Чому Зеленський не вводить санкції проти Гундяєва?

31 травня Верховна Рада звернулася до Ради національної безпеки та оборони з вимогою застосування персональних санкцій проти російського патріарха Кирила та інших церковних діячів РПЦ, які підтримують війну проти України. За таке рішення проголосувала фактично конституційна більшість – 292 народних депутатів.

Спочатку очікувалося, що санкції проти Кирила РНБО може запровадити на засіданні 3 чи 4 червня. Але засідання не відбулося.

Скоріше за все, однією причиною з того, що РНБО загальмувало «церковні» санкції через несподіване рішення ЄС: виключення Кирила з 6-го санкційного списку на вимогу Угорщини.

Проте 9 червня відбувається засідання РНБО. І за його рішеннями президент Володимир Зеленський підписує два санкційних укази (№400 і №401/2022). До першого потрапило вище російське керівництво на чолі з Путіним і прем’єром Мішустіним, а до другого – понад дві с половиною сотні російських ректорів та ВНЗ.

Ні в першому переліку (що логічно), ні в другому (що можливо) Кирила немає. Зате серед керівників вишів є ректор Санкт-Петербурзької духовної академії РПЦ єпископ Петергофський Силуан (Нікітін) та ректор Тобольської православної духовної семінарії митрополит Тобольський і Тюменський Дмитро (Капалін). Останньому в додатку указу президента навіть забули вписати прізвище, тому не зрозуміло, проти якого Дмитра були запроваджені санкції.

Ці два архієреї РПЦ потрапили в український санкційний список через те, що вони підписали звернення Російської спілки ректорів на підтримку геноциду українців.

Але де ж загубився Кирило?

РПЦ – це чітка ієрархічна структура авторитарного штибу. Підлеглі Гундяєва, коли підписували звернення РСР, то явно отримали на це резолюцію вищого церковного керівництва. Тобто єпископи Силуан і Дмитро висловлювали не особисту думку, а керувалися згодою самого Кирила.

Войовниче російське православ’я стоїть в авангарді тоталітарної машини РФ, намертво інтегроване в державний апарат і вело війну з незалежною Україною ще до початку воєнних дій через просування сюди ідей єдиного «руского міра».

То чому РНБО вводить санкції проти двох такеньких собі архієреїв РПЦ, але по дорозі десь загубила головного винуватця – московського патріарха, який з усмішкою благословляє російські війська на вбивство українців?

Не хотілося б думати, що на українську владу має вплив якесь російське церковно-політичне лобі, як на угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана. Хоча серед очільників Офісу президента були помічені прихильники РПЦ, яке в Україні рядиться у шати УПЦ Московського патріархату.

Коли європейці кажуть, що одна із найбільших проблем України – корупція, то мова йде не лише про хабарництво та неповоротку дозвільну систему. Українська влада досі тримається на системі клановості та кругової персональної поруки. І, на жаль, Церква у цій системі займає одну із ключових ролей. У нас навіть можна зрозуміти, що за олігарх (яких у церковних колах лагідно називають «спонсорами» і «меценатами») має вплив на православних ієрархів. Окремі архієреї навіть виступають третейськими суддями у ділових суперечках представників різних фінансово-промислових груп.

В ОПУ вважають, що розігрування церковної карти може внести розкол і сум’яття у суспільство. Але питання санкцій проти патріарха Кирила – це питання національної безпеки, що розуміють у ЄС, куди Україна прагне потрапити.

Міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс заявив, що добиватиметься включення глави РПЦ Кирила (Гундяєва) в 7-й санкційний пакет ЄС. Для цього є згода лідерів всіх 27 держав, але є агентура, яка настійливо цьому заважає.

То може спочатку це рішення мала б прийняти українська влада, а не постійно звинувачувати Євросоюз у зволіканні?