Таємниці Грицька Чубая. Михайло Крупієвський зняв фільм про культового поета

В Україні завершується робота над унікальним документальними кінопроєктом, який присвячений постаті Грицька Чубая, видатного українського поета, перекладача, художника, мистецтвознавця, культової фігури українського андеграунду 60-70-х. Письменник Юрій Винничук назвав Чубая гетьманом втраченого покоління. 

Грицько Чубай – автор книг «Говорити, мовчати та говорити знову», «Плач Єремії». 

Біографія поета – драматична, як і драматичним був його час. Доводилося часто змінювати місця роботи, усвідомлювати, що кожен твій крок відстежує КДБ. 

Грицько Чубай – батько Тараса Чубая, лідера гурту «Плач Єремії», та Соломії Чубай, продюсерки, громадської діячки, вокалістки гурту «Джалапіта». 

Діти видатного поета докладають максимум зусиль, щоби творчість Грицька Чубая була надбанням і теперішнього часу – видання книг, творчі імпрези. 

Наразі синергія режисера Михайла Крупієвського та родини поета стала імпульсом для створення унікального документального проєкту «Чубай. Говорити знову». Це фільм, у якому вперше здійснена авторська спроба розкрити таємниці та деякі зони мовчання навколо культової постаті української культури 20 століття.

Про ідею проєкту та роботу над ним «Главком» поговорив з Михайлом Крупієвським.

Декілька років тому у Франківську ти натякав про ідею цього проєкту. І ось вже на початку 2021-го очікується прем’єра. Пригадай, якими були основні етапи, від задуму до реалізації.

Я познайомився Тарасом Чубаєм ще на початку нульових, і він відкрив для мене поетичний світ свого батька. У 2004-му році я зробив концерт Тараса Чубая в палаці «Україна», який складався з двох відділень: перше було присвячене Грицьку Чубаю, друге Володимиру Івасюку. Успіх був шалений – був повний аншлаг. Пам’ятаю ти написав тоді, щось типу: «…мабуть, Крупієвський щось знає таке, чого не знають інші…». 

З того часу ми з Тарасом зробили чимало музичних проєктів, але ідея створення фільму належала не йому і не мені. Це ідея доньки Грицька Чубая і сестри Тараса – Соломії. Кожного разу, коли вона приїжджала до Києва і зупинялась у нас, вона читала його поезії і ми багато розмовляли про нього.

Одного разу, після її чергового візиту я почав писати сценарій ігрового фільму, але матеріалу не вистачало, тому і було прийняте рішення створити документальний фільм, ідею підтримав Український культурний фонд і надав фінансування. В процесі роботи над фільмом з’явилась його назва – «Чубай. Говорити знову».

Михайле, коли творяться такі культурологічні, історичні, просвітницькі проєкти, завжди думаєш про адресну авдиторію. Хто вона саме для цього фільму? Чи вдасться її зібрати?

Я не ставлю для себе завдання спілкування з аудиторією, з якою не спілкуюсь в реальному житті, але в той самий час фільм це розповідь про життя поета і про його вибір у житті, а з вибором стикаються не тільки люди, які розуміються на поезії. Я сподіваюсь, поезія Грицька Чубая в контексті історії його життя стане зрозумілою тим, хто почує її вперше, та, можливо, по-новому відкриється людям, які знайомі з нею давно. 

Аудиторія фільму – це люди, які цікавляться мистецтвом загалом і поезією зокрема, вони активні в житті і в соціальних мережах. Тому зібрати їх буде не складно.

Цікаво, як загальнонаціональні телеканали сьогодні реагують на можливість демонстрації таких серйозних проєктів? 

Однією з вимог Українського культурного фонду при поданні документів на грант мала бути письмова зацікавленість одного з вітчизняних телеканалів у майбутньому показі фільму в своєму ефірі. Тому від моєї компанії «Фільм Плюс» були відправлені запити до телеканалів ICTV, «Еспресо» і до Національної суспільної телерадіокомпанії. Конкретну відповідь було отримано лише від телеканалу «Еспресо», який і є сьогодні нашим медіапартнером.

