Бідність стає новим фронтом війни в Україні
Війна переписує соціальну карту України
Війна змінює не лише лінію фронту, а й соціальну структуру України. Якщо перші роки повномасштабного вторгнення головним викликом було фізичне виживання країни, то сьогодні дедалі очевидніше постає інший фронт – боротьба з бідністю та нерівністю.
Нові соціально-економічні дані демонструють тривожну тенденцію: Україна стрімко рухається до моделі суспільства з високою концентрацією доходів і масштабною бідністю. За оцінками, індекс Джині зріс до 0,50, а рівень бідності, якщо рахувати за фактичним прожитковим мінімумом, сягнув майже 38% населення. Це означає, що війна дедалі більше стає каталізатором соціального розшарування, а не лише економічного виснаження. Якщо сьогодні не зробити боротьбу з бідністю одним із ключових пріоритетів державної політики, після війни Україна ризикує отримати не лише зруйновану інфраструктуру, а й суспільство з хронічно закріпленою нерівністю, вродженою бідністю, інституційною кризою та відчуженням основних мас від спільного надбання.
Особливо небезпечним є те, що стара соціальна картина України виявилася статистичною ілюзією.
На цьому тлі особливо загрозливо виглядає політична безпорадність. Більшість українських політичних сил продовжують працювати мовою загальних декларацій: «економічне зростання», «відновлення», «реформи», «європейський вибір», «цифровізація». В політикумі домінує вульгарне праве лібертаріанство чи ліберальна лате-політкультура «шампанської еліти». Вони не відмовляються від концепту наздоганяючого розвитку і незупиняючись руйнують залишки соціальної держави в Україні.
Після завершення війни Україна конкуруватиме не лише за інвестиції, а й за власних громадян. Саме тому Україні дедалі більше потрібна не чергова виборча технологія, а дискурсивна політична сила з цілісним політико-економічним баченням розвитку. Вона повинна запропонувати новий суспільний договір, у центрі якого стоятиме людина, а не абстрактні макроекономічні показники. Така політика має говорити про справедливий розподіл ресурсів, модернізацію соціальної держави, прогресивні механізми оподаткування, розвиток соціального житла, підтримку праці, інвестиції у людський капітал і зменшення нерівності як передумову економічного розвитку.
Читайте також:
Коментарі — 0