Авторка законопроєкту про «одностатеві партнерства»: Пишуть, що мене пристрелять

У Верховній Раді з’явилася чергова ініціатива, яка одразу ж одержала скандальний присмак. Народна депутатка від «Голосу» Інна Совсун подала законопроєкт «Про інститут реєстрованих партнерств», що вже охрестили «легалізацією одностатевих шлюбів», хоча новою можливістю зможуть скористатися і традиційні пари. «Законопроєкт допоможе одностатевим парам визначити взаємні права та обов'язки, питання володіння майном, спадку, соціального захисту, прав у разі смерті чи зникнення партнера/партнерки», – пояснює авторка. Пікантності цьому починанню додав той факт, що Совсун у соцмережах позиціювала його через захист прав ЛГБТ-військових, які є у різних видах та родах військ. Вони, на думку парламентарки, найбільше потерпають від невизначеності статусу своїх стосунків.

Законопроєкт, над яким, за твердженням депутатки, вона з громадськими організаціями працювали протягом дев’яти місяців, ще офіційно не зареєстрований в парламенті. У депутатів, які хочуть доєднатися до цієї ініціативи, є кілька днів, аби поставити під проєктом свої підписи.

Поки ж єдиний підписант Інна Совсун в інтерв’ю «Главкому» розповідає, як витримала першу хвилю хейту та навіть погроз, чому її не хвилює думка церкви щодо легалізації ЛГБТ-шлюбів і чому так жахаються цієї теми її колеги по парламенту.

Депутатка від «Голосу» Інна Совсун: 56% українців підтримують легалізацію одностатевих партнерств

фото з відкритих джерел

«Депутати видаються мені більш консервативними, ніж суспільство»

Ви чудово розуміли, який хайп викличе ваш законопроєкт, принаймні, на рівні суперечок у соцмережах. Під вашими дописами вже з’явилася купа коментарів: мовляв, навіщо це зараз, не на часі й так далі. І це ще найбільш лояльні, бо є і звинувачення вас в продажності, диверсії та планах геноциду нації… Коли, на вашу думку, стихне ця перша хвиля ажіотажу?

Я розуміла, що знайдуться люди, які будуть налаштовані дуже агресивно проти. Але ж я з командою не заради них працювала над цим законопроєктом. Це абсолютно відповідає моїм цінностям, переконанням щодо того, що у людей мають бути однакові можливості у суспільстві. Те, що зараз гомосексуальні люди не можуть зареєструвати своє партнерство, є абсолютною дискримінацією. Хтось повинен сказати першим слово, аби ці люди побачили, що в парламенті є людина, яка їх чує, розуміє цю проблему та готова виступити від їхнього імені.

Так, я розуміла, що буде хвиля хейту. Чи це приємно? Ні, не приємно. Але несприйняття якраз було очікуваним, воно нікого не здивувало. Що здивувало особисто мене, так це рівень підтримки, який я отримала, – нема однозначно негативної тенденції навіть в коментарях. Вона, до речі, дещо відрізняється: якщо розглядати реакції в Twitter, Instagram та Facebook, то в Instagram 90% коментаторів підтримують, дякують та пишуть мені, особливо в приватні повідомлення. Просто багато з них бояться сказати публічно, що є гомосексуалами. Загалом я досить спокійно сприймаю цей хейт, головним чином саме тому, що знаю, що більшість українського суспільства підтримує легалізацію одностатевих партнерств.

Та ви що?

Буквально минулого тижня вийшла соціологія NDI (National Democratic Institute), яка показує, що 56% українців підтримують легалізацію одностатевих партнерств. Тобто це в будь-якому випадку більшість. Є меншість, яка проти, але, зрештою, демократія – це коли вирішує більшість. Я дуже сподіваюсь, що цю позицію почують, зокрема, парламентарі, які, на жаль, зараз видаються мені більш консервативними, ніж українське суспільство. Вони якраз бояться цієї хвилі хейту – що їм напишуть щось погане. Зараз мій законопроєкт перебуває на стадії реєстрації, тобто він відкритий для підписання народними депутатами, вони можуть заявити свою позицію. Якщо вони бояться хвилі гніву, я у відповідь показую повідомлення від людей, які дякують та зі сльозами на очах пишуть, що для них це є дуже важливим.

