Командир «Національних дружин» Ігор Михайленко: Я сів у тюрму у 23 роки, навіть не закінчивши інститут

 - Командир «Національних дружин» Ігор Михайленко: Я сів у тюрму у 23 роки, навіть не закінчивши інститут
Командир «Національних дружин» 
Ігор Михайленко

«Ми творимо організацію, яка, по суті, повинна виконувати роботу влади»

Кілька тижнів тому громадська організація «Національні дружини» наробила багато галасу. Сотні кремезних хлопців у чорних одностроях пройшли маршем центром Києва. Створену організацію опоненти відразу охрестили «бойовим крилом» партії «Національний корпус» нардепа Андрія Білецького, «тітушками Авакова», «послідовниками нацистів». Самі «дружинники» запевняють, що їхня мета - охорона громадського порядку, спільне патрулювання вулиць з поліцією, а також боротьба із незаконними наливайками, забудовами і навіть виловом риби.

Попри такі благі наміри за свою недовгу історію «дружини» вже втрапили у кілька гучних скандалів. Один з останніх відбувся у Черкасах: під час розгляду бюджету міста до міськради зайшли молодики у темному одязі та масках, стали над депутатами, вимагаючи ухвалили потрібне рішення. 15 лютого, під час обрання запобіжного заходу одіозному меру Одеси Геннадію Труханову «дружинники» спробували силою прорватися до зали суду. Там у цей час вже перебували невідомі особи, що підтримували підозрюваного. Сталася бійка, підстрелили поліцейського.

Своєю появою «нацдружини» розбурхали навіть Російський інститут стратегічних досліджень. Організація, яка готує аналітику для Кремля, змалювала можливі наслідки діяльності громадської організації та заявила, що її поява – це «відродження нацизму». В унісон з путінськими аналітиками у Києві відбулася акція «Обійдемось без дружинників». На Поштовій площі кілька десятків людей вийшли «проти легітимізації парамілітарних рухів в Україні». Нечисленні активісти тримали в руках плакати з гаслами: «Не хочемо ніяких нацдружин!», «Проти нацизму та мілітаризму», «Там, де ходять строєм, свободи не буде» та били в барабани.

Хто ж стоїть за «Національними дружинами», кому слід боятися хлопців в одностроях, чому, з одного боку, «дружинники» обіцяють діяти спільно з поліцією, з іншого – вдаються до силового протистояння з нею?

Відповіді на ці запитання «Главком» отримав із перших вуст – від лідера таємничої організації Ігоря Михайленка.

Командир «Національних дружин» Ігор Михайленко - колишній комбат «Азова» (позивний Черкас). Звільнився з лав Нацгвардії у лютому 2017 року. Відповідно до декларації за 2016-й, Ігор Володимирович Михайленко зареєстрований у Гуляйпільському районі Запорізької області, одружений. Нерухомості та іншого майна не має, заробіток становив 207,6 тис. грн на рік. У ЗМІ інформації про Михайленка обмаль. У 2016 році співробітник Антикорупційного бюро України Артем Фурманюк у виданні «Остро» написав про те, що «достеменно відомо, що Михайленко фігурує у кримінальному провадженні про збройне пограбування інкасаторів «Ощадбанку» в Запоріжжі 15 липня 2016 року». У 2011 році разом з Андрієм Білецьким був затриманий із обвинуваченням у замаху на вбивство. Вийшов на волю із СІЗО 25 лютого 2014-го року після ухвалення Верховною Радою постанови № 4202 «Про звільнення політвʼязнів». Нині Михайленко навчається в Острозький академії, здобуває фах юриста.


Ігор Михайленко (Черкас), командир «Національних дружин», екс-командир окремого загону спецпризначення «Азов»

Ви очікували на такий резонанс після маршу «Національних дружин» 28 січня?

