Артемій Троїцький: Зупинити цього маніяка нема кому

Персона Артемія Троїцького добре відома тим, хто застав ще «олдовий» радянський та російський рок – такі колективи як «Машина времени», «Аквариум», «Зоопарк», «Кино». Троїцький був організатором підпільних концертів цих виконавців, коли режим, м’яко кажучи, насторожено ставився до подібних музичних течій. Після розпаду Радянського Союзу він працював теле- та радіоведучим, музичним критиком, заснував букінг-агенцію, яка привозила відомих закордонних артистів, навіть намагався співати сам. Одним словом, він став дуже відомою персоною в сучасній Росії.

При цьому в душі Троїцький залишався яскравим «антисовєтчиком», а після анексії Криму та початку війни на Донбасі, які він категорично не сприйняв, переїхав до Естонії. Проте тут він на місці не сидить та активно подорожує світом. Звісно, нинішня вже відкрита фаза війни Росії з Україною не могла залишити відомого дисидента байдужим. Говорячи про господаря Кремля, який прямою дорогою йде до третьої світової, Троїцький не шкодує виразів та висуває свої версії того, що коїться у мізках Путіна. Як у диктатора взагалі могла з’явитися ідея піти танками та ракетами на «братній народ».

«Путін, судячи з усього, дійсно, поїхав дахом»

Коли Росія визнала «ДНР»-«ЛНР», ви казали, що це для Кремля «постріл в ногу». Бо таке рішення фактично хоронить «Мінські домовленості», розв’язує руки Києву та ставить у незручне становище Путіна, якому треба вирішувати, що робити далі з цими «республіками», які визнав тільки він. Але в результаті Путін зробив те, що зараз розгрібає і Україна, і весь світ. Ви очікували, що дійде аж до такого?

Каюсь, як і багато хто інші, – я цього не очікував. І для цього у мене була одна велика причина: я виходив з того, що Путін – насамперед боягуз, така собі суміш мєнта зі шпаною. Такий собі жалюгідний черв'ячок. У своїх рішучих діях він нападав тільки на слабших, перемога над якими в нього була більш-менш гарантованою. Так він розтрощив російську опозицію, так він напав на Грузію, так він відтяпав від України Крим, коли Україна була зовсім безпорадною. Це все одно як вкрасти гаманець, що стирчить з кишені паралізованої людини. Особливої хоробрості для цього не треба.

Оголошенню війни проти України передувало довге звернення Путіна з його улюбленими «історичними ексурсами» щодо визнання «ДНР»–«ЛНР»

Я виходив саме з цього і був впевнений, що, поклавши на терези всі «за» і «проти», інстинкт самозбереження у нього виявиться сильнішим. Але я не врахував, недооцінив два фактори, які, судячи з усього, і зіграли рокову роль у цій історії. Перший – те, що Путін, судячи з усього, дійсно, поїхав дахом. Це – маніяк, психопат, людина, яка не зовсім адекватна в ментальному плані. Ознаки цього були помітні і раніше, але я не думав, що це посилиться аж до такого стану. Другий фактор – те, що ще більш боягузливі царедворці його явно дезінформували. Пам’ятаєте цих хлопців, які сиділи з приреченим виглядом на засіданні Радбезу, – всі ці 12 путінських присяжних явно малювали йому куди більш райдужні перспективи. На кшталт того, що українське населення, особливо на Сході, зустріне російських солдат як визволителів, будуть танцювати гопака та пригощати їх хлібом-сіллю. А українська армія при цьому здасться в полон, розсиплеться-розвалиться, а згодом і уряд із Зеленським або втечуть, або будуть захоплені та посаджені обуреним народом.

Є, до речі, розповсюджена версія, що публічне приниження на епохальному Радбезі голови Служби зовнішньої розвідки Наришкіна якраз було пов’язане з тим, що той представив більш-менш реальну картину.

А є версія, що якраз тоді, коли йшлося про визнання «ЛДНР» на тому засіданні, де Путін знущався над Наришкіним, офрек всім оголосили, що буде надалі. Тому всі були такі напружені.

Метою цього засідання якраз і було створення так званої кругової поруки, аби замазати всіх кров’ю. Мовляв, це не тільки Путін такий кровожерливий – «сядемо усі».

