Озброєне суспільство чи слабка держава: вибір після теракту в Києві

Трагедія із розстрілом у Києві викликала бурю емоцій і пропозицій щодо проблеми безпеки в тилу.

Спочатку про емоції

Я так і не розумію, чому Міністр ВС не приніс вибачення за дезертирство своїх озброєних  підлеглих, які кинули мирних громадян під кулі вбивці. Це - обовʼязок будь-якого керівника системи, що дала збій з людськими жертвами.

Я не розумію, чому після 4 років війни в Нацполі все ще є працівники, які не пройшли фронт і тікають лише від звуків пострілів.

Невже не можна організувати ротацію патрульних і бойових бригад Нацгвардії?

Я так і не розумію, чому не говорять про покарання тих працівників Дозвільної служби, які мали обовязок вилучити ствол після ряду сутичок та погроз злочинця із інш людьми.

Як і про відповідальність дільничих, які мали би бити на сполох першими.

Тепер про рішення

На жаль, простих рішень нема.

У 18-19 столітті питання безпеки людей та їх майна було перекладено із самих озброєних громадян на державу. В авторитарних державах при цьому ще й всіляко обмежували наявність будь якої зброї у людей.

Така система працює все гірше.

У нас вона давно стала ілюзією.

Злочинці легко купують будь яку зброю.

Громадяни плюнули на корупційні державні процедури і заборони та запаслися колосальною кількістю нелегальних стволів.

Думаю, треба ввести абсолютно спрощену систему реєстрації короткостволів та неавтоматичних довгостволів.

Обмеження – лише за медичними показниками і за контакти з ворогом. За встановлені судом факти асоціальної поведінки або антиукраїнські висловлювання в соц мережах - скасування дозволу.

Треба також уточнити закон про право використання зброї для захисту життя, здоровʼя та майна. Щоб ті, хто вібиває напад злочинця, не мордувалися місяцями в судах чи – тим паче – роками в тюрмах.

При цьому я за те, щоб ця зброя зберігалася по місцю проживання або в бізнес об"єктах власника.

Вулиця – територія відповідальності поліції.

З високими правами і високою відповідальністю за результат.

За який несе відповідальність Міністр внутрішніх справ і його політична сила.

Ми розуміємо, що поліцейський патруль неможливо приставити до кожного кварталу. Патрульних у нас всього 15-20 тис.

Значить, треба йти на дозвіл носіння зброї на вулиці іншим професійно навченим людям. В першу чергу – резервістам, учасникам бойових дій.

Ця система добровільних помічників поліції була. Але переродилася в бізнес інструмент отримання дозволу на зброю.

Хто міг би координувати і контролювати цих людей?

Відповідь лежить на поверхні.

Це  – перехід на систему виборних шерифів. З числа тих, кому громада довірить свою безпеку.

P.S. Остання новина про те, що керівник Патрульної служби написав рапорт про відставку викликає змішані почуття.

Добре, що є люди, для яких честь і відповідальність – не порожні слова.

Погано, що цим користуються ті, хто має набагато більше підстав для відставки.