Ви вважаєте ці агресивні коментарі якоюсь цілеспрямованою кампанією чи люди просто дуже емоційно не сприймають цю тему?

По-різному. Є люди, які дійсно проти, проте була й очевидна бот-атака. У Telegram я просто вимкнула коментарі, коли від однієї людини за 30 секунд приходило 30 повідомлень. Я відкрита до дискусій, але бот-атака – це не демократичне обговорення. У Facebook частина людей щиро переконана у своїх поглядах. Звичайно, повідомлення про законопроєкт поширилось активними малими групами, які виступають проти, і вони теж активізувалися. Але знову ж – реакція очікувана, трохи більше насторожують погрози, які я почала отримувати. Наприклад, деякі люди писали, що вони мене пристрелять. Це не дуже приємно, хоча, мабуть, такого теж варто було очікувати.

Це в особисті вам писали?

І в особисті, і публічно в телеграм-каналі. Не можу сказати, що було багато таких випадків, але декілька повідомлень було. Мені складно оцінити, реальна це загроза чи ні.

«Багато військових не повідомляють про свою орієнтацію»

Чому ви вирішили презентувати свій проєкт саме через проблеми, з якими стикаються ЛГБТ-військові? Бо він же не конкретно їх стосується.

Звичайно, ми не писали його конкретно під військових. Але на прикладі військових чи не найлегше пояснити його ідею, тому що всі зрозуміють, про що йдеться. Мені здається, що для військових вирішення цих проблем є найнагальнішим. До речі, двоє хлопців з фотографії мого поста в соцмережах, – це двоє реальних людей. Військовий Павло та його партнер, який не був спочатку мобілізований, а зрештою вирішив мобілізуватись та поїхати служити в частину, де служить його коханий чоловік. Вони погодилися на те, щоб їхнє фото було використане в адвокації цього законопроєкту.

Для військових зараз дуже важливо вирішити ці питання. Наприклад, якщо вони отримають поранення та не в змозі будуть приймати медичні рішення за себе, є юридично визначена особа, яка має право приймати їх за цю людину. Наприклад, це дуже складні психологічно рішення щодо ампутації, специфіки медичного втручання... Якщо ж стосунки не зареєстровані, то їхній     партнер/партнерка не зможуть цього робити.

Тобто рішення зможуть ухвалювати не батьки, а партнер?

Так. Тобто буде діяти передбачена нині процедура, коли жінка може приймати такі рішення за чоловіка, а в одностатевих пар немає такої можливості. Те саме стосується ще більш страшного права – прийняття рішення про поховання. Є й менш емоційно навантажені, але теж важливі речі – як право на успадкування, спільне майно, якісь соціальні виплати й так далі.

Але якщо людина хоче комусь залишити спадок, то це робиться через нотаріуса. І партнерство, і шлюб тут необов’язкові.

Спадок – так, а от питання медичних рішень і багато чого іншого так просто не вирішуються. Звісно, це можна юридично вирішити якимись окремими договорами, але навіщо? Чому ми повинні вигадувати якісь штучні обмеження, якщо є двоє людей, які кохають один одного і самі це визначили, але не мають тих самих можливостей, що є у гетеросексуальних пар?

Іншими словами ці реєстровані партнери будуть входити в умовне перше коло родичів з усіма правами?

Так, але є нюанси. Цей законопроєкт не стосується питання усиновлення дітей. І з майном трішки інакше. Тому що коли пара бере шлюб, автоматично будь-яке майно, яке вони набувають надалі, вважається спільним. У законопроєкті щодо реєстрування партнерств ми цього не пропонуємо, а зазначаємо, що в процесі укладання партнерства вони визначають статус майна на власний розсуд. Тобто партнери можуть прийняти рішення, що все майно залишається індивідуальним або підписати угоду про те, що все майно буде спільним. Це, до речі, той момент, через який інститут реєстрованих партнерств є цікавим і різностатевим парам, які з тих чи інших причин не хочуть вкладати шлюб, бо це тягне більше юридичних зобов‘язань та є юридично більш обтяженим щодо спільного майна.

