Завжди був там, де мусив. Згадаймо наймолодшого із «Госпітальєрів» Олександра Кучерявенка
Яна Зінкевич: «Юний, запальний, Олександр був одним з тих, хто рано знайшов своє покликання. І йшов за ним до кінця, не зважаючи на втому, біль, втрати»
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько–українська війна. Нині згадаємо Олександра Кучерявенка.
21-річний бойовий медик Олександр Кучерявенко, позивний Кузьма, загинув на фронті, надаючи допомогу пораненим. Про це повідомила народна депутатка України Яна Зінкевич – командирка батальйону «Госпітальєри», у лавах якого Кузьма раніше служив.
Олександр Кучерявенко народився 17 серпня 2002 року. Після закінчення школи вступив до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, але через війну він назавжди залишився студентом другого курсу медичного факультету №1.
Олександр хотів стати військовим хірургом і вирішив поєднати навчання зі службою. Кузьма розпочав свій шлях у складі Червоного Хреста, потім приєднався до Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ). Після – рятував життя в складі інших медичних підрозділів, працював на передовій у лавах «Госпітальєрів» та зовсім нещодавно мобілізувався до Сил оборони.
Як повідомили у пресслужбі батальйону, Олександр пропрацював на всіх ланках догоспітальної допомоги.
«Ідеаліст, який завжди був там, де мусив. Госпітальєр, якому завдячує своїм життям не один український військовий», – йдеться у дописі на сторінці батальйону.
Олександр Кучерявенко загинув 14 травня 2024 року, надаючи допомогу пораненим.
Як згадують Олександра рідні, побратими, друзі
У батальйоні Олександра згадують як людину з неймовірно гострим почуттям справедливості.
«Професіонал, який пропрацював на всіх ланках догоспітальної допомоги. Ідеаліст, який завжди був там, де мусив. Госпітальєр, якому завдячує своїм життям не один український військовий. Чоловік, яким пишалися і якого любили мати і наречена. Побратим, якого нам вже не вистачає. Він жив, кохав і воював. Загинув, рятуючи життя інших. Ми ніколи не зможемо осягнути цю неймовірну втрату для України, Батальйону, його побратимів з екіпажу «L20» та родини. Честь!» – йдеться у дописі на сторінці батальйону у Facebook.
«Юний, запальний, він був одним з тих, хто рано знайшов своє покликання. І йшов за ним до кінця, не зважаючи на втому, біль, втрати», – написала про Олександра командирка батальйону «Госпітальєри» Яна Зінкевич.
Вона зазначила, що Кучерявенко був не за віком мудрим та відкритим до нових знань фахівцем. «Олександр завжди освоював новий досвід, старався бути кращим, аби розширювати свої можливості і допомагати іншим. Для цієї мети після «Госпітальєрів» він долучився до Сил оборони, аби бути постійно біля тих, кого підтримував не лише дією, але і серцем. Ворог вбив Кузьму під час виконання завдань. Вбивство медиків – це ще один «рядовий» злочин російської армії, про який ми не можемо забувати», – написала Зінкевич.
Командир екіпажу «Госпітальєрів» Богдан зауважує, що Кузьма був наймолодшим членом екіпажу L20.
«Йому було складно, бо багато ротацій та роботи на фронті. Але він все одно намагався поєднати це з університетом, балансувати між навчанням, розвитком і одночасно виконанням завдань», – розповідає він.
Богдан з Сашком познайомився влітку 2022-го на ротації у Першому добровольчому медичному шпиталі. За кілька місяців – наприкінці лютого 2023-го – бойові медики перетнулися на стабілізаційному пункті. Тоді Кузьма попросив повідомити, коли у «Госпітальєрах» буде ротація, щоб приєднатись.
«Того ж вечора після розмови з Сашком я отримав задачу для екіпажу. Усі позиції – укомплектовані, але на кейсевак (евакуаційний транспорт за принципом «хапай і тікай») була потрібна людина. Не аби хто, а з певними характеристиками, кому можна було б довіряти та не ставити дурних питань. По суті, нам був потрібен саме Сашко. «Кузьма» погодився, не вагаючись, хоча перед тим не мав відпочинку», – розповідає командир екіпажу.
Тривалий час студент робив все на ентузіазмі, був на ротаціях на усіх напрямках фронту.
«У нашій роботі важливі не лише медичні знання чи навички, а й внутрішній стрижень та відсутність страху. Наприклад, поїхати до росіян, щоб забрати пораненого, повернутися і отримати наказ їхати знову під позиції ворога», – продовжує Богдан.
Командир згадує історію, коли на першій ланці евакуації над ними помітили ворожий дрон. Усі хлопці розбіглись навсібіч, як це правильно робити, а «Кузьма» лишився з пораненим і продовжував надавати на допомогу.
«Він розумів, що зараз на нього можуть скинути гранату, але спершу швидко доробив медичну маніпуляцію. По протоколу він мав кинути пораненого, але Сашко обрав зупинити критичну кровотечу у пораненого», – ділиться побратим.
У Сашка була наречена Валерія і він планував незабаром зробити їй пропозицію. Богдан зауважує, що про майбутню дружину побратим завжди говорив з повагою, гордістю та любов'ю. З неймовірним теплом відзивався про матір і переживав за неї.
«Кузьма окрім бойової роботи багато викладав. Можливо і не любив саме викладання, але робив це фахово, бо розумів цінність навчання бійців. Проводив заняття з такмеду для бійців нашого підрозділу, навіть організовував навчання з іноземними інструкторами.
Кузя добре знав англійську мову, тож на його чергуваннях завжди на фоні грали серіали в оригінальній озвучці», – згадує побратим Атом.
Для іншого побратима – Роса найяскравішим спогадом було, коли Кузьма погодився здати багато крові для бійців.
«Одного разу на ротації треба було заготовити кров у гемакон (контейнери для крові). У Сашка була універсальна група крові.
Кров ми тоді збирали вперше, але побратима це не лякало – він без зайвих питань дозволив взяти у себе пів літра крові. Для мене це яскравий приклад його сміливості і жертовності», – згадує він.
Попрощалися із бойовим медиком Олександром Кучерявенком на позивний Кузьма у Михайлівському Золотоверхому соборі Києва 23 травня 2024 року. Йому був 21 рік.
Побратим Вовкулака пригадує, як з Сашком їхав у Часів Яр на Донеччині. Тоді молодий хлопчина тільки отримав спорядження і «підганяв» під себе. На його шоломі не працював певний фіксатор. Тоді Кузьма дістав інший зі своєї сумки.
«Я тоді подумав, що цей хлопчина точно знає, куди їде, бо такого фіксатора ні у кого з нас не було у рюкзаку.
Хоча у нас були суперечки під час ротацій, ми їх подолали і стали справжніми побратимами», – каже Вовкулака.
Попрощатися з Олександром прийшло більше сотні людей, пише «Радіо Свобода».
Один із його побратимів зауважив, що «Кузьма» був наймолодшим у своєму екіпажі, а людям став допомагати ще у перші дні повномасштабної війни – зокрема у Києві на вокзалі, також евакуйовував людей із окупованої території. По тому пройшов кілька гарячих точок. Працював у стабілізаційних пунктах на фронті та на «кейсеваку», тобто на евакуаційному транспорті, який працює безпосередньо на передовій.
Побратими бойового медика проводжали його в останню путь, ставши на коліна та з вигуками «Слава!»
У Олександра залишилися мама Кучерявенко Леся і наречена Валерія.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0