Медик з «Азовсталі» був закатований у російському полоні. Згадаймо Олександра Крохмалюка
Після «Азовсталі» медик перебував в Оленівці та Таганрозі. Останнє відоме місце утримання Крохмалюка – СІЗО №2 в Камишині
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Крохмалюка.
Старший сержант Олександр Крохмалюк на псевдо Кроха був закатований у російському полоні та загинув у 2025 році. Ймовірно, це сталося у СІЗО №2 в місті Камишин Волгоградської області РФ. Воїну назавжди 56 років. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на платформу пам'яті «Меморіал».
Олександр народився 6 лютого 1969 року в Черкасах. Закінчив школу з золотою медаллю.
«Батько ще з юнацьких років приділяв колосальну увагу спорту. Мав надзвичайну фізичну підготовку, високу витривалість та атлетизм, що згодом заклало міцний фундамент для його успішної служби в елітних військових підрозділах», – поділилася спогадами донька Софія.
У Черкаському медичному училищі Олександр опанував фах фельдшера. Уже під час навчання вирізнявся наполегливістю, ґрунтовними знаннями та відповідальним ставленням до медицини. Училище закінчив із «червоним» дипломом у 1988 році.
Того ж року, завдяки гарній фізичній підготовці та здібностям, Олександр пройшов відбір до елітних військ. Служив у 23-й окремій десантно-штурмовій бригаді у Кременчуці. У 1991 році Олександр вступив до Вищої школи КДБ у Москві, однак згодом залишив навчання, оскільки йому не подобалися атмосфера й система закладу.
«З дитинства пам’ятаю його відкритим і комунікабельним: у нашому домі завжди були раді гостям, а поруч із ним кожен почувався своїм. Він умів об’єднувати людей, багато жартував, мав чудове почуття гумору та вмів дуже влучно щось підмітити. Усі знали: тато завжди готовий допомогти й дати мудру пораду. Найбільше я сумую за його щирим, заразним сміхом. Поруч із ним я завжди почувалася захищеною, ніби за кам’яною стіною», – сказала Софія.
З 1994 року Олександр разом із партнером розвивав власну справу у сфері сільського господарства – вирощування глив.
«Тато дуже любив риболовлю, для нього це був особливий спосіб відпочинку та можливість побути на природі. Ще з дитинства пам‘ятаю купу цих рибальських прибамбасів, і як тато взимку складав-розкладав у залі намет. А ще він багато читав і мене привчив до цього», – розповіла донька.
У 2016 році Олександр долучився до «Азова», а за три роки очолив медичну службу полку. Заступник командира 1-го корпусу НГУ «Азов» Микита Надточій на псевдо Раз-Два згадує, що Кроха був позитивною людиною і вмів підтримати бійців.
«Стабілізаційні пункти на «Азовсталі» – це було пекло на землі. У тих умовах надавати першу медичну допомогу й проводити операції могли лише надзвичайні люди, і серед них був наш друг Кроха. На нього лягав обов’язок організувати всю цю роботу. Увесь час оборони Маріуполя це був безперервний конвеєр поранених. У максимально жахливих умовах працював протягом 86 днів, попри втому продовжував рятувати життя. Кроха був прикладом надлюдини», – сказав Раз-Два.
«Кроха з нуля організував на «Азовсталі» шпиталь «Залізяка», через який пройшла понад тисяча поранених захисників», – сказав побратим Чудік.
На «Азовсталі» Олександр спав по кілька годин на добу й схуд на 20 кілограмів. «Тато писав, що важить менше, ніж у 21 рік. Але навіть на тих фотографіях, де він худий, виснажений, змазаний брудом і втомою, у нього все одно широка усмішка. Від нього й тоді відчувалися неймовірна сила та енергія. При цьому батько жодного разу не писав, що йому погано. Навпаки, у нас було враження, ніби це ми в Маріуполі, а він на вільній території. Навіть коли наприкінці травня тато виходив у полон, він підтримував нас, казав, що все буде добре і що ми скоро обов’язково побачимося», – сказала донька.
Після «Азовсталі» медик перебував в Оленівці та Таганрозі. Останнє відоме місце утримання Крохи – СІЗО №2 в Камишині. У вересні 2025 року його тіло повернули в межах чергового етапу репатріації «1000 на 1000».
«Я так щаслива, що схожа на тебе і ти продовжуватимеш жити в мені й моїх вчинках. Для мене ти назавжди залишишся доброю, світлою та дуже рідною людиною», – сказала донька.
Воїна нагородили відзнаками «За участь в АТО», «За військову службу Україні», «Захиснику Вітчизни», «За доблесну службу», а також подякою та грамотою НГУ.
Поховали захисника України 24 травня 2026 року на кладовищі №4 у Черкасах.
У Олександра Крохмалюка залишилися дружина, донька, онука, брат, сестра, близькі, друзі та побратими.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0