Як доводиться працювати на «нулі»: шокуючі розповіді медиків (фото)
Медики погоджуються: найважче в їхній роботі – це переживати людські втрати
Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова з 2014 року приймає на службу всіх, хто має можливість та навички рятувати людей. Медичний добровольчий підрозділ на початку повномасштабного вторгнення медики працював на Київщині та Житомирщині, а вже в травні 2022 зосередився на Донбасі й південному напрямку, де за кілька місяців врятували понад 5 тис. важкопоранених. Зараз медики працюють на Донеччині та розповіли Gazeta.uа, як проходить їхнє чергування на «нулі».
Медики перебувають на фронті, щоб рятувати життя, та іноді їм це не вдається через важкі травми бійців. Важко це переживають, але намагаються стримувати емоції, стверджують вони.
«Бувало стільки поранених, що ніколи було прибирати. І пам’ятаю тільки, як всюди стікала кров, підлога була в червоних калюжах. Найважче бачити, як хлопці молоді, високі, сильні гинуть, втрачають кінцівки», – розповідає молодша медична сестра з позивним Марфа.
Щодня лікарі виїжджають на стабілізаційні пункти – місця, куди бойові медики доставляють з передової поранених бійців. Там часто доводиться спілкуватися з військовими, які розповідають про бої на фронті. На сході медики перебувають близько місяця. Під час ротації живуть на базі. Сплять на розкладних ліжках чи карематах. Живуть лікарі у постійній тривозі, на яку вже не звертають уваги.
Важливими є реанімобілі, обладнані усією потрібною технікою – ШВЛ, кардіостимуляторами, медикаментами. Добровольцям, які керують швидкою, часто доводиться їхати під обстрілами.
«Привезли хлопця ввечері, був турнікет накладений, а на лобі кровʼю написано «11:15», а привезли його о 19:30. Він повз сам довго, нога була вся в грязюці, а потім його підібрали хлопці й привезли. Просив: «Хлопці, не ріжте ногу, бо моєму синові сьогодні чотири роки»», – згадує Марфа.
Добровольчий шпиталь працює за рахунок благодійників. За словами керівниці ротації з медичної частини ПДМШ Світлани Друзенко, зараз кількість допомоги зменшилася.
«Найбільше не вистачає нових машин, бо часто ламаються, тому що далеко не нові. Ми теж виснажилися, але думаю, що так довго тривати не буде. У ПДМШ багато людей, які хотіли, але не пішли в ЗСУ. Когось не беруть по здоровʼю, у когось інші особисті причини», – розповідає Світлана.
Усі добровольці погоджуються, що найважче переживати людські втрати.
«Чарівної пігулки від цього немає. Жахливо. Коли задумуєшся, скільки життів коштуватиме ця війна. Коли ми порахуємо колись – це буде шоком для нас усіх. Думаю, десятиліттями будемо відходити від цього», – каже Світлана Друзенко.
Нагадаємо, протягом останніх двох місяців, коли українські війська намагаються прорвати російську оборону в широкому контрнаступі, щоб захопити окуповану територію на півдні, їхні підрозділи наткнулися на щільні мінні поля та сильний вогонь російської артилерії та безпілотників. Підлість окупантів полягає в тому, що вони мінують своїх мертвих та мертвих українських захисників.
Коментарі — 0