Хвилина мовчання: згадаймо сина дисидента та фотографа Романа Чорномаза
Чоловік був учасником Революції гідності
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Романа Чорномаза.
13 червня 2023 року на Бахмутському напрямку у бою проти російських окупантів загинув за Україну український націоналіст, активіст, журналіст, фоторепортер, а також багатолітній співробітник редакції газети «Наша віра», воїн «Легіону Свободи» Роман Чорномаз.
Народився Роман в Умані на Черкащині в родині українських націоналістів. Батьки з дитинства подарували йому правильне виховання і любов до України. Батько Романа – Богдан Чорномаз – відомий український історик, дисидент і в'язень радянських концтаборів, письменник і громадський діяч, член Української Гельсінської Спілки. Богдан Чорномаз сидів у сумнозвісній Кучинській зоні №36, яку називали «Зона смерті», саме там був закатований Василь Стус.
Мати – Тетяна Чорномаз – відома активістка і борець за Незалежність України, багато років очолювала Черкаську обласну організацію «Свободи», нині волонтерка, яка допомагає війську.
Роман багато років працював у Києві журналістом і фотокореспондентом у багатьох столичних інформагенціях, ми часто зустрічалися на зйомках. Багатолітній український активіст, захисник української мови, учасник всіх українських акцій у столиці, учасник Мовного майдану та Революції Гідності. Роман також був багатолітнім борцем за нашу Автокефальну Українську Православну Церкву. Він верстав легендарну газету «Наша віра», яку видавав Євген Сверстюк.
«Іронічний, глибокий патлатий чувак, який любить ходити й фотографувати по фестивалях та різних масових акціях», – так себе описував Роман.
Чоловік також займався сільським господарством. Від першого дня війни Роман став снайпером і приєднався до батальйону «Свобода». Брав участь у бойових діях у Сєвєродонецьку та поблизу Бахмута на Донеччині.
За словами самого Романа, до війни він був «зовсім не мілітарною людиною», любив відвідувати фестивалі, масові акції, події, фотографувати. На відміну від батьків, у політиці участі не брав. «Асоціював себе з журналістикою, тож партійцем ніколи не був, – сказав боєць в інтерв’ю виданню «Прочерк». – Це не вітається, адже треба безсторонньо подавати інформацію, навіть якщо ти більше фотокор, ніж пишучий журналіст».
«Загалом я за освітою вчитель української мови й літератури, – додав військовий. – Працював раніше у газетах. Спершу жив в Умані, якийсь час жив у столиці, потім знову перебрався до Умані, набрав приватних замовлень. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, це одразу позначилось і на Умані…»
У Сєвєродонецьку бойовий підрозділ, у якому воював Роман, вів важкі бої з тривалими масованими ворожими обстрілами. Приміщення, де воїн із побратимами тримав оборону, протягом місяця методично, щодня обстрілював ворожий танк. Від 10-поверхової споруди залишилася буквально груда цеглин. Потім було Зайцеве, контузія, лікування, а після ротації Роман потрапив у самісіньке пекло – у Бахмут, який місяцями розносили артилерією «вагнерівці».
Я колись думав, що пекло має пахнути сіркою. Насправді ні, воно пахне пожежею: спаленими речами, помешканнями – всім нажитим, яке багато років збиралося людьми, а потім в один момент вщент згорало.
Роман Чорномаз
Уже на початку 2023 року чоловік отримав чергове поранення: як він сам казав, зловив рукою перший осколок під час «енергійного навалювання по обізянах в соняшниках». Маючи можливість трохи перепочити, він ділився у соцмережах власними спостереженнями про хід бойових дій, заспокоював найбільших панікерів, жартував, а подекуди й давав короткі практичні поради, які дозволяють вижити в бойових умовах.
А також, як і більшість на війні, все ж розмірковував над майбутнім. «Багато хто мріє, чим займеться після війни. Багато хто хоче подорожувати. Один хоче на байку об’їхати Україну. Інший – хоче побудувати дім. А я? Я ще не вирішив. І головне для мене – щоб був цей вибір. Щоб я робив те, що спаде на думку», – казав Роман.
Навесні 2023 року після чергової ротації чоловік знову повернувся на Донбас. Роман загинув у бою зі зброєю в руках 13 червня на Бахмутському напрямку.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0