Історія має звичку повторюватися, тому треба вчити її уроки

У такі само червневі дні 1940 року відбулася радянська анексія країн Балтії. Озброєний таємним протоколом до пакту Молотова-Ріббентропа, за яким радянський і нацистський режими поділили Європу і про який їхні жертви гадки не мали, СРСР вдерся на територію Литви, Латвії та Естонії.

Вторгненню передувала «дипломатична», пропагандистська та військова підготовка. Спочатку СРСР в «кращих» традиціях російської/радянської дипломатії нав'язав невеликим країнам Балтії договори про взаємодопомогу, за якими одержав право на створення там своїх військових баз та розміщення військових контингентів. Зроблено це було у вересні-жовтні 1939 року, тобто одразу після підписання радянсько-німецького пакту, а отже з далекосяжною метою і без наміру ці угоди виконувати. А вже в червні 1940 року, звинувативши країни Балтії у порушеннях укладених договорів (знов-таки класичний прийом російської/радянської дипломатії), Москва в ультимативній формі зажадала нових поступок, у тому числі зміни їхніх урядів.

14 червня такий ультиматум було висунуто Литві, а вже 15 червня радянські війська вдерлися на її територію. Наступного дня – на територію Естонії та Латвії. Агресії передували морська блокада Балтії (!) у Фінській та Ризькій затоках і Балтійському морі. А що увага сильних світу цього була прикута до Франції, куди після анексії держав Бенілюксу вдерлися гітлерівці, радянська анексія Балтії залишилася майже непоміченою. Як і розв'язані в цих країнах масові репресії.

На відміну від країн Балтії, Фінляндія відхилила радянський ультиматум. І у неминучій війні з Радянським Союзом відстояла свій суверенітет. А ще розвінчала міф про непереможність радянської армії. Можна припустити, що ця обставина відіграла не останню роль у рішенні Гітлера рушити війська проти СРСР, а не Великої Британії. Але це лише припущення. Незаперечно одне: агресору не можна потурати, агресії слід опиратися.

Карфаген має бути зруйнований.