Україна – не Карфаген: не зруйнувати, а перенародити

Олігархи втратили за Порошенка половину своєї «здобичі», але й народ теж складається з тих, хто щось за Поршенка втратив (або його переконали, що втратив) – чиновників, митників, медиків, суддів (прокурорів, адвокатів), регіональних князів, князків та їхньої челяді, які потерпіли від децентралізації, євробляхерів, «тарифостраждальців», членів секти «чомудосінеживемякупольщі», затятих прихожан УПЦ МП, «телевізороголових», людей, які просто не знають, що їм робити з тією не просто свободою, а саме свободою вибору - і це їх бісить, бісить, бісить…

Сотні тисяч - до сотень тисяч - склалися в мільйони і таки помстилися. Адже їх ідеальний президент – це Кучма, за якого «Україна не Росія», але й не Україна - теж. Так, щось таке не сформульоване остаточно, але не Європа. Закінчує Тарас Возняк у дусі римського полководця і сенатора Марка Порція Катона - «Україна має бути зруйнована».

Не знаю… Щось, на щастя, не дає мені втопитися в цьому океані песимізму, змальованому в тексті пером публіциста з усією можливою безнадійністю. Хоча й нема мені чого заперечити Тарасові Возняку.

Все так. Крім одного єдиного. Те, що добре для публіцистичного натиску і переконання далеко не завжди підходить для ретельного аналізу. А саме це встановлення істини – нині є перша задача, передусім, для соціологів. Бо неоднорідні ці групи, визначені паном Возняком, вони, як снігові кучугури в березні: здається, що, вічні, мов кам’яні, а насправді, - уже підтанули знизу та з середини, ще трохи – і…

Хіба ж суспільство українське залишилося таким, яким воно було в 90-х, коли знайшло собі Кучму? Та обидва ж Майдани були виплесками, явленнями нової європейської України, яка дозріває в тілі старої, постімперської. Реставрація – Майдан – реставрація – Майдан…

Так, на цій історичні гойдалці іноді тьмяніє в очах і стає зле аж до того, що може знудити. Ну той що? Хіба є тут альтернатива, крім як перетерпіти? І це «перетерпіти» стосується лише тих хто пасивно стоїть на гойдалці, а тим, хто розгойдує, - треба продовжувати робити те саме. Мені здається, саме це має на увазі Тарас Возняк.

Повна фраза римлянина Катона (у нас часто цитують древніх лише в тій частині, «де вигідно»), якою він закінчував усі свої промови, звучить так: «Окрім того, Карфаген має бути зруйнований». Отже, мова там йшла не лише про зруйнування Карфагену, а про щось іще. Давайте зосередимось на цьому «окрім того». Спочатку це. А потім нехай Україну буде зруйновано. Точніше, зі старої України – постане нова.