Рятував побратимів. Згадаймо Володимира Тура
Бій під Водяним у Покровському районі став останнім для солдата 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько–українська війна. Нині згадаємо Володимира Тура.
Володимир народився 5 квітня 1975 року у Вишняках. Здобув робітничу професію за спеціальністю «водій». У 1993 році призваний на строкову військову службу в армію. З юних років захоплений столярною справою, навчався деревообробці у Києві.
«Володимир мав сильний вольовий характер, вмів приймати зважені рішення, брати на себе відповідальність. Був патріотичною, сильною духом людиною. З перших днів повномасштабного вторгнення він повернувся разом із сім’єю з Києва до батьківського дому. Допоміг матері по господарству, заготовив на зимівлю дрова, а потім прийняв для себе стійке рішення – захищати родину і державу від російських окупантів», – пишуть у Хорольській громаді.
28 лютого 2022 року оборонець добровільно з’явився у перший відділ Лубенського РТЦК та СП. Після проходження базового навчання потрапив на передову лінію оборони Курахівського напрямку.
Володимир двічі отримував поранення, контузії, але після проходження курсу лікування у військових госпіталях повертався на бойові позиції.
Володимир Тур загинув 26 травня на Донеччині. Відважного солдата, водія-електрика інженерно-дорожнього взводу не вдалося врятувати після поранення унаслідок інтенсивного артилерійського обстрілу.
Попрощалися з Володимиром 5 червня 2024 року біля пам’ятника Тарасу Шевченкові у Хоролі.
Попрощалися з Володимиром 5 червня 2024 року біля пам’ятника Тарасу Шевченкові у Хоролі. Чин похорону відбувся на центральному кладовищі у селі Вишняки. Цей день у громаді було оголошено Днем жалоби.
Сім’я, рідні, однокласники, колеги, цивільні та військові друзі знали легку, веселу, добродушну вдачу Володимира. Він був душею компанії, любив життя і був завжди готовий прийти на допомогу. На фронті йому не раз доводилося евакуйовувати з поля бою поранених побратимів, пише Хорольська громада.
У Володимира залишилася мама Марія Олександрівна, двоє синів Олександр і Давид та сестра Леся.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0