Путіну нічого сказати росіянам. І це початок його кінця

Нині в Путіна залишився місяць, щоб вийти на спілкування з «народом». Але чи вийде він?

І річ навіть не в тому, що президенту можуть поставити в прямому ефірі незручне питання про війну чи бідність. Цього не станеться – там випадкових спікерів з неузгодженим текстом не буває, починаючи від самого Путіна. Навіть фрики (як той самий «в’ятський квас») – теж підставні. Проблема в іншому – президенту банально нічого повідати росіянам. Можливо – вперше за його правління.

Довгі роки життя під радянською владою навчили людей звертати увагу не лише на те, що було сказано (прямо й особливо між рядків), а й на те, що було замовчано. Далеко ходити за прикладами не треба – про «Л/ДНР» Путін просторікував 56 хвилин, про оголошення війни Україні – 28 хвилин, про часткову (насправді загальну) мобілізацію – лише 14. Слова закінчилися? Чи довго говорити про складні речі йому фізично неприємно?

А де велика промова Путіна з нагоди втрати Херсона? Тут не витримали й так звані «воєнкори», спеціально спущені з повідця для підняття градуса українофобії. Питання «де Путін, чому він мовчить» чи не вперше в новітній історії перекочувало з кухонь до публічного простору. І хоча глибинний народ, судячи з усього, поразки під Харковом і Херсоном просто не помітив, проблема залишилася. І кожен новий день мовчання Путіна лише поглиблює тріщину між ним і російськими радикалами.

З іншого боку, можливо, Кремль просто береже суспільство від прикрих несподіванок з боку президента. Брякнув же якось Путін про субмарину «Курськ» – «она утонула», а вдів моряків назвав двадцятидоларовими хвойдами. А раптом щось він і цього разу бовкне? Тож хай Суровікін відбріхується і приймає на себе весь негатив за Херсон – для того його й призначили.

Однак Путіну, попри все, доведеться говорити. Бо навіть якщо він омине на «Прямій лінії» нещодавні поразки Росії, санкції та статус держави – спонсора тероризму або взагалі скасує захід, це все одно буде сприйнято як висловлення позиції. Відверто страусячої позиції. А в теперішніх умовах вічно ховати голову в пісок не зможе навіть Путін.

І дуже скоро, буквально впродовж місяця, ми дізнаємося, як російська влада пояснить підданим поточну ситуацію. Чи анонсує «тотальну війну», чи, навпаки, заявить про перемогу. Але навіть якщо нічого не буде оголошено, усі й так усе зрозуміють.

Бо несказані слова іноді звучать голосніше за вимовлені.

P.S. Постійні ракетні удари по Україні – це теж манера спілкування, характерна для Путіна. Видовище занурених у пітьму українських міст тішить серце пересічного росіянина і дозволяє йому забути про претензії до Путіна. Але жоден наркотик не може діяти вічно.

І Путіну рано чи пізно доведеться говорити.

І не виключено, що вже не перед росіянами, а перед суддями міжнародного трибуналу.