Що було найскладнішим у процесі підготовки – локації, спікери, архіви?

Насправді найскладнішим було осмислити і опрацювати величезний обсяг матеріалу в досить стислий термін, відведений для реалізації проєкту. 

Постать Сергія Жадана у цьому проєкті – для медійної привабливості чи за цим щось інше? Що? 

Ну, звичайно, медійна привабливість участі Сергія в проєкті мала певне значення. Але ідея його участі в ролі оповідача історії життя Грицька Чубая з точки зору сучасного поета, що живе через майже 50 років потому, мала і інші ефекти. Вона корегувала мою особисту точку зору і відкривала простір до пошуку нових режисерських рішень.

Чи був у тебе попередній досвід розробки подібного формату проєктів? 

Жоден з моїх проєктів не був повторенням попереднього. Я б не називав це форматом, скоріш за все, це художнє рішення, яке в даному випадку мені здається органічним і поєднує в собі інструменти, якими я володію.

Сьогодні на Західній Україні є рація говорити про міф Чубая? Чи це тематика тільки для вузького кола поціновувачів і знавців? 

Для мене Грицько Чубай і його поезія – це диво, а людей, які були з ним знайомі, я сприймаю як свідків цього дива. І, звичайно, їхні спогади певним чином міфологізують його образ. Але говорити про міф Чубая сьогодні є рація не стільки на Західній Україні, скільки у світі, тому що його поетичне і філософське осмислення природи людини, розуміння суті речей виходить далеко за географічні межі і поняття. 

Які раритетні і абсолютно нові (ексклюзивні) матеріали вдалося відшукати під час роботи над фільмом? 

Дякуючи родині поета, під час роботи вдалося зібрати речі, які належали Чубаю. Вони були потрібні для того, щоб зробити з них інсталяцію. Інсталяцією стала декорація майстерні Грицька Чубая на сцені театру імені Лесі Українки у Львові, там були зібрані його особисті речі: ікона, друкня, картини, фотографії, книжки, тощо.

А коли в декорації згодом з’явився Сергія Жадан, інсталяція перетворилась на перформанс, який згодом перетворився і на фільм.

Але головне, що вдалося відшукати під час роботи, і те, заради чого я почав роботу над фільмом, це спогади про Грицька Чубая його родичів і друзів, які настільки виразно відтворили його портрет та його переживання, що, сподіваюсь, створений завдяки їм образ поета тепер назавжди буде імплементований у свідомість глядачів.

Не можу сказати, що саме мені вдалося відшукати голос Грицька Чубая, оскільки він був і є у вільному доступі в інтернеті. Але разом з Тарасом Чубаєм, його сином, ми шукали музичні інтонації до нього і ці експерименти мені принесли справжнє задоволення.

Чи буде близьким і зрозумілим цей фільм глядачам європейським, польським, скажімо? 

Скажу відверто, що такого завдання я не ставив. Свідомо робив так би мовити інсайдерський фільм – у першу чергу для україномовної аудиторії. Головним завданням було зафіксувати свідчення людей, які були безпосередньо знайомі з поетом. Це видатні сьогодні письменники, актори, поети, художники, музиканти, філософи: Ігор Калинець, Микола Рябчук, Віктор Морозов, Юрій Брилинський, Богдан Стельмах, Роман Кісь, Катерина Немира, Орест Яворський, Валерій Шаленко, Влодко Кауфман, Юрко Винничук, Василь Герасим’юк, Святослав Максимчук, Роман Готра, Мирослав Греділь, Галина Чубай, Соломія Чубай, Тарас Чубай. І коли я зараз монтую їхні інтерв’ю, розумію: мало кому з режисерів у своїх фільмах пощастило мати такий зірковий акторський склад.

Певною мірою цей фільм є дослідженням львівського періоду життя Чубая, на основі якого тепер можна починати роботу над сценарієм ігрового фільму, який має бути зрозумілим і буде створюватись для ширшої аудиторії.

Вже є якісь враження-судження родини Чубая після першого перегляду матеріалу?