Така реакція була неочікуваною. Нам довелося реагувати дуже швидко, бо ми не були готові до такої кількості запитань. Про дещо взагалі вперше питали, як, наприклад, про те, звідки наші курточки, чому вони схожі на беркутівські?

То чому вони схожі на беркутівські?

Ми взяли стиль «бите скло». Є такий тренд у військових, стиль. Ми в містах працюємо, не в лісах і не на території АТО. А для міст «бите скло» найзручніше. Якщо їхатимемо до зони так званої АТО, то і вдягатимемося відповідно.


Заприсяження Національних дружин у Києві. 28 січня 2018 року

Заприсяження «Національних дружин» у Києві. 28 січня 2018 року

Скільки коштує така форма?

Дійсні члени нашої організації, ті, хто присвятив нашій діяльності якийсь час, отримують можливість купити цей анорак (вид теплої куртки з відлогою, часто з натуральним або штучним хутром, що захищає обличчя від морозу та вітру).

Своїм коштом?

Звичайно, за свої гроші. Є такий магазин «Мілітарист», він шиє форму, яка продається нашим активістам.

Яка її ціна?

Приблизно 600-700 грн. Всі, хто хотів, купили таку форму.

Ігоре, більше року тому ви повернулися з передової. Як виникла ідея створення «Нацдружин», чому саме ви очолили організацію?

Я пішов з Нацгвардії у лютому 2017 року. Посаду командира полку «Азов» передав своєму наступнику Максиму Жоріну наприкінці літа 2016 року. Складно було з «Азову» звільнитися, була тривала процедура. Я приїжджав в міста і розумів, що тут творяться не зовсім порядні речі в цивільному житті. Розумів, що мені доведеться якось на це реагувати. Я людина соціально-активна. Зустрілися з тими військовими, які раніше звільнилися, які, так як і я, повернулися з АТО. Разом почали думати над створенням організації, це було ще до 2017 року.

То чиєю була ідея створити «Національні дружини»?

По суті це спільна ідея: моя з Андрієм Білецьким. Тобто ми проговорили, що є така проблематика на вулицях міста, проговорили, що, можливо, краще було б створити організацію для вирішення цих проблем. Я почав підбирати кадри, гуртувати людей навколо ідеології, вона є націоналістичною.

Ще у 2011 році вас з Андрієм Білецьким обвинувачували у замаху на вбивство. Але попри репутацію фігуранта кримінальної справи ви очолили громадську організацію, що обіцяє наводити порядок. Ви не боялися, що шлейф вашої біографії позначиться на репутації «дружин»?

Чи не було б тоді логічніше не призначати мене командиром полку і командиром роти в свій час, доручати підготовку «чорних чоловічків» перед відправкою на Схід, вирушати у поїздки разом з ними? Бо це ж репутаційні втрати. Ми не думаємо про репутаційні втрати, ми живемо з тим багажем, який в нас є, з життєвим багажем. У мене він є. У 2011 році я був стороною потерпілою, насправді. Отримав кульове поранення, захищався від людини, яка була вдвічі важчою за мене (мова про так звану справу «Оборонців Римарської», замах на вбивство Сергія Колесника у Харкові. Михайленко утримувався у СІЗО. Вийшов на волю після ухвалення Верховною Радою постанови № 4202 «Про звільнення політвʼязнів» - «Главком»).

Посадити - це було політичне замовлення. Я це прекрасно розумію, це прекрасно розуміють мої соратники. Я цього не приховую і не соромлюсь цього жодним чином. Не скажу, що я пишаюсь тим, що сидів в тюрмі, але пишаюсь тим, що я не зламався, залишився тих же поглядів – ідей націоналіста.

В 2016 році співробітник Антикорупційного бюро Артем Форманюк у виданні «Остро» написав, що йому достеменно відомо, що «Михайленко фігурує в кримінальному провадженні про збройне пограбування інкасаторів Ощадбанку в Запоріжжі 15 липня 2016 року». Що це за справа? Чи був суд? Чим закінчилась історія?

