Ігор Пошивайло: Меморіал Героям Небесної сотні – це пам’ятник життю, а не консервація смерті
Гендиректор Музею Революції гідності застерігає: якщо меморіал не побудувати зараз, потім такого шансу вже може не бути
Після Революції гідності шматок вулиці Інститутської, де відбулись трагічні події, було названо на честь загиблих – алея Героїв Небесної сотні. Побратими та родичі загиблих почали зводити тут пам’ятники на свій лад. Тут же, поряд із несанкціонованим меморіалом, працюють розважальні заклади, магазини, ресторани. І так вже триває п’ять років, які минули з часу подій на Майдані.
У 2017 році Київрада виділила для розбудови музею і будівництва Меморіалу Героям Небесної сотні ділянку площею понад один гектар на алеї Героїв Небесної сотні. Був проведений конкурс зі створення офіційного меморіалу. Як повідомляється на сайті Музею Революції гідності: «22 грудня 2018 року укладено договір генпідряду з ТОВ «Спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича майстерня «Україна-Реставрація» про будівництво Меморіалу Героїв Небесної сотні».
Але роботи досі не розпочалися. На заваді стала Генпрокуратура, яка заявила, що ще не всі слідчі експерименти проведено, хоча з моменту злочину минуло п’ять років. Також неочікувано окремі представники родин Героїв Небесної сотні на прес-конференції звернулися до Міністерства культури, Інституту національної пам'яті і Національному музею Революції гідності із відкритим листом, в якому заявили, що вони проти реалізації проекту будівництва меморіалу, який знищить ландшафт місць, де відбулися масові розстріли. До підписантів долучилися українські архітектори, які не брали участь у конкурсі.
На думку історика, члена експертної групи з концепції Музею Майдану Віталія Нахмановича, скандал довкола будівництва меморіалу виник тому, що в нашому суспільстві немає розуміння того, що зветься соціальним капіталом. «Проблема не в тому, щоб облаштувати вулицю Інститутську чи створити музей. Завдання – створити національне місце пам’яті. Бо якщо до пам’ятника чи музею ніхто не ходить, то їх можна було б і не створювати. Меморіал мав би стати пам’ятником подолання тоталітарного минулого України. Він мав би стати символом прориву в майбутнє, а не просто пам’ятником полеглим. Пам'ять про них є надбанням всього суспільства, а не лише родин загиблих», - пояснює Нахманович.
Генеральний директор Національного музею Революції гідності Ігор Пошивайло також дивується заявам окремих родичів загиблих на Майдані та архітекторів, адже конкурс тривав довго, проводився за міжнародними стандартами, участь в ньому міг взяти будь-хто. На думку Пошивайла, меморіал повинен вшановувати пам'ять про загиблих, але він має стати пам’ятником життю, а не консервувати смерть.
Пане Ігорю, останнім часом соцмережі сколихнув протест щодо будівництва Меморіалу Героїв Небесної сотні. Мовляв, не треба Інститутську перетворювати на могильник…
Минуло п’ять років відтоді, коли суспільство, родини Героїв Небесної сотні, активісти, влада почали себе запитувати: меморіалізувати, музеєфікувати, що саме, де і для кого? Ще у 2014 році був започаткований за ініціативою КМДА і Мінкульту перший відкритий архітектурний конкурс ідей. Саме цей конкурс поставив багато запитань, на які ніхто не міг знайти відповіді. Конкурс ідей не був прив’язаний до конкретних місць, адже тоді жодна земельна ділянка не була відведена. Завдяки старанням експертного і громадського середовища, родин, активістів і політиків впродовж року тривали зустрічі, зокрема щотижня в Будинку архітектора. Навіть виникло таке явище, як експертна сотня – громадська рада цього конкурсу.
Нагадаю, що спершу, відразу після Майдану, були спроби окремих архітекторів створити одноосібно пам’ятники або трішки меморіальні композиції. Тоді КМДА і започаткувала конкурс. Не одноосібне ухвалення рішень, не «договорняки», а відкрите, публічне обговорення. Були дискусії, що створювати: пам’ятник чи меморіалізацію простору в центрі Києва? Дійшли висновку: потрібне створення громадського, а не лише меморіального простору. Тоді пропонувалися кілька варіантів, включно з Українським домом.
