«Дуже дивно, що ці канали досі працювали». Медіафахівці про головний скандал тижня

2 лютого президент Володимир Зеленський своїм указом ввів у дію рішення Ради національної безпеки й оборони про санкції проти каналів «112 Україна», NewsOne і Zik та їхнього власника Тараса Козака.   Рішення ґрунтується на доказах фінансування державою-агресором. Принаймні, саме так запевняють представники влади. Всі зазначені три телеканали пов’язують із Віктором Медведчуком, проросійським політиком, народним депутатом та кумом президента РФ Володимира Путіна. Власники медіа уже оскаржили дії влади у Верховному суді України.

Несподіваний указ, який автоматично позбавив роботи більше 1000 працівників цих телеканалів, розколов журналістську спільноту. Одні публічно підтримали рішення, інші застерегли від наслідків через не достатню юридичну чистоту указу. Мовляв, якщо Медведчук доб’ється у судах поновлення роботи каналів, це вдарить не тільки по президентові Зеленському, а й по державі.

Те, що у журналістській спільноті немає спільної думки про цей конфлікт яскраво свідчить поведінка Національної спілки журналістів (НСЖУ), найчисельнішої журналістської організації в країні. Її голова Сергій Томіленко ввечері у день виходу указу на своїй сторінці Facebook написав повідомлення з осудом рішення президента. «Позасудова раптова заборона діяльності трьох українських телеканалів – це надзвичайна ситуація. Українські журналісти, медіаменеджери та власники ЗМІ мають право на свободу слова та на професію. І несуть за свою діяльність відповідальність. Але відповідальність в рамках Закону! Позбавлення без суду багатомільйонної аудиторії доступу до українських ЗМІ, заборона сотням журналістам та медійникам права на професію – це наступ на свободу слова», – написав Томіленко. Через два дні львівський осередок НСЖУ опублікував геть іншу заяву і фактично пішов проти свого голови. «Повністю підтримуємо державницьке рішення РНБО, указ президента про накладення санкцій на власників та телеканали... НСЖУ не надавала повноважень голові спілки висловлюватися щодо підтримки заблокованих рішенням РНБО України каналів кума Путіна Віктора Медведчука», – ідеться в заяві Львівської спілки журналістів.

«Главком» поспілкувався з відомими медіафахівцями, які дали оцінку указу президента і його наслідки для журналістської спільноти і медіаринку загалом.

«Ці канали становили небезпеку для громадського миру в країні»

Наскільки юридично чистим є рішення накласти санкції на телеканали, які пов’язують з Віктором Медведчуком? І які його наслідки ви прогнозуєте?

З того, що я бачив можу сказати, що усе чисто. Телеканали фінансувалися з грошей з продажу вугілля на окупованій території через офшорні компанії. Якщо це правда, бо документів я не бачив, то це фінансування тероризму. Так, я знаю критику, що це позасудове рішення. Але це (указ) також правовий механізм, яким наділена РНБО в інтересах безпеки країни. Наприклад, президент може помилувати людей в позасудовий спосіб. Щодо наслідків, то вони будуть в цілому для країни позитивними. Бо ці канали становили небезпеку для громадського миру в країні, вони були пропагандистськими механізмами країни-агресора на нашій території. Дуже дивно, що вони досі працювали. Щодо судів: то з нашими корумпованими, де гроші вирішують усе, все можливо. Наш окружний адміністративний суд може ухвалити рішення, що Земля пласка і стоїть на трьох китах. Ця історія довга, яким буде результат судових тяганин – питання. Але для мене, як для громадянина, наше суспільство буде захищено від ворожої пропаганди.

Ці телеканали не тому існували, що є якісь їхні прихильники. Вони існували тому, що в них були російські гроші, щоби промивати мізки українцям, створювати цих прихильників. Тобто тут не «попит» спровокував «пропозицію». Це ж не ринкові телеканали, вони не успішні бізнеси, вони не заробляли. Навпаки, «пропозиція» формувала «попит».  

Чому Міжнародна федерація журналістів (МФЖ) і Національна спілка журналістів України (НСЖУ) засуджують рішення України. Але не засуджують тривалої російської пропаганди, яка неприкрито лунала в ефірі «каналів Медведчука»?