Я ніколи не був під слідством у цій справі. У мене ніхто ніколи не брав по цій справі жодних пояснень. Єдине, що до мене можна прив’язати, це те, що у цій справі проходили екс-бійці полку «Азов».

Ви командир «Нацдружин». В організації є ще голова. Яка різниця в повноваженнях між вами?

Я прописаний (місце реєстрації, - «Главком») в Гуляйпольському районі Запорізької області. Всі листи, звернення будуть надсилатись туди, якщо мене де-юре зробити головою організації. Але я мешкаю у Києві у товариша в квартирі, яку він отримав за поранення. Тому щоби не було складностей в юридичних моментах, де-юре голову організації оформили на Ігоря Бобра. Думаю, з часом все це зміниться і я стану командиром, головою організації, щоби не було ніякої юридичної казуїстики. У будь-якому випадку я несу відповідальність за цю організацію, за її дії і всі вчинки.

Під час спілкування з журналістами ви неодноразово наголошували, що «Національні дружини» не слід пов’язувати з партією «Національний корпус». Але ми з вами спілкуємося у приміщенні, яке займає ця політична сила, та і її лідер нардеп Андрій Білецький особисто брав участь у «заприсяженні» дружинників. То все ж, яким є зв’язок партії і «Нацдружин»?

Партія займається справами політичними, які не стосуються діяльності громадської організації, ми у тих справах не беремо жодної участі. Вони також не беруть участі у нашій діяльності. Ми з Андрієм Білецьким досить давно один одного знаємо. Він був командиром громадської організації «Патріот України». Я в діяльності цієї організації також брав участь. Я був у підрозділі, який створив Білецький у «Азові». Після Андрія я був там наступним командиром. Відповідно, наші з ним стосунки є побратимськими. Його партія і моя організація допомагають одна одній. Тут немає нічого конспіративного. Але «закидони» на нашу адресу, що ми, мовляв, є силовим блоком партії, що заборонено законом, я відкидаю.

Представники «Нацдружин» братимуть участь у діяльності виборчих комісій під час виборів?

Я поки про це не думав. У мене діяльність розпланована лише на один рік вперед. В залежності від ситуації в країні корегуватимемо свої плани. У мене в планах взимку провести операцію «Ліс» щодо захисту від незаконних вирубок. Навесні буде питання «нерестових воїн». Коли буде нерест, заважатимемо браконьєрам. Літом проведемо турнір з регбі, поїдемо на полігон. Восени поїдемо з соратниками у гори: прогуляємось якимось маршем в Карпатах. 14 жовтня пройдемо маршем по Києву у складі націоналістичних сил.

У політичному напрямку організація дивиться дуже рідко і реагує на злобу дня. Наприклад, як трапилось 5-6 жовтня 2017 року з так званою реінтеграцією Донбасу. Тоді хотіли ухвалити закон, який був для України дуже порожнім.

Ми декларуємо не тільки те, що будемо патрулювати вулицю. Ми декларуємо те, що нам взагалі не байдужа доля держави. Сьогодні Росія – агресор. Завтра ним може бути Польща. «Національні дружини» не мають перед собою політичних амбіцій.

Коли ви говорите про патрулювання вулиць, мова про самостійне чергування чи про допомогу правоохоронцям?

Все залежить від регіону. Є районні відділи поліції, які погоджуються з нами співпрацювати. Наприклад, в тому ж Кременчуці було. У грудні був викладений в мережу інтернет відеоролик, де «турсаються» між собою «дружинники» і поліцейські, штовхаються. Ну поштовхались хлопці, з однієї і другої сторони молоді і гарячі. Але тоді все завершилося нормально. Зараз «дружинники» і поліцейські раз в один-два тижні ходять разом, патрулюють. На Волині, у Луцьку є формування «Національних дружин», у якому є свій командир. Вони також співпрацюють з правоохоронними органами досить довго і успішно. В Дніпрі є водна поліція, яка каталася щодня з нашими хлопцями на катерах і знімала сітки, ловили браконьєрів. Багато прикладів, де наші товариші співпрацюють, координують дії з поліцією.