Але цей конкурс ідей нічим не завершився. У центрі Києва, зокрема на вулицях Інститутській і Грушевського, була дуже велика кількість об’єктів нерухомої спадщини, які стосуються тих подій, тому нашою невеличкою групою, (а тоді це не був ще музей, існувала невелика група небайдужих, яка називала себе музей Майдану), було створено облікові картки. Вони зафіксували ці дуже важливі об’єкти спадщини, які необхідно зберегти. І врахування цієї проектної документації, облікових карток пам’яток було серед основних умов для учасників другого конкурсу, який було оголошено рішенням уряду як міжнародний.
Хто мав опікуватися конкурсом?
Організувати і провести конкурс було доручено Міністерству культури. Мінкульт не мав досвіду у таких речах, і взагалі в Україні це перший відкритий міжнародний архітектурний конкурс на музейно-меморіальний комплекс. Не маючи досвіду, ресурсів, навіть повноважень на організацію такого конкурсу, було оголошено тендер. Тобто відкрита процедура. Організація конкурсу передусім передбачає створення конкурсного завдання і створення правил гри. На жаль, тендер не відбувся.
Тендер було оголошено двічі, але ніхто з українських компаній, організацій, які могли би це зробити, не наважилися, розуміючи, які надскладні завдання виникли. Саме тоді шляхом тендерної процедури було обрано німецьку компанію Рhase Еins. Вона мала досвід проведення конкурсів у різних країнах світу і на замовлення Мінкульту провела міжнародний конкурс.
Журі?
Визначення журі за рекомендаціями ЮНЕСКО і положенням про конкурси – це якраз компетенція організатора і замовника конкурсу. Було обрано склад журі з 13 осіб: сім – українців, п’ять – іноземців. За міжнародними нормами склад журі занадто великий. Як правило, журі до семи осіб. Але враховуючи складність питання, гарячу тему, протиріччя, надскладне завдання, українська сторона, тобто замовник, запропонували розширити склад журі. Саме тому до професійного журі доєдналось так зване загальне журі, куди увійшли представник родин Героїв Небесної сотні, ініціативної групи постраждалих та поранених на Майдані, представник замовника з Мінкультури, представник музею і представник міжнародної музейної спільноти, фахівець зі США. У підсумку члени журі представляли п’ять різних країн. Журі разом із замовником конкурсу із залученням Національної спілки архітекторів України затвердили конкурсне завдання - досить об’ємний том різноманітної інформації, складеної за міжнародними стандартами. Там дуже багато розділів, які готували абсолютно різні компетентні середовища. Зокрема частину про Майдан, тобто контекст, інформацію про події на Майдані, про учасників готувала експертна група, створена Українським інститутом національної пам’яті.
Конкурсне завдання містило окремі розділи, які стосувалися пам’яткоохоронних умов, містобудівничих режимів, обмежень. Тобто учасникам конкурсу був наданий максимальний обсяг інформації.
Конкурсне завдання було складним? Чи всі розібралися?
Під час публічних обговорень фахової спільноти архітекторів в КМДА, в Департаменті містобудування та архітектури від деяких українських архітекторів звучали претензії: мовляв, навіщо таке складне і об’ємне конкурсне завдання. Вони показували нам кілька аркушів і казали, що цих двох аркушів буде достатньо, аби створити правильний меморіал. Це говорить про що? Українське середовище не має досвіду участі у таких конкурсах попри компетентність, талант і геніальність наших архітекторів, художників і скульпторів. Адже конкурсне завдання ухвалили всі члени журі. Всі вони прибули до Києва, були на місці, оглядали територію, детально вивчали конкурсне завдання, робили свої зауваження, вносились правки.
Цікаво, що до самого процесу обговорення були долучені не лише члени журі, а й деякі представники родин Героїв Небесної сотні. Один із членів журі Володимир Бондарчук представляв громадську організацію «Родина Героїв Небесної сотні», яка на той час включала понад 160 родин і була єдиною ГО, яка об’єднувала більшість родин загиблих.
