Московський патріархат вирив собі яму. Повчальна історія

Ось на фото три особи, яких від інших відрізняють не лише головні убори, а й п'яті точки, плотно притиснуті до крісел.

На дворі 8 травня 2015 року, День пам'яті та примирення. Президент України Петро Порошенко зачитує список загиблих Героїв України. Всі, окрім цих персонажів, встають на знак поваги.

Потім ці скажуть, що сиділи на знак протесту щодо війни. Бо хотіли її припинення. Дуже смішне пояснення.

Насправді вони сиділи, бо по року війни показували Кремлю – ми не з ними, ми з вами. Ми не з воїнами тоді ще АТО. Ми свої.

А Україні вони показували віртуальний середній палець. Бо а що ви нам зробите? Ну так, ви ледве стримуєте ридання. А нам пофіг. І шо? Ми тут сила, і клали ми нас вас... ноги.

Ці троє – це предстоятель УПЦ МП Онуфрій Березовський, вікарний митрополит Антоній Паканич (нині – ключовий «зв'язний» між УПЦ МП та Кремльом) та намісник Іонинського монастиря в Києві Іона Черепанов. В останньому випадку іронія полягає в тому, що він сидить з кислою миною під час промови власного духовного чада – на той момент він ще був духовником Петра Порошенка, демонструючи тому ай-яй-яй.

Ну ж бо а що ви їм зробите?

Їм зробили.

Петро Порошенко перестав бути духовним чадом Іони та ініціював процес утворення ПЦУ та набуття нею Томосу.

Вже за Зеленського, після кількох невдалих спроб домовитися хоча б про видимість пристойної поведінки, для них перестали робити виключення з українських законів.

Тепер вони бігають та плакають. Питають, чому, ну чому ви вважаєте, що ми під Москвою, що ми проти України, що ми не з вами? Чому такі страшні репресії – вимагати від нас визнати нашу належність до Московського патріархату, виймати майбутніх єпископів з хористів, забирати російські паспорти, не продовжувати оренду пам'яток історії та культури та не заважати прихожанам тікати від нас світ за очі? Чому ви з нами це робите?

А ось чому.

Найдорожчі три попи в історії.