Коли «дружинники» зайшли до міськради Черкас, вони також координували такі свої дії з поліцією?


Національні дружини у міськраді Черкас

Якщо їх поліція звідти не вигнала, то, мабуть, координувала. Я ж не можу відповідати за громадське формування. Громадяни мають право прийти на сесію, послухати, про що іде мова. Тим паче, якщо половину зими в місті не працюють котельні, неналежне прибирання.

Тобто зауваження від поліції через дії «дружинників» у Черкасах до вас не надходили?

Жодних розмов з поліцією про це не було. До нас немає претензій з боку поліції по тій простій причині, що ми рік існуємо. Якби ми були злом, або намагались вчиняти якісь протиправні дії, то у нас однозначно була б якась кількість адміністративних правопорушень. Я вже не кажу про кримінальні.

Повторення подібної ситуації, коли члени вашої організації впливатимуть на владу так, як це трапилось у Черкасах, буде і в інших містах?

Подібні ситуації відбувалися і раніше. Просто не було такого розголосу, як зараз. Раніше також не всюди бюджети вчасно приймалися. А ситуація в Черкасах трапилася одразу після того як відбувся наш марш у Києві. Саме тому про наші дії почали усі говорити. Справа не тільки в «Нацдружинах». Якщо місцеві жителі вийдуть, оголосять недовіру місцевим депутатам, наприклад, то до їхньої думки слід дослухатися. У нас немає законів, які дозволяють відкликати депутатів, тому вихід з таких ситуацій – громадський тиск. Подивіться, у нас Саакашвілі кричав про імпічмент президенту. Але елементарних важелів для ухвалення такого рішення немає, бо немає закону. Так, Конституція передбачає, але ж закону немає, ось про що мова.

За яких умов «дружинники» заходитимуть до місцевих рад?

У тому випадку, якщо громада вимагатиме законності, ухвалення якихось рішень від тих людей, яких громада ж і обрала. Я не знаю, як саме це відбуватиметься далі, чи подібним чином ще десь в Україні буде. Можу говорити конкретно про Черкаси. Не ухвалювали бюджет, тому хлопці зайшли до міськради, постояли там. Я нічого негативного у цьому не бачу. Це один з випадків нашої діяльності. Вони ж не брали депутата руку і казали «голосуй так», натискаючи нею на кнопки. Хлопці просто зайшли і дивилися, що відбувається і чому це відбувається. Бо часто між депутатами якісь договорняки відбуваються, які недопустимі у такому важливому питанні, як бюджет міста.

Свого часу був випадок у Луцьку, коли міська рада ухвалювала рішення щодо створення громадського формування «Національних дружин». Я був тоді присутнім в залі. Наше питання було десь 68-м у порядку денному. Своєю присутністю ми тоді тиснули на місцеву громаду, аби вона розуміла важливість нашої реєстрації.

Ви тиснете на місцеву владу через якісь суб’єктивні підозри, здогадки про корупцію. Хіба це по закону?

Давайте ми відкриємо декларації. У всіх людей, які повинні відповідати за свої статки, нереальна кількість нажитого майна. Як таке може відбуватися при маленьких офіційних зарплатах?

Скільки «дружинників» мають посвідчення членів громадського формування?

У громадських формувань, які займаються своєю діяльністю, ці посвідчення є. Думаю, ці документи узгоджувалися з правоохоронними органами на місцях. Я не контролюю їхні дії, не маю такого права.

Ваш «дружинник» може стріляти?

Травматичної зброї у звичайного громадянина немає. Якщо «дружинник» є учасником громадського формування, то в нього є такі можливості. Але я не знаю, щоб у наших хлопців з громадських формувань були якісь травматичні пістолети.

