«Чекістські граблі» для Росії

Вчора в РФ відзначали День чекіста, і я ось що для себе зазначила. Основу радянської політичної системи становили КПРС і КДБ. КДБ був інструментом, що забезпечує могутність імперії. У нього був замовник – сама держава в особі КПРС.

Після розвалу Союзу, виявилося, що цей замовник зник. Єльцин не довіряв силовикам і, прийшовши до влади, почав їх відтісняти. За допомогою Коржакова (керівник особистої охорони Єльцина) було зачищено старий склад силовиків.

Виняток становили хіба що дві людини. Примаков, який обіймав посаду керівника служби Зовнішньої розвідки Росії (з 1991 по 1996 рік). І Галушко, у минулому голова КДБ УРСР (1987-1991 роки), який обіймав за часів Єльцина посаду керівника ФСБ всього лише півроку (вересень 1993 – лютий 1994).

Жодної спадкоємності між представниками радянської силової еліти та еліти пострадянської Росії не було. На всі керівні посади в силових відомствах були призначені нові люди, які вже не відчували себе частиною «корпорації силовиків». Поряд із політиками і бізнесменами, силовики як дієвий інструмент стали членами тих чи інших фінансово-політичних груп. Єдине, що стало об'єднувати різні силові відомства, – це наявність силових ресурсів.

За великим рахунком, останній конфлікт силовиків і не силовиків був 1996 року, щодо президентських виборів. Коржаков як представник силовиків тоді вважав, що президентські вибори не треба проводити у встановлений законом термін, оскільки Єльцин себе дуже погано почував, і виступав за розробку альтернативного сценарію. Дочка Єльцина Дьяченко і Березовський – навпаки, що їх треба проводити, із застосуванням політтехнологій. Лінія Коржакова зазнала поразки, і напередодні другого туру виборів його відправили у відставку, як і главу ФСБ Барсукова, який виступив тоді на його боці.

Але якщо демократи першої хвилі неохоче йшли на контакт із силовиками, то зміцнілі до середини 90-х олігархи зрозуміли, що силові структури можуть бути ефективним інструментом у досягненні їхніх цілей. Спочатку десятки тисяч екс-співробітників розвідки і контррозвідки контролювали кіоски і магазини. Потім вони стали потужним придатком у руках фінансово-політичних груп у боротьбі за велику власність. А в призначенні Путіна на пост президента, всупереч його чекістському походженню і підривам будинків у Москві на тлі Другої Чеченської війни, ключову роль зіграли не силовики, а олігархи, близькі до «сім'ї» першого президента РФ.

Але ось при Путіні разом із курсом на війну знову зріс запит на силові структури, як офіційні, так і гібридні (різні ПВК). Хоча спочатку різні політекономічні групи на чолі з Путіним, швидше, використовували силовиків як інструмент. Це був період, коли стабільність у РФ дуже утримувалася завдяки високим цінам на енергоносії, а нерухливість економіки – завдяки кредитам західних банків.

А далі стався розворот – внутрішній і зовнішній. Пам'ятаю була навіть така стаття «Чекістський гак», активно обговорюється в РФ. Різноманітні гібридні спецоперації (фізичні усунення опонентів, міграційні по всьому світу, криза, дезінформація, кібератаки, втручання у вибори, війни), а згодом і повномасштабне вторгнення Росії в Україну на тлі відсутності політичних інституцій вивели на перше місце силовиків, які конкурують за впливи та ресурси. Всередині ж РФ перетворюється на табір для власних громадян.

Уся ця історія – наочний зразок того, наскільки сильна пам'ять минулого. Не давши чітких оцінок складним періодам історії, це скочування відбуватиметься нескінченно. Причому, не в краще, а в гірше, з різних періодів історії. Віроломна війна, зрештою, обернеться тим, що самі силовики розділяться на тих, хто стукає, і тих, хто садить. Ось і весь «чекістський гак», на який вони ж підвісили саму Росію.