Тож, на конкурсі перемогла українська команда і для всіх це була надзвичайно велика радість. Друге і третє місце зайняли німці. Я трошки змоделюю ситуацію, якби виграли німці, то нарікань було б багато. Нібито німці організовували конкурс і німці перемогли. Була влаштована виставка всіх проектів і проектів-переможців які зайняли перше, друге і третє місця на Майдані, в публічному просторі. Пізніше, паралельно було організовано кілька виставок, зокрема окрема для фахової спільноти – архітекторів. Паралельно все обговорювалося на онлайн-платформах: можна було завантажити завдання конкурсу, ознайомитися з рішенням журі, проектами, висловити свої зауваження.
Цікавий момент: публічних обговорень за міжнародними стандартами не передбачено. На Заході компетенції ухвалення рішень і відповідальності за них покладені на членів журі. Але оскільки тема гаряча, то на прохання замовника такі громадські слухання були проведені. Впродовж цього періоду обговорень проекту відбулося ще три його презентації на фахових архітектурних конкурсах: «Просто неба», CANactions та Urban Awards, тобто для фахових спільнот.
У процесі роботи над проектом відбулося 13 публічних обговорень серед цільових груп і у фахових інституціях. Зокрема були презентації і обговорення для родин Героїв Небесної сотні. Ознайомитися з проектом родини мали за допомогою матеріалів, які ми надсилали. Ми зверталися і просили заповнити анкети і дати свою оцінку проекту, висловити зауваження.
У результаті було складено список основних зауважень, які передали проектантам, найбільш слушні вони врахували. Зокрема було враховано необхідність позначення місць загибелі героїв, барикад, збереження стовпів із залишками куль, фасадів. Також було прийнято рішення зберегти той пам’ятник Героїв Небесної сотні, який виник моментально після 20-го лютого, викладений з бруківки, так званий «Куб», вирішено зберегти пам’ятний хрест і капличку на цій території. І от після цього почалась досить тривала процедура – створення проектно-кошторисної документації.
Скільки коштів держава готова витратити на вшанування пам’яті полеглих на Майдані? Хто розпоряджається грошима?
Ми не є замовником конкурсу, ми не можемо оцінювати результати самого конкурсу. Результати конкурсу були схвалені постановою Кабміну, який є замовником конкурсу, він і виділяє кошти. На будівництво меморіалу виділено 170 млн грн.
Музей виконував функції замовника проектування і будівництва. Це абсолютно новий досвід, бо як правило, замовниками будівництва і проектування є інші структури, на які музеї не мають впливу. І саме для прозорості, відкритості, моніторингу, очевидно, і було визначено нас як замовника. Бо ми маємо інші скандали з іншими проектами, де якраз заклади культури не можуть впливати на виконавців проекту. Ми відвели всі земельні ділянки, влаштували низку меморіальних заходів, вибороли приміщення, намагалися зберегти і примножити колекцію, відкрили інформаційний центр в Будинку профспілок, зберегли там дуже важливі і знакові частини будівлі, наприклад, згорілі елементи. І в цей час ми дізнаємося, що «слідчі експерименти не проведено». Генпрокуратура в липні 2018-го попереджає, що ми не можемо вчиняти жодних дій на цій території.
Починаються перемовини. Ми не ставимо питання: або слідство, або музей, ми говоримо: і слідство, і музей. І чітко домовляємося, враховуючи ту інформацію яку надало управління спецрозслідувань, що до закінчення розслідування 16 сюжетів, 16 справ, їм потрібний певний час. Нам обіцяли до кінця літа все зробити. Ми паралельно рухали справу далі. Оголосили тендер на генпідрядника будівництва. Перший тендер не відбувся, бо був один учасник. Тобто жодна будівельна компанія в цій ситуації не взяла на себе відповідальність втілювати проект. Знову загроза. І знову вона вирішилася, бо вже в другому тендері було п’ять учасників. Визначено генпідрядника. Нарешті ми підписуємо угоду і готові до будівництва. Але знову виявляється, що Генпрокуратура не завершила слідство. І знову нам кажуть: через місяць і ще раз через місяць. Нам висуваються певні вимоги, мовляв, їм для завершення слідства треба зробити те і те. Ми, як музей, намагаємося зробити все можливе з нашого боку, але це не наша функція – забезпечувати ці вимоги, але те, що в наших силах, зокрема перенесення пам'ятного хреста, стели зі світлинами біля каплички, виконали.
