Понад рік вважався безвісти зниклим. Згадаймо прикордонника Сергія Лакея
Чоловік брав участь в АТО/ ООС на Донбасі
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Лакея.
Прикордонник Сергій Лакей загинув 9 березня 2022 року в бою з російськими окупантами біля села Терни на Донеччині. Того дня зв’язок із військовим обірвався. Понад рік Сергій вважався зниклим безвісти, поки його тіло знайшли та ідентифікували. Захиснику назавжди 34.
Сергій народився в Дунаївцях Хмельницької області. Енергійний характер, цілеспрямованість та приклад батька-військового, стали для нього поштовхом обрати професію прикордонника. Тому у 2005 році Сергій Лакей вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Викладачі та командири згадують, що ще з курсантських років він був яскравою особистістю, не боявся ставити питання, діяв самостійно та рішуче, а також завжди вимагав справедливості.
«Виділявся серед всіх тим, що міг знайти правильне рішення у будь-якій ситуації, був креативним, мав достатньо волі та мотивації. Завжди покладався на власні сили, міг відстояти власну думку та, не зважаючи на свою категоричну самостійність, повсякчас жив колективом. Саме такі люди як Сергій, які завжди діють не по шаблону і ніколи не відступають, і складають когорту героїв», – пригадали курсантські роки Сергія Лакея його командири.
Ці якості неабияк стали в пригоді Сергію після отримання лейтенантських погонів та початку служби на офіцерських посадах. «Бойовий козак!» – так про офіцера кажуть його побратими. Згадують, що він завжди був у вирі подій, не любив «кабінетної» роботи. Вислів «Справи цінніші за будь-які слова» був гаслом для Сергія. Він завжди намагався якнайкраще організувати роботу підпорядкованого колективу, налагоджував співпрацю із взаємодіючими підрозділами, аби спільно та ефективно протидіяти протиправній діяльності на кордоні.
За роки служби Сергій Лакей виконував завдання на офіцерських посадах на лінійних підрозділах та підрозділах швидкого реагування у Східному та Південному регіональних управліннях Держприкордонслужби. Також проходив службу і в тодішній зоні АТО/ООС, а після закінчення факультету підготовки керівних кадрів – очолював підрозділи охорони кордону на складних напрямках.
На момент повномасштабного вторгнення Сергій Лакей служив в штабі Луганського прикордонного загону. Прикордонник не вагаючись став на захист рідної Батьківщини, виконував бойові завдання практично «на нулі». Був заступником начальника відділу організації прикордонного контролю штабу.
«Хто, як не ми? Ми захищаємо те, що за нашими спинами – нашу землю, наших дітей, батьків, друзів!» – писав в ті дні Сергій своїй сестрі. Він був не з тих, хто б злякався, обійшов, збіг... Він був з тих, хто завжди попереду, жив свободою та волею України та завжди був на захисті справедливості!
«У нього, попри всі умови – усе було добре: кожен день Сергій був у войовничому, оптимістичному та піднесеному настрої Воїна. Зранку завжди була кава на вогнищі, нормальна їжа, чисті шкарпетки та свіжий вигляд. Коли почалися серйозніші завдання – він завжди був вмотивованим, активним, у постійному русі та доброму гуморі. З кожного виходу повертався щасливим – ніби нарешті життя дало йому можливість показати свій норов та потенціал. Усі його чекали із завдань, бо те, що він робив, було під силу лише одиницям», – писали сестрі Сергія його бойові побратими.
«Вирізнявся тим, що міг знайти правильне рішення у будь-якій ситуації, був креативним, мав достатньо волі та мотивації. Завжди покладався на власні сили, міг відстояти свою думку та, попри категоричну самостійність, повсякчас жив колективом. Саме такі люди, як Сергій – які діють не по шаблону та ніколи не відступають – і складають когорту героїв. Він постійно намагався якнайкраще організувати роботу колективу, налагоджував співпрацю із взаємодіючими підрозділами, аби спільно та ефективно протистояти протиправній діяльності на кордоні. Він був не з тих, хто б злякався, обійшов, збіг... Він був із тих, хто попереду. Жив свободою та волею України та завжди був на захисті справедливості!» – розповіли про загиблого у Державній прикордонній службі України.
9 березня 2022 року, після бою біля населеного пункту Терни, Краматорського району Донецької області з прикордонником було втрачено зв'язок. Довгий час Сергія вважали безвісти зниклим. Рідні не могли повірити в те, що їх Сергій, їх блакитноокий, сміливий, розумний та кмітливий Сергій, який міг дати раду будь-якій складній ситуації, загинув… Понад рік всі жили надією, що він живий, що, можливо, пораненим після бою потрапив у полон. Проте, на жаль, підтвердилося найгірше – тіло воїна було знайдене та ідентифіковано.
«Синуля, ти кращий із кращих! Поважаємо та безмежно сумуємо! Вічна пам'ять та Слава тобі, Сину. Нам так важко без тебе…» – написав про захисника батько Володимир Лакей.
«Братику мій милий, ти назавжди в наших серцях. Спочивай з Богом, мій хлопчику! Люблю тебе та безмежно сумую за тобою! Серце відмовляється вірити… Я все ще чекаю твого дзвінка», – додала сестра загиблого Ірина Лакей.
Указом Президента України 28 березня 2022 року майора Сергія Лакея нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни». Посмертно йому присвоєно звання підполковник.
Поховали офіцера 29 квітня 2023 року в рідному селищі. На фасаді Дунаєвецького ліцею №3 у червні того ж року встановили меморіальну дошку на його честь.
«Є вираз, що Бог забирає найкращих. Можливо так Він продемонстрував нам, що Сергій був найкращим серед нас!» – кажуть його побратими. А сам Сергій, бувало, казав: «Тільки боротьба, а не сльози та відчай!»
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0