Міф про «народи-брати» та правда про братів і сестер

Польські фермери добилися від польського уряду мільярдних поступок – дотацій, гарантій заморожування податків… Тобто прямого відношення до українського експорту все це не має. Тоді запитання: то чого вони, задля досягнення своїх цілей, не блокували щось у Варшаві, Алеї Маршалківські, скажімо? Але ж ні, вони знайшли для себе можливим перекрити найважливіші артерії, по яких їде допомога стікаючій кров’ю Україні, ЗСУ, які б’ються і за їхню, польську, свободу. Це вони робили, щоби швидше домогтися згоди свого уряду? Не виключаю…

Але я ще згадую 26 лютого 2022 року, коли відвозив дочку з внуком – кудись, аби подалі від війни, на україно-польський кордон, в Ягодин. Вночі я повертався до Києва манівцями, бо *а*и*ти штурмували столицю саме з західного напрямку, а дочка, Саша, дзвонила мені уже з Польщі у захваті від того, як їх зустріли поляки. Сотні людей стояли в черзі, уже вночі, перед прикордонним відділком, де українським біженцям правили документи, і коли наші виходили, ледве не підхоплювали їх на руки – годувати, ночувати… Я потім спеціально дізнавався: польські власті, звісно, організовували і транспорт, і харчування, але люди приходили на допомогу самі.

І от що я хочу сказати, осмислюючи ці два діаметрально протилежні факти. В українців є чудовий привід позбутися, нарешті, совкового міфу про «народи-брати». Немає і ніколи не було ніяких «братніх нардів». В кожному народі є просто брати і просто сестри – люди однієї з нами крові, однакових уявлень про те, що необхідно по відношенню до ближнього, а що категорично неприйнятне. Але є в кожному ж народі й ті, з ким на одному квадратному кілометрі не присядеш… Серед українців, до речі, таких теж вистачає.

Вся справа в балансі – кого і на скільки більше. Я переконаний, що серед поляків на порядок більше тих, хто стояв у чергах, щоб пригріти українських біженців, ніж тих, хто майже два роки по тому, блокував кордон, перекриваючи допомогу воюючій Україні.

Дяка польській більшості! Разом – переможемо.