Ці партнерства пропонується укладати традиційно – через РАЦС. Наскільки можливо буде в умовах війни робити це дистанційно?

Ми передбачили можливість подавати заяви через «Дію». Буде альтернативна процедура реєстрації для осіб, які не можуть з‘явитися до органу реєстрації, – військовослужбовців або людей, які перебувають в закладах охорони здоров‘я.

Основні новації законопроєкту про реєстроване партнерство

Якщо вже завершити з військовими, то чи є статистика – який відсоток представників ЛГБТ в армії?

Такої статистики немає, зокрема, через те, що багато з них не повідомляють про свою орієнтацію. З очевидних причин – оскільки, на жаль, не всі в колективі можуть сприйняти це позитивно чи нейтрально. Я особисто знаю військових, які є представниками ЛГБТ, але вони не розповідають про це своїм побратимам чи посестрам по службі.

Це суперечить вашим же словам про те, що це ЛГБТ-партнерство зараз нормально сприймається в суспільстві. Якщо партнерство буде легалізоване офіційно, то ви очікуєте, що таке ставлення зміниться?

Якщо ви зайдете на Facebook-сторінку ЛГБТ-військових, то побачите там дуже багато людей, які відкрились і говорять про це. Але є й протилежні приклади. Я не можу оперувати статистикою, але якщо є навіть невелика кількість людей, які нещасливі через якісь суспільні упередження, це треба виправляти.

«Російська гомофобія грає на руку нашій ЛГБТ-спільноті»

Ви наводили соціологію, але вважається, що якраз несприйняття одностатевих шлюбів – це один з небагатьох факторів, який зараз поєднує консервативних українців з путінською ідеологією. На вашу думку, коли ця ситуація зміниться в Україні докорінно? Ваш законопроєкт сприятиме цьому чи навпаки може викликати захисну реакцію та навіть ще більшу агресію?

Я точно знаю, що вже зараз більша частина українців, хоча і не 70%, а 56-58%, вважають, що ці люди повинні мати такі самі права та потрібно легалізувати одностатеві партнерства. Психологічний кордон ми наполовину вже пройшли і відірвалися від путінської гомофобної Росії. Мені здається, до речі, що російська гомофобія, яка фактично є основою їхньої національної ідеології, грає на руку українській ЛГБТ-спільноті. Бо гасло «подалі від Москви» – це і подалі від тієї гомофобної риторики, яку Путін просуває, і ближче до Європи. Це тривалий процес, який ніде не проходив швидко, але, мені здається, Україна досить швидкими темпами рухається в напрямку сприйняття того, що люди можуть бути різними, але це не значить, що їх можна дискримінувати. Якщо брати загалом, я оптимістично оцінюю те, що спостерігаю.

Але ми правильно розуміємо, що ви все-таки без особливого оптимізму дивитесь на перспективи проходження цього законопроєкту, принаймні в нинішньому парламенті?

Я можу відповідати тільки за себе, але чесно кажучи, не впевнена, що прямо зараз цей законопроєкт може пройти. Попри те, що ми дуже пишаємось тим, що у нас дуже молодий парламент, який мав би бути прогресивним, він більше реагує не на соціологічні дані, а на ті 20 негативних хейтерських коментарів, які хтось може прочитати. Чим більше будуть висловлювати позицію ті люди, які підтримують ці зміни, тим більш вагомим це буде для парламентарів.

Наразі у цього парламенту нульова історія підтримки ініціатив, які стосуються забезпечення прав ЛГБТ-спільноти. Є навіть такий досить відомий законопроєкт №5488, який пропонує визначити, що кримінальні злочини, вчинені відносно до людини за ознакою сексуальної орієнтації, вважаються hate crimes – злочинами, скоєними на основі ненависті. Автоматично за них передбачається підвищення покарання, так само як і за злочини на основі релігійної нетерпимості або ненависті до певної етнічності. То навіть такий дуже простий та очевидний законопроєкт, який, до речі, визнано євроінтеграційним, парламент поки не прийняв. Тому я реалістично оцінюю, що попереду ще великий шмат роботи.