Тоді був суспільний резонанс…
Представники громадськості, учасники Майдану говорили, що не можна все це чіпати, бо буде скандал. Говорили що ляжуть тут, але не дадуть зрушити хрест з місця. Генпрокуратура сказала: добре, якщо ви не можете, то і ми не можемо завершити слідство, не можемо провести експерименти, трасологію, (трасологічна експертиза – «Главком»), тобто провести експеримент там, де з'явилися перешкоди. Бо у момент трагічних подій на так званому п'ятачку смерті не було хреста і стели, а там загинуло вісім осіб, 16 поранено. Це були останні експерименти Генпрокуратури. І тому шляхом великих скандалів, складних перемовин, а КМДА не хотіла на себе брати відповідальність, все ж таки вдалося знайти порозуміння. За два місяці нарешті було знайдено іншу локацію. На жаль, кошти були виділені тільки до кінця року і була велика загроза, що ми ці кошти втратимо. Це означало зрив будівництва меморіалу.
Але було знайдено вихід, Кабміном видане розпорядження і нам дозволили проплатити авансом і таким чином кошти були збережені, вони не пропали: у грудні минулого року проплачені генпідряднику. Він склав чіткий графік будівельних робіт — вісім місяців. По суті, у грудні 2018 року отримавши кошти, генпідрядник мав виконувати певні роботи. Цих робіт не було проведено. Ми отримали від Генпрокуратури інформацію про те, що ділянку арештовано! Виходить така дилема: з одного боку, ми як замовник повинні рухатися вперед, з іншого - ми не могли рухатися, бо існувала заборона Генпрокуратури. Потім арешт був знятий. Але ми домовилися з Генпрокуратурою, що чекаємо завершення результатів слідства. Ми маємо листи від Генпрокуратури, де нам говорять, що до 20 березня 2019 року ми закінчимо слідчі експерименти на всій території.
Проте сьогодні знову цей термін пересунувся на місяць. Слідчі експерименти тривають досить активно. Встановлення (будівельного) паркану теж спровокувало скандал, який підняли ЗМІ, напевно, не розбираючись в ситуації. Але встановлення паркану на цій території прискорило процес. Бо за ці два місяці, коли він там стоїть, слідчих експериментів проведено більше, ніж було проведено за останні п’ять років.
Родини загиблих на Майдані брали участь в обговоренні і навіть у журі. Чому тоді днями деякі представники цих родин на прес-конференції висловилися проти?
Це позиція деяких родин: вони вважають, що будувати не можна, меморіал їм не потрібен, їм головне зберегти вулицю Інститутську. Сьогодні думок про те, що і як могло би бути, багато. Можливостей запропонувати свої рішення у професійної спільноти було чимало. У конкурсі міг брати участь будь-хто. Тому для нас дуже дивно, що сьогодні, коли така велика політична турбулентність, звучать заяви, що начебто щось відбувається не в правовому полі, щось руйнується. Це питання для нас досить дивне і загрозливе з різних боків. Якщо є претензії до правових засад, є процедури, які можуть вирішити ці питання. І це рішення лежить не в площині емоцій, паніки, скандалів чи набуття політичних бонусів.
У цій загрозливій ситуації нам дуже важливо створити цей меморіал в цьому році. Бо потім – жодних гарантій, що він може побудуватися.
А що може трапитися? Хіба можна все скасувати?
Скасування конкурсу, як пропонують деякі опоненти, передбачає цілу низку складних процедур: від прийняття відповідного закону Верховною Радою і закінчуючи оголошенням нового конкурсу. Я дуже сумніваюся, що хтось візьме на себе відповідальність навіть не лише формально-бюрократичну, а й суто морально-етичну, враховуючи всі ризики і загрози. Сьогодні для створення меморіалу Героїв Небесної сотні ми маємо всі передумови і це потрібно реалізувати. Адже пам’ять і відчуття тих трагічних подій дуже швидко розсіюється.
Наталія Малиновська, «Главком»
Коментарі — 0