«Мінськ» накривається? І слава Богу!

Мені «подобаються» ці сльози «по Мінську» у випадку, якщо РФ «визнає ЛДНР». Я не буду вкотре пояснювати, чому це, насправді, добре, просто наведу приклад. От уявіть собі ситуацію, що вся ця публіка, яка щойно покірно «евакуювалася» і зі штанів вистрибувала, аби будь що намутити для Пу казус беллі, – всі вони беруть участь у виборах до парламенту України – обирають і обираються. Сподобалось?

Так, я знаю, що насправді тоді почалися б нові нескінченні танці навколо засідань ТКГ та різних «форматів» під акомпанемент артилерійської канонади на Сході і похорони в українських оселях.

Тобто Україна мала б усе те, в чому живе уже майже вісім років. І це ще в кращому випадку. А в гіршому – мали б ту ж велику війну, якою нам уже кілька місяців погрожують.

Якщо той гидотний «Мінськ», за допомогою якого Україну намагалися перетворити на нещасну Боснію, нарешті, сконає, розчиниться, перестане нависати над головою, то перше, що треба зробити, – це зітхнути з полегшенням. Ми його давно заслужили. Це, до речі, цілком можна піднести собі, як перемогу на поточному етапі.

А далі треба спокійно, але швидко думати, щодо варіантів подальших дипломатичних та безпекових ходів.

А що стосується рашистських погроз війною, то треба припинити займатися гаданням – буде чи не буде. Просто кожний день передишки, скільки б вона не тривала, нарощувати сили – військові, суспільні, політичні.

На нас чекає Перемога. Я вірю. А вірити – важливіше, ніж знати.