«Мова – це пароль». Як українська рятує життя на передовій

До річниці Тараса Григоровича. В грудні 22-го нас підняли о четвертій ранку по тривозі. Стався прорив під Іванівським. 28 Одеська бригада, яка щойно день як зайшла в Бахмут, терміново потребувала картинку з наших мавіків.

Вставати було легко – у спалці розбомбленого медучилища було десь 2-3 градуси, за бортом 10, тому ніхто особливо не роздягався :)

Вкинули в бойового корча комплект дронів, антену, старлінк, бандерабанку і вйо.

В штабі сказали – отуди. Наскільки прорвалися росіяни – зорієнтуєтеся на місці, але щоб картинка була не пізніше шостої. Треба чортів вибивати.

Поїхали. На кожній посадці питаємо – є наші попереду? Відповідь стандартна: хто його знає.

Нарешті за 1,5 км до каналу три гранатометника спг нам кажуть: гоп-стоп, далі орки.

Розклалися, запустилися. Дали відео в 5:50. Росіяни шниряють по нашому захопленому ВОПу, декілька наших 200-их біля бруствера.

Дали координати. Арта 28 наводиться. Міняємо мавіки каруселлю: один висить, другому перезаряжаємо акумулятори.

Збираюся вилізти з окопу запустити з руки дрона. В цей час з того боку заїжджає два чорних буса, з них вивалюється півтора десятка бійців.

Камуфляж. Жодних опізнавальних стрічок.

Курять. Тириндять по російськи. Всі.

І то російська не знайома російська з українським глухим г, а справжня, 100% чужа.

От і приплили. Їх 15-18. Нас троє і три спгшника в посадці збоку.

Тихо знімаю автомат із запобіжника.

Прикидую, з чого почати.

Тут з бліндажа вилазить Свят Бойко. Він на голову вищий мене, стирчить над окопом як Єйфелева, курва, вежа. «Дай боже, козаки!» кричить наш поет-пісняр-командир екіпажу. «З якого організму?»

Незнайомці завмерли. Ні слова, лиш переглядуються.

В повітрі іскрить.

Свят хапається за автомат.

Я пересмикую затвор.

«А мы не знааем, как правильно на дай боже отвечать» – витискає котрийсь.

«На слава Украине – героям слава. Это нас учили. А на дай боже еще нет. Мы из Одессы»

«От жеж в ковіньку твою, курчий син. Ми ж вас ледве не постріляли! Запамятайте: перше речення з незнайомцем – українською. Хоч Слава Україні, хоч віршик з дитсадка. Бо мова – це пароль. Це перевірка свій-чужий! Втямив?» – вичитує Свят.

«Героям слава!» – дружньо відповідають всі тепер вже рідні одеські вояки :)

***

Через пару годин арта зачистила ВОП, нарахували 16 дохляків.

Одесити закріпилися на позиціях.

Все буде Україна, Тарасе Григоровичу.