«Тест Зе». З Матриці доведеться вийти всім – і тим, хто створює фантазії, і тим, хто в них вірить

Погоджуючись з написаним, вважаю необхідним доповнити сказане Вікторією наступним:

1. Домінування віртуального світу у політиці – це не якийсь універсальний всесвітній феномен. Це явище, яке має суто українську специфіку, оскільки є поєднанням:

• зависоких очікувань, суто українського запиту на «диво», яке, на думку громадян, мають «обов’язково» здійснити політики (звідси постійний, від виборів до виборів, електоральний запит на «нових»);
• виникненням соціальних мереж та телетехнологій.

Внаслідок поєднання цих складових і виникає суто наш світ фантазій, які реалізують наші носії надії на «диво».

2. У світі «віртуальні кампанії» – це швидше виняток, ніж правило. Бо, по-перше, навіть такі телеполітики, як Трамп, пройшли усі кола класичної політики (праймеріз, дебати, зустрічі з виборцями) перед тим як обратися на посади. Бо, по-друге, стримують можливу «неадекватність» таких політиків так само класичні інституції (парламент, суд, спецслужби), протистояти якій електронна індустрія не може. Бо, по-третє, стикаючись зі світовими викликами політики все одно застосовують старі-добрі підходи. МВФ та НАТО ніхто не скасовував. Твітер не замінив Трампу ракети і П’ятий флот.
 
3. Дуже скоро з реальністю доведеться стикнутися і командам українських віртуальних політиків. Перемовини з Трампом і Меркель, спілкування в ООН і ЄС, або можливі воєнні дії вимагатимуть від усякої «віртуальної команди» цілком класичних методів дипломатичної гри, від якої не можна заховатися ні в телеку, ні в інстаграмі.
 
У підсумку, класичні кампанії справді можуть дати короткотривалу тактичну перевагу. Вони цілком можуть допомогти взяти владу (особливо в Україні), але навряд чи допоможуть довго цю владу зберігати. Для цього доведеться користуватися старими перевіреними підходами, без яких неможливо вижити у світі. З Матриці доведеться вийти всім – і тим, хто створює світ фантазій, і тим, хто в них вірить.