телемарафон – це УТ-1 часів 90-х, який зараз швидше унаочнює інформаційний провал влади і тримається лише задля електоральних утіх у найближчому майбутньому.

Експертний уoutube заповнений одноманітними «хорошими росіянами», у яких криза жанру теми «Путін помре», «Росія розвалиться» тощо.

Військова місцева аналітика більше схожа на далекі від реальності оповіді «дідів Панасів» і більше не привертає увагу осіб, які все це дивились заради пошуку відповіді на єдине хвилююче питання: «коли все це закінчиться?»

Це системне спостереження за поведінкою споживачів інформації. «Зловити» увагу можна лише клікбейтною пасткою у вигляді інформації про рух ракет, мобілізацію, дії ТЦК. Тобто те, що зачепає інстинкти безпеки та соціального виживання особи.

Відчуження простої людини від війни – це спроба сховатися від усвідомлення краху одномірної переможної рамки. Коли людина не хоче в силу національної гордості публічно відмовлятися від територій та сатисфакції, але в пошуках способу убезпечити себе від великого розчарування та емоційного вигорання не знаходить нічого кращего, як самоусунутись.

І от коли його, середньостатистичного українця, обставинами насильно повертають у травматичну ситуацію війни, всередині нього починає накопичуватися політична агресія, яка локалізується на Президентові, Раді, колективному Заході тощо.

І от тут виходять на орбіту ті інформаційні «воїни», які прекрасно розуміють куди повертає глибинне суспільство і який електоральний капітал це обіцяє.