Звідки в Україні взялися Тані, Лєни, Свєти, Саші, Паші і Аркаші?

Чотири скорочені форми жіночих імен Таня, Ліза, Лєна, Свєта, на перший погляд, важко українізувати. Які з ними проблеми?

Якщо Тетяна, чому Таня, а не Теня? Якщо Єлизавета, чому Ліза, а не Лиза? І звідки в іменах Лєна і Свєта взялася літера є?

Почнімо з Тетяни. Оскільки це імʼя походить від грецького Татіана, можна як виняток залишити скорочення за цією повною формою: Таня, Тата.

А що з Єлизаветою? Фаріон каже, що галичани скорочують це імʼя як Люзя. Але можна скорочувати й Вета (так називали мою прабабусю Лисавету на Черкащині), можна Єля, можна Лизя (цю форму зафіксовано на Слобожанщині).

З Оленою все простіше: у повісті Ольги Кобилянської «Царівна» імʼя головної героїні скорочують як Лена, а не Лєна. Тому просто замініть одну літеру. Незвично, але правильно: Лена. Те саме й з Лєрою: Лера.

Найскладніше зі Свєтою(-канфєтою). Світа? Світла? Лана?

У книжці Любомира Белея «Імʼя дитини в українській родині» наведено такі форми:

Світланка, Світланочка, Світланонька; Світка; Лана, Ланка, Ланонька, Ланочка (у словнику Скрипник і Дзятківської є ще Лануся).

А Олена, Єлизавета й Тетяна подані так:

Оленка; Оленочка, Оленонька, Ленуся, Оленця; Олеся; Лена, Ленонька, Леночка; Ляля (у словнику Скрипник і Дзятківської є ще Оленцуня і Льоля).

Єліза, Єлька; Ліза, Лізонька, Лізочка. (Де ж галицьке Люзя і слобожанське Лизя?) Любомир Белей, як бачимо, не накладає заборони на Лізу.

Танечка, Таненька; Тася, Тасечка (Тетянку забули).

Нагадаю, що скорочені форми можуть бути спільними для кількох імен:

Тася – це і Тетяна, і Таїсія;

Лана – це і Світлана, і Мілана;

Льоля – це і Олена, і Ольга;

Люся – це і Людмила, і Олюся, і Валюся (а на Гуцульщині Ольга взагалі Люна);

Леся – це і Олександра, і Лариса, і Ольга, і Олена, і Олеся;

Лесь / Лесик – це і Олександр (Сашко), і Олексій (Олешко), і Леонід (Ленько), і Олег (Олько), і власне Олесь.

Це питомі українські, абсолютно органічні для нашої мови скорочення, тому мене дивують такі коментарі: «65 років не знав, що я Лесь або Лесик. Добре, що не лось або песик».

Так само й англійське Джек – форма і для Джона, і для Джексона, і для Джейкоба, і для Джеймса, також є самостійним імʼям.

А ще в українській мові імена не закінчуються на -аша. Якось мій польський читач Leszek Cyran написав українською: «Саша – це жінка. Чоловік – Сашко або Олек».

Саша, Паша і Аркаша… Ваня, Даня і Нафаня… Жіночі закінчення чоловічих імен -я, -аша (Ілля — виняток) є тільки в російській мові. Наприклад, в українській Василь – це не Вася, а Васьо, Васько, Василько. А Василина — Вася.

До речі, в українській і жіноче не Саша, а Саня або Санда. Як і Марійка, Дарця та Наталка — не Маша, Даша і Наташа.

Написала мені коментар і словачка Zuzana Rybova: «Celkom ako po slovensky. Aj u nás je Jurko a Natálka» («Так само, як у словацькій. У нас теж є Юрко та Наталка»).

Називаймося правильно, плекаймо своє!