Саміт НАТО. Не варто тиснути на Байдена

Можу, звісно, помилятися, але посилення публічного тиску на Байдена перед самітом НАТО може призвести лише до зворотнього результату. Просто тому, що президент США (а) не діє під тиском, і (б) не може дозволити будь-кому подумати, що він може діяти – а також змінювати свої рішення – під тиском.

Тому здається мені, що запрошення приєднатися до НАТО Україна у Вільнюсі точно не отримає. Отримає щось на зразок second best option – «ось вам зброя, ось гарантії ізраїльського типу, а про решту поговоримо після війни» – але запрошення ні.

Мораль: не накручуйте себе надмірно у цьому питанні, щоби потім не довелося розчаровуватися в союзниках. Вони не ідеальні, але (а) кращих в нас не було й не буде, а (б) розчарування в них точно не дасть нам жодного конструктиву на майбутнє.

Пам'ятаєте кампанію «НАТО, закрий нам небо!», єдиним підсумком якої стало кількамісячне соціологічно значуще розчарування українців в ідеї приєднатися до НАТО? Тоді навіть деякі притомні й розумні люди на певний час повірили, що це реально, просто НАТО «не хоче цього робити». Потім в ОПУ зрозуміли, що ця карта на переговорах з Росією все одно не зіграє – а отже, немає заради чого хитати українців від НАТО до «озброєного нейтралітету» – і відкрутили довіру до НАТО назад. Ну от, не треба цей шлях «розчарування в НАТО» проходити на «біс», хай наскільки щирою з боку українців є ця накрутка.