Чи планується якась кампанія на підтримку проєкту, якщо, як ви стверджуєте, у нього так багато прихильників?

Всі включилися зараз – і «Точка опори», і «КиївПрайд», і Національний ЛГБТІ-консорціум. Ці організації прицільно працюють з депутатами на першому етапі – з метою зібрати якомога більше підписів під законопроєктом перед його реєстрацією. Коли ми писали законопроєкт, то місяць враховували різні коментарі. Звичайно, що це не я особисто подавала його, він є результатом взаємодії зі спільнотою.

Чи були консультації з церквою перед його подачею? Ми ж знаємо, що це чутлива тема для релігійних спільнот.

Ні, бо в Україні держава відділена від церкви. У людей можуть бути якісь релігійні переконання, але вони зрештою не визначають державну політику. Тому таких консультацій я не проводила і не бачу, яким чином це зачіпає церкву. Консультацію треба проводити з тими, кого це напряму стосується, тобто ЛГБТ-людьми. Представників церкви проєкт ні до чого не примушує і не зобов‘язує. А якщо просто не подобається, то у мене є кольори, які мені не подобаються, – це ж нічого взагалі не значить. Ми не повинні через це перешкоджати праву людей бути щасливими.

Вирішити питання ЛГБТ-спільноти Україна обіцяла західним партнерам. Але наскільки це для них критично у порівнянні, наприклад, з боротьбою з корупцією? Особливо в нинішніх умовах.

Є низка законопроєктів стосовно ЛГБТ-спільноти, які нам необхідно прийняти, щоб стати членом Європейського Союзу. Це те, що стосується безпосередньо припинення дискримінації цих людей. Зокрема, я писала законопроєкт, який вже роки два висить в парламенті.

Запровадження інституту цивільних чи одностатевих партнерств не є обов‘язковою вимогою для вступу в ЄС, і я не стверджую протилежного. Цього не вимагається, але є ряд дуже важливих для нас країн, які будуть дуже уважно слідкувати за тим, чи Україна політично готова до цього рішення. Це країни, що найбільш дружні до ЛГБТ, – Швеція, Нідерланди, Данія. Вони точно будуть дивитися на те, наскільки українські політики є зрілими, аби приймати рішення, навіть якщо буде гучний спротив консервативної меншості суспільства. Політично – це важливий сигнал. Я вже бачу це з реакції колег з європейських парламентів.

Минулого року була реакція президента на петицію щодо легалізації одностатевих шлюбів, яка отримала у нього на сайті 28,5 тис. голосів. Він відреагував в такому ключі, що всі люди вільні, але визначення шлюбу в Конституції передбачає, що він укладається між чоловіком та жінкою. Конституцію ж під час війни змінювати не можна. Натомість уряд напрацьовує варіанти рішень щодо легалізації в Україні цивільного партнерства – щось схоже з тим, що пропонуєте ви. Ви слідкуєте за тим, що уряд вже напрацював?

Євроінтеграція не вимагає від нас прийняття цього закону, але у нас є стратегія реалізації прав людини в Україні, затверджена як урядова постанова. Вона вже років п‘ять чи шість передбачає, що має бути прийнятий закон про цивільні партнерства. Але це вперто ігнорується урядом – не тільки теперішнім, а й попередніми, бо ніхто не хотів чіпати цю тему в принципі. Тобто ми самі на себе взяли це зобов‘язання, оголосили, що будемо ним займатись, але насправді нічого не зробили. Я не буду стверджувати, що одне спричинило інше, але в той час, коли я почала говорити всередині спільноти, що готова реєструвати свій законопроєкт, то уряд почав думати над тим, аби написати свій. І вони скликали якусь робочу групу та почали трохи ворушитись в цьому напрямку. Але станом на зараз у них свого законопроєкту немає, проте на загал в Міністерстві юстиції є концептуальна підтримка того, що це треба робити.

Павло Вуєць, «Главком»