Скільки «дружинників» пройшли правову підготовку у поліції? Що їм дає право займатися охороною громадського порядку?

Періодично прямо тут у залі проходять заняття з людьми, які ходять на патрулювання, займаються природоохоронною діяльністю, тренуються у поводженні зі зброєю, вибухівкою із саморобними речовинами, які можна знайти на вулицях міста. Ці заняття проводять колишні бійці АТО. Ми інструктуємо, як треба перш за все вчиняти? Повідомити в правоохоронні органи, МНС, оточити район, попередити всіх, щоб не підходили, тримали безпечну відстань. Ми хочемо підготувати активного громадянина, який реагуватиме на якусь небезпеку в суспільстві адекватним чином.

У Києві «Нацдружини» мають право займатися охороною порядку?

Не мають, бо у Києві ми не є громадським формуванням. Ми готуємо документи для відповідної реєстрації, навіть в деяких районах уже передали куди слід ці документи. В Києві небагато громадських формувань, п’ять чи сім, які начебто займаються охороною громадського порядку. Я знайомий з «Муніципальною вартою Києва». Але чим саме вони займаються, я не знаю, не відслідковую. Але я знаю багато АТОвців, які переймалися цим питанням, вони намагалися нас до цього долучити. Ми не долучалися, не знайшли з ними спільної мови. Вони йдуть своєю дорогою, ми своєю. Конфліктних ситуацій у нас ніколи не було, я сподіваюсь, що не буде. Там (у «Муніципальній варті») багато АТОвців, з якими ми пересікаємося, цікавимося життям один одного.

«Муніципальну варту» очолює Сергій Бондар з «С-14». Ви знайомі?

Ні.

Андрій Білецький назвав утворення «різних варт», які патрулюють Київ, «хибним шляхом». На його думку, такі формування не варто наділяти правами, які мають поліцейські, не варто фінансувати з бюджету.

Я думаю, питання полягає більше у тому, що не варто їх утримання класти на плечі платників податків. На цьому акцентував Андрій. Громадська організація «Національні дружини» не бере коштів з бюджету. А громадські формування, хоч і не такі великі гроші, але беруть. Але, знову ж таки, далеко не всі.

Як відбувається комунікація між «дружинниками» і поліцією?

Активісти допомагають в патрульних машинах, їздять разом з поліцейськими. Або коли наші хлопці патрулюють, з ними це робить спеціально закріплена за ними особа-правоохоронець, якийсь патрульний. Винятково у такому форматі працюють хлопці.

Тобто «дружинники» самостійно не патрулюють?

Навіть якщо самостійно, хлопці перш за все телефонують до поліції, якщо щось стається. В деяких містах їм навіть видають рацію, вони викликають по рації патруль і повідомляють, де перебувають і що відбувається. Тоді найближча поліцейська машина приїздить до них за лічені хвилини. Комунікація може бути перш за все там, де є громадські формування, де є патрулі саме громадських формувань. Звичайно, якщо є велика небезпека, загроза, то люди просто попереджують поліцію і переслідують правопорушника.

Під час нещодавньої прес-конференції голова організації Ігор Бобер сказав, що зі зброєю патрулювати ніхто вулиці не буде. Натомість в офіційному коментарі «Главкому» у «Нацдружинах» повідомили, що «дружинники» під час патрулювання можуть мати при собі зброю. То як відбуватиметься насправді?

А якщо є у людини нагородна зброя? Я завжди її з собою ношу, вона мені може, наприклад, врятувати життя. Але я не афішую, що вона в мене є, я не маю права носити її відкрито. Вона в мене захована. На поліцейському видно, що є пістолет, наручники, палиця, рація, балончик. На громадському діячеві цього не видно і не повинно бути видно. Воно не повинно лякати людей, перш за все. То що, в нього у кишені не може бути складний ніж? У мене складний ніж в кишені завжди. Є така звичка. Колись вона врятувала мені життя.

