Економічне диво. На що сподіватись Україні

Ключові фактори економічного дива в більшості країн, які його пережили – це:

1. Демографія. Наявність великої кількості молодої, часто безправної (як у Південній Кореї перші 20 років зростання) дешевої робочої сили. Яка була готова працювати за миску рису. Що робило країни привабливими для інвестицій або для масового дешевого орієнтованого на експорт виробництва. А, до речі, ось в Південній Кореї 60-х прикордонники працювали над тим, щоб зупинити масову втечу корейців на Північ (історія дуже іронічна). І навіть в Німеччині одним з факторів економічного дива стало те, що 9 мільйонів німців були інтерновані на Захід з Польщі та Чехословаччини. І стали ін'єкцією дешевої робочої сили до тієї робочої сили що вже була. До того ж німецьких мігрантів в Європі та Америці були НЕ ДУЖЕ РАДІ БАЧИТИ (крім Вернера фон Брауна) у наступні 10-15 років. Так-так, німецьке економічне диво – це теж в тому числі дешева робоча сила в перші 5-7 років. А не тільки реформи Ергарда чи політика Аденауера з планом Маршалла.

2. Інвестиції в освіту і науку – років за 10 з початку давали результат на другому етапі зростання. Звісно, це дуже добре лягає на наявність великої кількості молодого та працездатного населення. Особливо – якщо воно в перші десятиліття навіть з освітою в принципі готове працювати за миску рису, якщо вона поступово стає більшою. Он багато хто пише про Чехію. Чехія до 1938, у 1938-1993 та після 1993 була, є і залишається розвиненою індустріальною країною, з топовими традиціями технічної школи, привабливою для міграції та інвестицій. А ми тут типове «не знав та й забув». Свою науку ми вбили за останні десятиліття в нуль. Нема у нас зараз ніякої технічної школи як системного явища. Все – з нуля практично треба створювати.

3. Доступ на ринки. Часто – навіть у збиток для того, хто пускає. Для Японії, Кореї – американський ринок. Для Польщі – ринок ЄС. От для Америки сприяння японській економіці стало джерелом великої кількості проблем. Наприклад, для доволі важливої в 60-70-х галузі виробництва телевізорів. Американське телевізоробудування вмерло.

4. Доволі специфічні форми внутрішньої монополізації. Наприклад, японські та корейські корпорації мали ексклюзивну можливість демпінгувати на зовнішньому ринку через завищення цін на внутрішньому. Тому японський телевізор в 1960 коштував дешевше в Денвері ніж в Осаці.

5. Якщо дуже пощастило – поклади якихось рідкісних чи дуже потрібних світу ресурсів. Але це фактор чистого фарту.

Так ось. У нас якось доволі погано з фактором №1. З якого слідує більшість інших. І щодо фактору №3 – теж є нюанси. Тому формувати конкурентні переваги доведеться у інституційній площині та площині якості населення (якість населення – це здатність швидко і ефективно навчатися в тому числі).

Так, кількість теж доведеться виправляти. Може – найліберальнішою міграційною політикою з можливих. Тому курси української англійською для мігрантів з Індії чи Філіппін – просто стартап року в умовному 2025.

***

Ви коли Україну у плані економічного розвитку, мовних традицій чи культури порівнюєте з Францією, Німеччиною, Італією чи Японією. Ви це серйозно?

Франція. Екс-імперія з глобальним культурним і науковим впливом протягом кількох століть. Франкомовних трохи більше 250 мільйонів.

Німеччина. Екс-імперія. Має власне мовне середовище з оточуючих країн. Глобальний культурний і науковий вплив протягом кількох століть. Німеччина вже 4 економіка світу, її корпорації ВЖЕ володіють такою кількістю активів, що їм не треба стартувати з нуля.

Італія. Глобальний центр культури і науки. Країна, чия привабливість для туризму, наукового чи технологічного співробітництва існують апріорі. У нас нема римської спадщини чи культури Ренесансу. Наші університети, по-перше, молодші в середньому на 500 років. По-друге – трохи іншого рівня.

Японія. Екс-імперія. Глобальний економічний вплив отримала до того, як англійська стала глобальною аж настільки. Ну і так. Мова культурної, економічної та технологічної експансії Японії – теж англійська. Кодзіма і Соні не дадуть збрехати.

Особливий ор, звісно, про Іспанію. Бо іспанська – це мова половини Америки (навіть трохи більше). Це мова цілого дідько материка. Чи навіть двох, залежить від класифікації.

У нас тупо нема вибору. Ми або для зовнішнього користування почнемо спілкуватися зі світом зрозумілою для світу (економіки, науки, культури) мовою, або будемо приречені на другорядність.

Для власного користування у нас завжди буде українська. Можливо, з часом її як японську почнуть вчити у світі як данину моді чи потреби, якщо ми десь почнемо наближуватся до Японії за рівнем значущості. Чи хоча б до Італії. Але поки, мабуть, треба трохи заспокоїтися і дивитися на своє економічне, культурне і наукове місце в світі адекватно. А це місце – дуже не дуже.