Як Путін маніпулює мирними переговорами

Оскільки в Росії звикли за будь-якого розкладу, щоб не відбувалося, робити морду переваги, то будь-який процес маскується під такий/видається за інший. Відсутність будь-якої конкуренції, живого (у сенсі природного) інформаційного поля даються взнаки.

Не виключаю, що ось ця демонстративність Путіна з «нюансами» і «першопричинами», тобто, заяложені вимоги, і Лукашенко напоказ, наче Мотряка якась, у день переговорів із Віткоффом, прикривають, усе ж таки, реальний переговорний процес, який, як заявили у Білому домі, «виходить на фінішну пряму».

Можна припустити, що з того, що необхідно на зараз, обговорюється:

1. Лінія розмежування; показово, як у Росії подають ситуацію з Курською областю з Путіним у військовій формі, і жодним чином не позначають те, про що побіжно сказав Трамп (про електростанції і території), що, думається, стосується і Росії, а не тільки України.
2. Механізми забезпечення режиму припинення воєнних дій; незважаючи на обговорення миротворчого контингенту, тема неба, припинення атак з неба, все ж таки, буде основним маркером.

Також можна припустити, що з довгострокового обговорюється:

1. Статус територій, і він може бути різним (у пропозиціях різних учасників, маю на увазі нав'язування Росією). Щодо чотирьох окупованих областей (більшою чи меншою мірою) позиція зрозуміла – вони окуповані, де-факто Росія їх контролює, але юридично законною присутність РФ ніхто не визнає, а отже – Україна залишає за собою право їх повернення дипломатичним шляхом. Що стосується Криму, то, судячи з різних публікацій у ЗМІ та періодичних заяв, є три варіанти (маю на увазі не фактичний статус, а позначений як мета) – має повернутися під контроль України, залишається з Росією, може отримати нейтральний статус. Для нас усі окуповані Росією території – однаково такі. Україна неодноразово це підкреслювала, як і те, що юридично ми не визнаємо легальність російської присутності. Але вектор зусиль з боку РФ не можна виключати.
2. Архітектура безпеки. Тут багато що залежить від загальних правил загалом і від Європи (якщо йдеться про безпеку регіону) зокрема. Вимагати якихось рамок для України, коли обвалюється загальна рамка взаємодії, балансів і правил – це хибна послідовність. Тому вимагати невступу України до НАТО, коли перебудовується європейська безпекова система, видозмінюються альянси (Туреччина, приміром, не ставши політично й економічно членом Євросоюзу, може стати одним із потужних безпекових учасників Європи) – це жити довоєнними реаліями.