Загинув на війні, не дочекавшись на первістка. Згадаймо Героя Владислава Українця
Малюк уперше побачив батька на похоронах
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Владислава Українця.
22-річний лейтенант Владислав Українець загинув у перший день війни, а поховали його тільки через дев’ять місяців, коли Херсон став знову нашим. Владислав так і не побачив сина, який народився після його смерті. Та батько встиг вибрати йому ім’я – Андрій.
Владислав Українець народився 5 грудня 1999 року у місті Хмільник Вінницької області. Педагоги школи згадують його як щирого, приязного та відвертого хлопця, який грав у шкільній футбольній команді, що посідала призові місця в обласних змаганнях і навіть виходила на всеукраїнський рівень.
Після 9-го класу продовжив навчання у Кам'янець-Подільському ліцеї Хмельницької області з посиленою військово-фізичною підготовкою.
У 2016 році, коли Україна потерпала від збройної агресії Російської Федерації, юнак вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. У цей непростий час Владислав обрав шлях військового свідомо, адже завжди хотів бути частиною чогось важливого, прагнув захищати і допомагати.
«Він завжди говорив, що мав вибір, отримати цивільну спеціальність, або обрати шлях військового.Тоді він вирішив, що має присвятити себе чомусь більшому, ніж звичайна чоловіча робота. У військовий ліцей вступив без вагань», – зазначила дружина військового Катерина.
Дисциплінованого та відповідального студента в академії призначили командиром відділення взводу. До нього завжди можна було звернутися по допомогу.
Студент, який раніше не мав стосунку до військової служби, але отримав підготовку відповідного рівня у спецвиші, залучався до складу Операції об’єднаних сил на Сході України: він безпосередньо виконував бойові завдання на східному рубежі оборони України в зоні ООС.
Молодого чоловіка у Хмільнику усі добре пам’ятають. Дуже хороший, спортсмен. Його постійно бачили на турніках, коли виробляв на них різні трюки. У школі грав у футбол, а у Львівській академії сухопутних військ зайнявся боксом. Навіть отримав звання кандидата у майстри спорту з боксу. За розподілом потрапив служити до окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, командував взводом. Війна увірвалася в його життя не тільки потом і брудом, а й коханням.
«Ми познайомилися дуже романтично, – розповіла журналістам Владова дружина Катерина. – Владислав служив з моїм батьком. Коли я телефонувала татові по відеозв’язку, він мене побачив, а за кілька тижнів написав у соціальній мережі. Пізніше зізнався, що одразу закохався, та не наважувався познайомитися. А далі були довгі телефонні розмови про все на світі. Траплялось, що ми могли проговорити усю ніч… Уже після першої зустрічі Владислав освідчився, а через пів року знайомства, у серпні 2021-го, ми офіційно одружилися».
«Чоловік був на службі. Він завжди був на службі. Приїздив лише на свята та у відпустку. Завжди намагався вирватись до мене. Хоча б проїздом, хоча б на один день. Ми дуже цінували той час, коли були разом», – розповіла жінка.
«Чоловік мій був дуже спортивний. Ще з дитинства у школі довго займався футболом. Та й потім кожну вільну хвилинку присвячував спорту. Йшов на турніки, робив сам вправи, різні трюки навіть. Постійно тримав фізичну форму. Коли навчався в академії займався боксом. Навіть отримав звання кандидата у майстри спорту з боксу», – додала Катерина.
Маючи за плечима бойовий досвід оборони країни і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях, Владислав ділився з дружиною своїми відчуттями про наближення справжньої війни і прогнозував, що вона буде дуже жорстокою.
Востаннє Влад був вдома у січні. Катя до найменших дрібниць пам’ятає ті дні, проведені разом. Молода жінка вже знала, що вагітна. Тож будували багато планів на майбутнє, вибирали ім’я такому бажаному первістку. Влад дуже хотів, щоб сина назвали Андрієм.
«Він казав: «Хочу приходити додому, щоб мене чекала кохана дружина та дітки», – зі сльозами пригадала жінка. – Я ніколи не забуду 24 лютого. Пам’ятаю все до дрібниць, ніби це було вчора. Востаннє я говорила з чоловіком зранку того дня. А десь біля 15-ї він написав повідомлення: «Я є, працюємо». І після цього більше нічого...»
Повномасштабне вторгнення Росії лейтенант Збройних Сил України зустрів на південному напрямку. Він у перший день російського вторгнення вів запеклий бій за стратегічний Антонівський міст, який з’єднує Херсон із лівобережжям Дніпра. Саме цей міст через Дніпро став тією точкою спротиву, де нашим бійцям уперше на таврійському напрямку на деякий час вдалося зупинити колону російської техніки. Саме цей міст – найзручніший шлях у напрямку Миколаївщини.
Під час прориву на цьому мосту наші бійці відбивали ворога, як могли. Втім, сили були нерівні. Українські підрозділи змушені були відступати. Молодий офіцер загинув у перший день відкритого наступу російської армії 24 лютого 2022 року. Його бригада виходила з оточення під Херсоном.
Командир механізованого взводу окремого мотопіхотного батальйону Владислав Українець на БМП прикривав відхід нашого війська від удару ворога, що атакував українські позиції. Усі вийшли, і він теж став відступати. Але не встиг. У машину, де був боєць, влучив ворожий снаряд.
Командир, який завжди спочатку думав про своїх підлеглих, а вже потім про себе, захистив своїх побратимів, поклавши власне життя на вівтар Вітчизни. Ще раніше в розмовах із дружиною Владислав ділився: якщо треба буде вибирати, хто буде жити – він чи його солдати або сім’я, він без роздумів пожертвує собою. І його героїчний вчинок свідчить про те, що це були не просто слова, а переконання та позиція справжнього чоловіка і офіцера.
Майже тиждень інформація про загибель військового не була підтверджена. Увесь цей час дружина Катерина, яка чекала народження їхнього первістка, жила надією, що Влад вижив: через соцмережі просила допомогти поширити інформацію про нього, сподіваючись знайти коханого. У його загибель рідні не хотіли вірити, тож шукали його по лікарнях, моргах. На жаль, дива не трапилось. Невтішна звістка підтвердилася 2 березня 2022 року.
Указом президента Зеленського від 2 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Владиславу Українцю присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Тоді жінка, яка носила дитя під серцем, опинилася в окупації. Вона зуміла виїхати звідти і народити сина у вільній Україні. Вперше малюк зустрівся зі своїм татком на порозі отчого дому у Хмільнику біля цинкової труни. Віе бачитиме тата лише на фотографіях, а коли підросте, мама розповість йому про нього. Щоб Андрійко міг пишатися славним прізвищем – Українець.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0