Війна/не війна. Три базові сценарії

Вся енергія українського політикуму йде на дискусію про те, чому Путін не нападе. А така позиція обов‘язково призведе до поразки: Путін братиме стільки, скільки дозволять взяти, без масових втрат.

Вашій увазі представляю аналіз Ukrainian Institute for the Future

Стартові позиції. Українська влада

Влада оголосила про те, що наступ готується. Але в той же час, далі дала головний меседж: зберігайте спокій. Майдан призведе до поразки, а тому єдине, що мають робити українці – не вестися на провокації. Які провокації – залишається загадкою. Кадрові зміни поки не розглядаються взагалі.

Сьогодні влада розривається між необхідністю демонструвати реакцію на інформацію союзників, небажанням роздмухувати занадто панічні настрої і параноїдальним страхом втратити керованість процесами.

Стартові позиції. Українська опозиція

Розпочалася масована атака на голову Офісу президента Андрія Єрмака. Головне звинувачення – зрада. В той же час говорити про організацію Майдану взагалі не доводиться, цим всерйоз не займається ніхто. Головна задача – пониження рейтингу Зеленського.

Щодо ситуації на кордоні лунають заяви про необхідність піднімати резервістів, тероборони і збирати РНБО. Але ніхто не говорить про позачергове засідання Ради. Простіше кажучи, опозиція займає відносно вичікувальну позицію, де ключовий акцент не імовірні воєнні дії, а пониження рейтингу Зеленського.

Опозиція по суті робить те ж саме, що й влада: на тлі потенційних міжнародних ризиків концентрується на вирішенні своїх тактичних питань.

Окремо слід виділити наратив ОПЗЖ, яке взагалі оминає тему ескалації на кордоні.

Стартові позиції. Західні партнери

Всі західні партнери говорять про підтримку України, хоча в цілому, немає жорстких заяв США про відключення від системи SWIFT і санкцій проти «Газпрому» в разі початку бойових дій. Нам обіцяють зброю (поки невідомо яку і коли) і нам говорять про певне посилення санкцій.

Виходячи з того, що за даними нашої розвідки, імовірні бойові дії можуть початися в січні-лютому, ЄС не буде готовий до будь-яких серйозних дій проти РФ на фоні можливих перебоїв з газом. І поки виглядає так, що до таких дій не готові в США.

Зараз існує важливий момент для Путіна, адже він по суті отримав унікальну можливість вирішити все один-на-один з Байденом, без особливого впливу за боку Європи. У ЄС наразі немає сильних політичних лідерів. Ангела Меркель – «усьо». Емманюель Макрон поринув з головою у передвиборчу кампанію і антиковідні протести у себе вдома. Себастьян Курц злетів з посади. В Італії та Іспанії потужної політичної фігури немає.

Відтак, Європа не має політичних лідерів, які мають свою, окрему думку щодо України, і які зв’язані хоч якимись моральними та особистими зобов’язаннями, чи пам’яттю щодо ситуації в Україні. З новими елітними групами ми жодних стосунків не розвивали, а з німцями нещодавно сварилися. Польща таку роль відігравати не може. Міграційна криза на кордоні з Польщею вже минула, тому вона не буде важливим фактором.

Стартові позиції. Росія

Всі заяви Кремля, які можна вважати офіційними чи напівофіційними, зводяться до того, що саме Україна готує провокації та отримає відповідь у разі провокацій. Простіше кажучи, РФ зайняла чітку позицію: Україна планує почати бойові дії (напрошується певна аналогія з ситуацією 2008 року в Грузії, про що офіційні російські ЗМІ вже говорять).

У російських ЗМІ протягом останнього часу змінено головний пропагандистський наратив, і тепер він звучить так: «ми з українцями єдиний народ, українська влада не чує бажання українського народу і хоче війни з Україною. Заради подачок від Заходу українська влада готова йти на ескалацію і нам (росіянам) нічого не залишиться, як іти на військовий конфлікт проти Росії і свого народу».

Таким чином, російське суспільство готують до можливих бойових дій проти України.

Головна ціль РФ

Росіяни сьогодні ставлять питання: як саме розіграти свою «золоту акцію» (візаві Китай-США) та вигідний міжнародно-політичний момент, щоб вирішити питання\зламати статус-кво навколо України. А напад\обмежений напад\тиск чи ненапад – це все інструменти, завдяки яким можна або не можна досягнути однієї-єдиної цілі – визнання з боку Заходу в якості одного з полюсів майбутнього багатополярного світу із власною зоною інтересів, периферією, червоними лініями та буферними територіями.

На сьогоднішній день найважливішими аспектами цих тектонічних змін (в середньо- і довгостроковій перспективі) має стати:

1. Приєднання України до ОРДЛО.

2. Зміна політичної системи і повернення в «Русский мир».

3. Економічно ми цікаві РФ, в першу чергу, для створення зернового ОПЕК на основі РФ, України та Казахстану.

4. Розвал України є початком розвалу ЄС, як політичного утворення.

Росіянам потрібна війна, перш за все, як елемент системи зміни правопорядку в світі і повернення до розподілу світу на зони впливу.

Головна ціль США

На наступні 50 років ключовим противником США є Китай, і Росія потрібна США, як елемент стримування Китаю (не допустити об‘єднання Китаю та РФ). Роль України в цій системі координат, де-факто, ситуативна. Ми не є суб‘єктом в цій грі.

Головна ціль ЄС

Сьогодні лише Польща та країни Прибалтики є жорсткими прихильниками цілісності України. Німеччина та Франція готові йти за сценарієм боснізації України через «формулу Штайнмаєра».

В той же час міграційна криза на кордоні з Білоруссю покликана змінити позицію Польщі.

Україна. Варіанти дій

Слід відразу зазначити, що в усіх варіантів є високий рівень можливої військової ескалації різного ступеню. Хоча базовим для росіян є загострення на Сході з подальшим просуванням вглиб української території за грузинським сценарієм, поки Захід не стане посередником в мирних переговорах.

Отже які існують базові варіанти:

1. Нічого не робити і чекати. Росіяни почнуть ескалацію – і ми доволі швидко запропонуємо погодитися на «формулу Штайнмаєра». Імовірність бунтів в Києві доволі велика, але влада буде говорити про мир і про зупинку повномасштабної війни. В цілому, абсолютно ослаблена влада буде напівлегітимною і ми виходимо на швидкі вибори, де бажатимуть участь і окуповані території. Ми погоджуємося з анексією Криму і перетворюємося на Боснію.

2. Українська влада починає повну мобілізацію, розгортає тероборону і т.д. Паралельно ми починаємо повномасштабну дипломатичну роботу. Але для того, щоб уникнути конфлікту з РФ, потрібен консенсус еліт, коли Зеленський і всі інші головні гравці відступають на крок назад, оголошують про перемир‘я, відбувається кадрове перезавантаження вищих ешелонів влади, і ми консолідовано граємо на об‘єднання країни.

3. Другий варіант, але без консолідації еліт. Цей варіант, з великою долею імовірності, призведе до тих результатів, які ми маємо в першому варіанті.

На сьогоднішній момент, попри все, залишається ключове питання: навіщо Росії йти у наступ і застосовувати військові засоби, якщо свої цілі вона може виконати через невоєнні методи тиску та переговори із Заходом. Існує висока вірогідність того, що нагнітання триватиме до переговорів Байдена-Путіна у грудні, а далі вони або домовляться, або ні, і тоді вже вірогідність силової акції, перш за все на Донбасі, буде високою.