Кілька слів про «правильний календар»

Коли у нас починається день? Коли ніч?

Ми настільки звикли жити з вимірювачами часу, що навіть не замислюємося над цим. Годинники завжди поруч з нами: на руці, на телефоні, в компʼютері, на стіні, на різноманітних табло й екранах.

Але так є зовсім небагато часу. Тисячоліттями люди звіряли час з єдиним годинником – тим, що над нами. Сонце і місяць, їхній рух і положення на небосхилі, визначали для людей час доби, день і місяць року.

Саме так і сказано в Писанні – призначення сонця й місяця не лише освітлювати, але також і бути визначниками плину часу.

Ми живемо зараз в подвійній реальності – доба для нас починається тоді, коли годинники показують математичну північ. Але також день і ніч для нас позначаються сонцем – день починається і завершується тоді, коли сонце сходить і заходить.

Тому хоча доба ніколи не змінюється, в нашому краї ми кажемо про «збільшення дня» чи от як зараз – про «зменшення дня». Ближче до екватора цього немає, чим далі від нього – тим зміни більш відчутні, аж до появи полярного дня і полярної ночі, коли доба змінюється, а день і ніч можуть тривати місяцями.

І все ж навіть з точки зору сучасної науки не годинники визначають добу, місяць, рік, а світила. Обертання земної кулі навколо себе, яке ми бачимо завдяки зміні дня і ночі, а також обертання нашої планети навколо Сонця, яке у нас видно через зміну пор року і тривалості світлового дня – це обʼєктивна реальність.

Субʼєктивна ж реальність – це як людина називає те, серед чого живе. Сьогодні понеділок чи Monday, чи Δευτέρα? День «після неділі», «день Місяця» чи «другий день [тижня]»? Тиждень почався сьогодні чи вчора? Доба розпочалася опівночі, чи зі сходом сонця (коли ми прокинулися), чи вчора ввечері (як є за богослужбовим календарем та в старозавітній традиції)?

Те саме з новим роком – коли він розпочинається? 1 вересня, 1 січня, посеред вересня (як за традицією Старого Завіту) чи в січні-лютому, як у народів Південної та Східної Азії? Чи навесні – як у народів Азії Центральної?

Сенс і значення юліанського календаря полягали в тому, що на час свого запровадження він був найбільш точним з можливих для людей способом накласти реальний сонячний рік на його математичну субʼєктивну модель. Бо моделі, які були до цього, давали помилку і реальний рік розходився з обліковим досить швидко.

Однак в часи до Різдва Христового неможливо було з абсолютною точністю дізнатися, якою насправді є астрономічна доба (яка не дорівнює 24 годинам) і астрономічний рік (який не дорівнює 365 днів, бо насправді це 365.242199 дня). Тож модель юліанського року була максимально можливим на той час наближенням до астрономічного, але все одно не точним.

Як для нас «якірними» точками доби є схід та захід сонця, так і для сонячного року «якірними» точками є чотири: дві точки рівнодення (у вересні та березні), коли світловий день і ніч – однакові, та дві точки сонцестояння – у червні та грудні, коли світловий день найбільший та найменший.

Це відповідає і Божому слову: Сонце визначає дні та роки.

Відтак «правильний календар» – це той, який максимально наближує нас до першооснови всякого літочислення, вказаної в Писанні: до руху небесних світил. Всім очевидно, що юліанський календар на час запровадження був таким. І на час формування християнської календарної традиції, у перші століття, він теж був таким. Але з плином часу через накопичення різниці між реальним і обраховуваним роками юліанський календар все більше відходить від астрономічного.

Зараз у мережі можна зустріти намагання критикувати календарну реформу з посиланням на те, що юліанський календар є «освяченим» століттями його використання. Але ось ці слова з книги Буття для мене є ще одним аргументом (серед багатьох інших), що за Божим задумом люди мають у календарі орієнтуватися найперше на рух небесних світил, а не на власні математичні моделі цього руху, особливо коли вони через похибку серйозно відстають від реального часу.

Новоюліанський календар – найбільш сучасний і точний. Він найбільш точно відображає реальний астрономічний рух небесних світил та Землі. Тому його прийняття – не «порушення традиції», але виконання духу того, що ми читаємо у слові Божому про це.