Україна потрапила у вир історії

Напевно, ні в кого в Україні та світі немає сумнівів в тому, що ми зараз переживаємо часи, про які наші нащадки читатимуть в історичних книгах.

Так, ми справді опинилися у вирі історії.

Тут важко, часто страшно і дуже складно зорієнтуватися у швидкозмінних обставинах. І проблема не лише у великому об’ємі інформації, якою нас завалює реальність, у щохвилини важливіших новинах.

Тому спробую пояснити вам те, що ви бачите нині, роз’яснити причини, які криються у попередніх роках та століттях.

Почну з базового. Чому сталася ця війна?

Для декого це питання звучить навіть драматичніше: як стала можлива ця війна?

Чи навіть ще драматичніше: ця війна між братніми народами.

Щодо останнього – давайте відразу забудемо тезу про братні народи, тим паче про братні український та російський народи. Це теза совкої пропаганди, яка не має нічого спільного ані з історією, ані з сьогоденням.

Росія як така з’явилася саме після поглинання українських земель.

Саме поступове знищення української козацької держави стало початком народження імперії із вкраденою в українців назвою Росія.

Далі були століття імперської політики, мета якої – розчинити українців в імперському морі чи то пак болоті.

Для цього використовувалися різні способи: від привабливої для української еліти інкорпорації нащадків козацької старшини в російське дворянство, до системного знищення української мови та культури, що кидала виклик імперії.

На початок ХХ століття він був змушений боротися вже з розвиненим українським національним рухом. Ослаблення Російської імперії привело до того, що цей рух спромігся на національну революцію, а відтак і на створення національної держави.

Проголошена в 1917 році Українська народна республіка майже одразу опинилася в стані війни з новим імперським російським проєктом під керівництвом більшовиків.

Українці програли цю чотирилітню війну, проте вони серйозно ослабили Росію,

і забезпечили можливість для незалежності інших її територій, а тепер держав – Польщі, Фінляндії, Балтійських країн.

Він залишався головним викликом для російського імперського проєкту протягом наступних ста років.

Українці ослаблювали імперію повстаннями в Центральній та Південній Україні до середини 1920-х, злякали Сталіна масовим рухом опору колективізації в 1930-х, відповіддю на який став організований штучний Голодомор.

Українці кинули виклик СРСР, який щойно переміг нацизм і завоював пів Європи, розгорнувши масштабний повстанський рух у Західній Україні, який Кремль не зміг придушити ще понад десять років після Другої світової.

Українці продемонстрували вміння протистояти імперії ненасильницьким методами, організували один із найактивніших дисидентських рухів у 1960–1980-х.

Врешті, українці добили російський імперський проєкт під назвою СРСР, проголосивши незалежність у 1991-му.

Набравшись сил, накопичивши ресурси за рахунок нафти й газу, Росія з початку 2000-х почала реалізовувати спроби повернення України. Спершу політичними методами через проросійські політичні сили, які довгий час визначали політичний порядок денний України.

Але Майдани – національні повстання 2004-го, 2013–2014 років фактично позбавили Росію цього інструмента. Російські політичні сили в Україні (комуністи, СДПУО, ПР, тепер ОПЗЖ), попри колосальну підтримку від Москви, втрачали електоральну базу.

Тому з 2014-го Росія взялась за повернення України під свій вплив військовими методами. Спершу окупувавши Крим і захопивши частину Донбасу, тепер розгорнувши широкомасштабний наступ на Україну.

Особливість цього етапу нашої столітньої війни – Україна ще ніколи не була такою сильною в ній, Росія ще ніколи не зазнавала таких масштабних втрат від українців, і світ ще ніколи настільки солідарно і активно не підтримував нас.

А це значить, що саме нам випала нагода, шанс та честь завершити нашу довгу, столітню війну за незалежність.

На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.

Слава Україні!