«Я ж йому на весілля власноруч вишила рушник, а тепер…». Згадаймо Івана Кулешу
27-річний Іван Кулеша не встиг створити власну родину, не здійснив свої задуми і плани на майбутнє, їх безжально забрав ворог
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Івана Кулешу.
25 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Журавки Покровського району Донецької області загинув солдат-навідник дев'ятої парашутно-десантної роти третього парашутно-десантного батальйону Іван Вікторович Кулеша. Про це повідомила Богуславська міська рада.
Іван Кулеша народився 7 липня 1997 року в Богуславі. Під час навчання в Богуславській школі № 3 був серед найкращих, завжди брав участі в олімпіадах та змаганнях різних рівнів і з різних предметів.
Після отримання атестата вступив до «Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського» на спеціальність «Інженер програмного забезпечення». Спершу пізнавав науку, а на третьому курсі зумів поєднувати навчання із роботою в ресторані «McDonald's», де через два роки вже обіймав посаду головного механіка, на якій трудився до призову на захист країни.
Іван Кулеша 7 липня 2024 року лише зустрів своє 27-річчя, а 10-го рідні вже провели його до військової частини.
Під час розмови його рідна тітка Тетяна Макарівна Мочаренко поділилася: «Ваня щодня присилав мені вісточку – «смайлик» чи повідомлення. Востаннє написав 24 серпня: «Тьотю, не хвилюйся, мене скоро переведуть в інженерні війська. Я там зможу більше зробити для країни, ніж в окопі…», а 25-го уже зв’язок зник. Це був його третій день на завданні. Племінник був добрим, чуйним юнаком, який дуже любив тварин. Він не міг пройти повз пухнастого «безхатька», аби тому не допомогти. А ще Ваня любив дуже вчитися, пізнавати щось нове. Ми завжди ставили його за приклад для своїх дітей. Одного разу під час святкування дня народження всі сиділи за родинним столом, розмовляли, а Ваня, який у той час навчався у 6-му класі, піднімається й каже: «Я вже наївся, можна піти уроки вчити». Це був наш помічник і надійна опора. Я ж йому на весілля власноруч вишила рушник, а тепер…».
Молодий захисник України ще не встиг створити власну родину, не здійснив свої задуми і плани на майбутнє, їх безжально забрав ворог.
У Героя залишились мама Тамара Макарівна, тато Віктор Васильович, який відразу після призову сина став на захист країни, сестри Альона та Дар’я.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0