Те саме рокове засідання Радбезу. Побоюючись заразитися «ковідом», Володимир Путін тримає свою «челядь» на гігантській відстані

Ці «12 присяжних», я вже не кажу про менш наближену до Путіна еліту, вони його бояться чи розуміють, що він вже не зовсім в собі і готують собі якісь нові аеродроми, але поки не можуть зістрибнути з цього корабля?

Судячи з виразів їхніх облич, вигляд у них абсолютно зацькований, нібито вони вже в Гаазі чи в Нюрнберзі. Радощі чи наснаги, що от ми йдемо на визвольну війну, там і тіні нема. Вони всі в стані жаху, вони бояться Путіна. Але при цьому він оточив себе настільки нікчемними людьми, ще більш боягузами, ніж він сам, що очікувати від них якихось рішучих дій, як це вже бувало в історії, неможливо. Це такі рожі – їх тільки в паноптикумі виставляти. Зупинити цього маніяка просто нема кому, хоча всі так чи інакше на це сподіваються.

«Маленька переможна війна» проти України перетворилася в кращому випадку в «Афганістан №2»

Дивіться, ви кажете, що Путін впливає на оточення як удав на кроликів. Але навіщо тоді воно створювало для нього враження, що напад на Україну – це раз плюнути, фактично провокуючи його на цю авантюру.

З інсайдерських кіл давно доносилося, що Путіну кладуть на стіл в цих «жовтих папочках» тільки те, що може бути йому приємним. Ніхто просто не хоче бути гінцем з поганими новинами та викликати на себе гнів. Наприклад, Міноборони в своїх «папочках» пише, що «броня крепка и танки наши быстры», а українська армія – повне лайно. МЗС пише, що, за їхніми даними, влада на Україні є непопулярною і варто тільки піднести сірника, як запалає полум’я народного повстання і так далі. Це все робиться, аби заслужити схвальну посмішку Путіна, не підозрюючи про те, які це може мати наслідки.

Кількаметровий стіл, за яким Путін зустрічає як колег з-за кордону, так і власних підлеглих, став героєм мемів

Коли, вважаєте, у Путіна визрів план цієї авантюри? Він давно до неї готувався чи це рішення визріло в його голові спонтанно?

Чесно, не знаю. Але очевидно, що він це план виношував вже давно. Мотивація для цього – це ніфіга не НАТО, і не Америка. До того, як Путін це НАТО почав розгойдувати, альянс був такою аморфною організацією, яку навіть свого часу пропонували розпустити. Метою Путіна є конкретно Україна. І справа не в тому, що в нього українець свого часу якусь дівчину відбив чи щось ще погане зробив. Просто Україна – це найбільш «паралельна» Росії країна. Відчуваючи те, яке лайно відбувається в Росії в усіх планах, Путін дико боявся, що Україна буде активно розвиватися та стане задоволеною, щасливою та направленою вперед країною.

Але Путін просік, що його плани на Україну ніяк не збуваються і його «маленька переможна війна», яку він задумував, перетворилася в кращому випадку в «Афганістан №2», а в гіршому – в нищівну поразку, коли українці почнуть гнати окупантів до Ростовської області. Всі ці санкції з боку всього світу та цей фінансовий жах залишили Путіна «біля розбитого корита». Більше козирів в нього не лишилося, окрім погрози «червоною кнопкою» та ядерною зброєю. А оскільки втрачати йому особливо нема чого, не виключаю, що він цю кнопку натисне. Хоча я вже помилявся в прогнозах.

Він же не стільки Україні погрожує цією кнопкою, скільки членам НАТО.

Я теж думаю, що мова йде не про застосування тактичної ядерної зброї в Україні, тим більше, що не зрозуміло, де і проти кого його там застосовувати. Думаю, він зробив повний замах, що було проілюстровано цим придурком Кисєльовим на російському телебаченні, який хвалився, скільки є ядерних зарядів в Росії. Тобто мова йде про повномасштабний ядерний шантаж, якого не було з часів Карибської кризи. Це тим більш серйозно, бо важко уявити, як всередині Росії знайдуться люди, які наважаться зупинити Путіна, який тягнеться до «червоної кнопочки».

Павло Вуєць, «Главком»