Національна спілка журналістів – це наслідок радянської творчої спілки з відповідним спадком. Сама по собі вона об’єднує дуже різних людей. Вони сповідують дуже формальний бюрократичний підхід. Формально ці телеканали зареєстровані? Так. У НСЖУ є місія захищати інтереси ЗМІ? Так. От вони дуже формально і бюрократично до цього і підходять. У них немає місії боротися з пропагандою. Це той випадок, коли люди орієнтуються не на дух закону, а на букву закону. В юридичному світі таких людей називають легісти.

Чому в Україні немає чіткої реакції на останні події журналістських організацій, спільноти? Яким чином вона б допомогла уникнути конфлікту?

Я вже бачив заяву громадської ради при Комітеті Верховної Ради з питань свободи слова, куди входить зокрема Сергій Штурхецький, як представник Незалежної медіа-профспілки України. Вони не вбачають загрози свободі слова, але просять від СБУ аргументи, чому керівництво держави саме таке рішення ухвалило. Інших заяв я справді не бачив. Окрім того у нас в країні немає як такої єдиної журналістської спільноти. Це наша проблема. Чому не було реакції? Ну спочатку був шок, для когось приємний, для когось – ні. А далі відсутність реакції означає, що всі організації здебільшого згідні з цим рішенням. А якщо згідні, то навіщо про це говорити. З точки зору захисту прав працівників є питання. Але коли ти йдеш працювати наркокур’єром, ти ж розумієш про загрози своєї професійної діяльності, що тебе можуть заарештувати, побити. Частина людей, які там працюють, опинилися там випадково, внаслідок життєвих обставин. Знаю випадки, коли людина переїхала у Київ з Миколаєва в пошуках роботи. У ці медіа дуже не вникала, не дивилася ці телеканали, не мала якоїсь сформульованої думки… Коли Медведчук купив «ЗІК», звідти звільнилося 300 людей. Тому каналу важко було знаходити людей. Вони платили вище ринку, щоби цю моральну шкоди від роботи на каналі закривати.

«Національна спілка журналістів мала б перейматися питаннями професійної етики»

Наскільки юридично чистим є рішення накласти санкції на телеканали, які пов’язують з Віктором Медведчуком? І які його наслідки ви прогнозуєте?

З юридичною чистотою є проблеми, бо немає обґрунтування з приводу постачання вугілля на окупований Донбас. Наразі ми не бачили доказів цього на власні очі. Доводиться вірити тому, що озвучила влада. Є питання щодо дотримання ст. 10 Конвенції про захист прав людини. Санкції – доволі радикальний захід. Чим довше ці канали будуть вимкнені, тим менше у них буде шансів повернутися в ефіри. Бо журналісти почнуть шукати нову роботу. Час грає проти власників цих телеканалів. Якщо потім буде рішення (судове) на їхню користь, не факт, що самі канали відродяться. Указ президента оскаржується у Верховному суді. Потім справа може дійти до Європейського суду з прав людини. Якісь окремі дії можуть в інших судах оскаржитися. Наприклад, те, що провайдери кабельного телебачення одразу вимкнули ці канали до офіційного опублікування указу президента. Але провайдерів дуже багато, невідомо, чи власники каналів займатимуться цим дріб’язком, вдаватимуться до розбірок з ними. Є велика ймовірність, що хоча б в якійсь частині може бути визнаний незаконним (указ президента).

Чому Міжнародна федерація журналістів (МФЖ) і Національна спілка журналістів України (НСЖУ) засуджують рішення України. Але не засуджують тривалої російської пропаганди, яка неприкрито лунала в ефірі «каналів Медведчука»?

Заява від НСЖУ – типова. Пам’ятаєте, коли блокували російські соцмережі, було щось подібне від них. Думаю, що хоча би пара журналістів, які працюють на цих каналах, в НСЖУ є. Я ніколи не бачив, щоби у цій Спілці ставилося питання про дотримання журналістами журналістської етики не тільки на цих каналах, а й загалом.  Спілка висловлювала свою позицію щодо каналу 112 і раніше, коли Нацрада забирала у них ліцензії, які були отримані як регіональні канали, але транслювалися на всеукраїнському рівні. Спілка казала, що це все просто потрібно легалізувати. Тому у керівництва НСЖУ є схильність відчайдушно захищати ці телеканали. Спілка б теж мала б займатися питанням журналістської етики… Також я не чув, щоби було очищення лав Спілки на початку 90-х.

