Росія – це «країна 200»

200-й день відкритої війни окреслив якусь нову категорію Росії – як «країни 200» (за аналогією з «вантажем 200» – загиблими). Фактично Росія йде до свого безславного кінця.

Якщо раніше росіяни називали Україну «країною-помилкою», яка не відбулася державою, то ми тепер вважаємо, що вони – «країна 200». 50 тисяч з гаком загиблих російських військовослужбовців, 20 тисяч безповоротних втрат у кинутих проти України приватних військових компаніях. Усього близько 100 тис. «вантажу 200» різних категорій вояків. І це без жодних «лугандонів» та інших квазіутворень.

За великим рахунком, 200-й день війни зазначив, що РФ перейшла рубікон – і штурмує вже не Дніпро у спробі захопити Київ, а Стікс (річка мертвих у давньогрецькій міфології), йдучи до цієї категорії «країни 200».

Стрімкий наступ ЗСУ на Харківському напрямку показав, що фронт може каскадно розвалюватись навіть від однієї вдалої операції. А каскадна руйнація фронту демонструє, що РФ немає тилів, достатніх для оборони. Немає ешелонованого оборонного рубежу. Немає підтримки у населення. Нема комунікаційних мереж логістики. Що в окупаційних військ – недостатня рухливість та мобільність. Їх можна легко та сильно бити, навіть не домінуючими силами на фонті. Це черговий цвях у міф про непереможну російську армію.

Хтось уже порівнює те, що відбувається з Мугденами (найбільш масштабна, тривала (з 19 лютого по 10 березня 1905), найбільш кровопролитна битва російсько-японської війни, що закінчилася перемогою Японії), з Цусімською морською битвою (травень 1905 року, Російська 2-а ескадра флоту Тихого океану зазнала нищівної поразки від Імператорського флоту Японії). Самі росіяни та кремлівські пропагандисти кажуть, що це «великий відступ», порівнюючи з 1915 роком.

Потім вони сподіваються на новий брусиловський прорив (фронтова наступальна операція Південно-Західного фронту Російської армії під командуванням генерала Брусилова під час Першої світової війни, проведена 22 травня — 7 вересня 1916 року, під час якої було завдано важкої поразки арміям Австро-Угорщини та Німеччини). А я радив би російським пропагандистам, якщо й робити аналогії, то з 1917 роком. А саме – з тим, як розвалюються імперії після поразок на фронті чи виході з програшної для себе війни (як було з російською імперією після виходу з Першої світової). У таких реальностях, з урахуванням того, що час спресовується, прискорюється, падіння РФ, її розвал може статися не протягом найближчих двох років, а набагато швидше.

Для українського суспільства та армії те, що відбувається – це здобуття величезної моральної переваги, величезний ентузіазм, відчуття того, що перемога близька.

Думаю, зафіксована соціологами цифра у 85% українців, впевнених у нашій перемозі, збільшиться. Як збільшиться й цифра тих, хто готовий боротися далі і не йти на компроміси з агресором. Це дає моральне право та впевненість президенту Зеленському відкидати пропозиції про будь-які переговори, таємні домовленості, «договорняки» з РФ та окремі представники Заходу (і не тільки), які йому намагаються всіляко підсунути.

Про це, зокрема, свідчить вчорашня заява Зеленського. Україна і цим наступом, і подібними заявами у 200 день війни фіксує готовність воювати до кінця – до перемоги. Якою вважатиметься не просто вигнання окупантів з усієї нашої території, а й руйнування РФ як джерела постійної небезпеки для всього світу.