Сьогодні ще ніхто з родини, окрім Тараса, не дивився фільм. І я б хотів, щоб вони подивилися фільм всі разом вже після того, як я закінчу його повністю. Планую це зробити до Нового року.

Які реальні сюжети і факти тиску радянської влади на Грицька Чубая ти віднайшов? Чи всі ці сюжети увійшли у фільм? 

Впевнений, що не все віднайшов, але їх кількість у фільмі достатня для розуміння психологічного стану героя. В архівах СБУ, які ми отримали, педантично збережені стенограми допитів: запитання, відповіді, свідчення свідків, але в них немає і натяку на те, в який спосіб слідчі КДБ отримували ці свідчення.

Фільм базується на цих документах, але весь жах у тому, що тиск системи відбувався не тільки під час допитів, він тривав щоденно.

Чубая звільняли з роботи, не друкували його твори, за будинком постійно стежили, тому спогади і роздуми його рідних і друзів доповнюють загальну картину. 

Цей фільм про вибір, який на щастя не всім нам доводиться робити у житті, про вибір між поганим і дуже поганим. І ніхто з нас, поки не зробив такий вибір, не може сказати, що знає про себе все, і не може сказати, що знає, ким він є насправді. Тому не всім нам судити людей, які такий вибір зробили.

Свого часу у тебе був гучний проєкт «Наше Різдво». Що потрібно, щоб його повернути і відродити у теперішніх умовах. Чи може бути тема, власне, нашого Різдва основою для нового фільму?

Різдво – найбільш урочиста подія року, це той період, коли християни мають чинити справи милосердя. Говорячи сучасною мовою, це – перезавантаження. Коли я починав робити фестиваль «Наше Різдво», я був впевнений, що цей фестиваль стане щорічним. Сьогодні це наївно виглядає, але тоді я вірив в те, що цей фестиваль може об'єднати Україну. Очевидно, тоді, у 2008-му році, був той час, коли це ще можливо було зробити, принаймі, мені так здавалося

У мене є трітмент (розробка) різдвяного фільму, але до нього я повернусь пізніше, так само як і до ідеї фестивалю, а вже наступного року планую зняти Різдвяний мінімюзикл і заміряти різдвяну температуру в країні.

Які поетичні рядки Чубая, на твій погляд, найдотичніші до нашого часу і до тебе особисто, зокрема?

У поезію Грицька Чубая можна вдивлятись, як у дзеркало, і будь-яка строфа, відкрита випадково на будь-якій сторінці, здається дотичною до моменту, коли її читаєш.

У фільмі є епізод, коли Галина Іванівна, дружина Грицька Чубая, згадує, як молодий Грицько читав свої поеми друзям у них вдома, і я уявляю собі, що відчували вони тоді, коли почули це вперше, і що відчував би я, якби хтось із моїх друзів, коли нам було по 20, прочитав би мені таке:

Бачите то прочинилися двері, котрі насправді є.
То прийшов хтось із нас і каже що він
бачив сьогодні речі за видимістю речей
і що зараз він бачить тіло за видимістю нашого
тіла і що ми дуже дотепно
граємося в живих

але стіна грає стіну ще дотепніше ніж ми
і тисяча видимих тигрів нас менше лякає
ніж одна невидима зоря хоча саме її нам
не вистачає далеко попереду щоб до неї іти
хоча саме її нам не вистачає далеко позаду
щоб до неї повертати

щомиті хтось із нас біжить пересвідчитись чи є
ще стіни а тоді вже всі разом біжимо
кожен до своєї стіни і запопадливо малюємо
яку-небудь із видимих зір і ще малюємо дорогу
до неї мимо великого білого мурашника крізь
дев'ять скрипок
по видноколу а потім далі по стежці блискавки

а закінчивши поспішаємо простір між своїми
стінами вщерть заповнити будинками травою
собою камінням водою курми аби там не
поселився хто-небудь невидимий хто-небудь не
такий як ми.

(Авторське. Без пунктуації)

Олег Вергеліс, для «Главкома»