Чому в Україні немає чіткої реакції на останні події журналістських організацій, спільноти? Яким чином вона б допомогла уникнути конфлікту?

Я належу до Незалежної медійної ради. Заява з цього приводу готується. Інститут масової інформації приєднався до однієї із заяв сьогодні. Може, просто небагато часу пройшло, всі намагаються скласти не голослівні заяви, а це займає певний час. А для того, щоби зробити заяву з критикою указу президента, не потрібно багато фактажу, часто на емоціях її можна розписати. Зважаючи, що указ президента має недоліки, така заява гратиме і на міжнародну аудиторію.

«Ніхто ж не обурювався, коли заборонили Russia Today, але зараз інша ситуація…»

Наскільки юридично чистим є рішення накласти санкції на телеканали, які пов’язують з Віктором Медведчуком? І які його наслідки ви прогнозуєте?

Є питання до того, що укази почали виконуватися ще до офіційного друку цього указу. Чого домагалися українські журналісти? Щоби закриття будь-якого ЗМІ бути підкріплене рішенням суду, у якому кожна сторона могла довести свою правоту. Ми ж не знаємо юридичних підстав закриття. Є якась доповідь СБУ, яку ніхто не бачив, у ній начебто є якісь аргументи, які виправдовують це рішення глави держави. Але так можна виправдати що завгодно.

Чому Міжнародна федерація журналістів (МФЖ) і Національна спілка журналістів України (НСЖУ) засуджують рішення України. Але не засуджують тривалої російської пропаганди, яка неприкрито лунала в ефірі «каналів Медведчука»?

Засуджується не держава Україна, а рішення високопосадовця – президента України. По-друге, я б став на захист голови НСЖУ Сергія Томіленка. Коли б я зараз був керівником Незалежної медіа-профспілки України, мав би таку ж саму позицію. Тут мова не про те, праві, чи не праві телеканали, а про те, чи могла влада в такий спосіб закривати будь-який телеканал. Спочатку влада має довести провину.

Щодо обвинувачень у пропаганді, то пропаганда – це абстрактне поняття. Якщо ми говоримо про пропаганду загалом, то з цієї підстави можна закрити будь-який телеканал в Україні, бо на всіх вона є. І її не менше на інших каналах. Якщо подивитися на процес очима Міжнародної федерації журналістів, то можна побачити, що скрізь повно пропаганди. І виходить так, що якусь групу телеканалів закривають, а інших через пропаганду – ні. Всередині України ми розуміємо, що мова іде в обвинуваченнях в проросійськості пропаганди. Але де і в якому законі написане, що таке проросійська пропаганда? Не можна в юридичних питаннях оперувати до абстрактних понять. Якщо є пропаганда країни-агресора, хтось фінансує терористів, то є конкретні статті в законодавстві, за таке порушення закону передбачена кримінальна відповідальність. Чи були за весь час існування каналів висунуті обвинувачення у фінансуванні тероризму? Нічого цього не зроблено, але канали закриті. Це є свавіллям влади.

Чому в Україні немає чіткої реакції на останні події журналістських організацій, спільноти? Яким чином вона б допомогла уникнути конфлікту?

Багато журналістів критикували ці телеканали в проросійській пропаганді. Але ніхто не звертався до Комісії з журналістської етики з цього приводу. Натомість весь час багато громадських організацій і журналістів тиснули на владу, щоби вона закрила ці телеканали замість того, щоби добиватися законодавчого унормування пропаганди. Ніхто ж не обурювався, коли заборонили Russia Today чи інші російські телеканали. Зараз інша ситуація – мова про українські телеканали. І якщо на них ворожа проросійська пропаганда, то журналістам потрібно було б в свою чергу ставити питання перед парламентарями, що у законодавстві є прогалина. Чи були якісь пропозиції від журналістських організацій на те, як вони пропонують унормувати, в якій публікації чи сюжеті міститься, чи не міститься пропаганда? Я не пам’ятаю. Бо ми коли говоримо про російську пропаганду забуваємо, що і української пропаганди у нас так само багато.

Михайло Глуховський, «Главком»