Коли люди виходять на патруль узгоджено з правоохоронними органами, вони проговорюють усі свої права та обов’язки. Окрім того, давайте розділяти формат. Є патруль, узгоджена з правоохоронцями діяльність, і просто прогулянка.

Хто стежитиме за тим, щоби «дружинники» не порушували закон під час патрулювання?

Правоохоронні органи.

Як саме, відеокамер на кожному куті нема?

Якщо вони вчинили якийсь злочин, їх можна ефективно опізнати по одній простій причині: вони явно відрізняються від маси людей. Будь-які їхні незаконні дії відразу помітні і відразу набагато легше їх відслідкувати.

Так, під нас може зараз вдягнутись якийсь негідник, який захоче нас скомпрометувати. І ми повинні будемо відповідати за його дії. А поліція хай ловить таких, питань нема. Я за закон.

Де нині найпотужніші осередки «Національних дружин»?

Київ, Харків, Запоріжжя, Чернігів.

Лідер організації «С-14» Євген Карась в інтерв’ю «Главкому» говорив, що члени його організації, яка вже займається патрулюванням у Києві, не братимуть участь у конфліктах, пов’язаних із забудовою, оскільки, за його словами, 90% подібних конфліктів - це бізнес-розбірки. Ви не боїтеся, що вас втягнуть у з’ясування стосунків забудовники?

Суспільство нам навішало різних ярликів. Є незаконні забудови, є незаконні ігрові автомати, є незаконний продаж наркотиків, є незаконні заклади розпивання алкоголю, є багато чого незаконного.

То як не опинитися заручником чужих інтересів?

Ми реагуємо лише в тому випадку, де кричущі порушення закону. Є кричущий випадок на Ревуцького: коли прибігли тактичні поліцейські всі обвішані, в щитках, у гарному захисті і дали добрячих наганяїв місцевим жителям (ідеться про скандальне будівництво АЗС «ОККО» на вул. Ревуцького у Києві і конфлікт з місцевими жителями у жовтні 2017-го – «Главком»). Місцевих жителів, а це бабусі, діти, мужики за 60 років добряче відлупцювали. Тоді справді було обурення серед населення. Люди з Ревуцького зверталися в усі інстанції, до всіх звертались. Було багато поліцейських, вони намагалися захистити цю забудову. Ми стали між людьми і поліцейськими, захистили людей, які були проти бензоколонки.

Але не завжди ситуація очевидна. Погодьтесь.

Якщо неочевидна ситуація, ми туди взагалі не ліземо.


Ігор Михайленко

Яким чином побудована структура «Національних дружин»?

У кожному місті, в кожному осередку є свої командири, які ухвалюють рішення автономно. І вони несуть за свої рішення відповідальність. Я дав натхнення цим людям. Ми періодично зустрічаємось, підвищуємо кваліфікацію у юридичних, медичних питаннях.

Немає ієрархії. Я говорю про те, що, наприклад, весною треба вийти на водойми і захистити рибу в нерестовий період. Осередки мають домовлятися на своєму рівні з водною поліцією, з природоохоронними структурами.

Наприклад, Васильківський осередок взяв під опіку дитячий будинок. Активісти привозять туди харчі, одяг, іграшки, ріжуть дрова для печі тощо. Інший осередок, у Кам’янському, взяв на себе функцію допомагати тваринам. Там встановили урни для збору коштів. Також там збирають і здають макулатуру. На виручені кошти годують собак, будують вольєри. Потім осередки звітують перед центром.

Бачимося з головами осередків приблизно раз на три місяці, з’їжджаємось на заходи як наприклад на марш.

Скільки коштує утримання «Національних дружин», скільки грошей вже витратили на діяльність?

Ми неприбуткова організація. Створили організацію у 2017 році, звітуватимемо наприкінці лютого. Гроші - це цікаві питання, які виникають після того, як починають з’являтися обвинувачення в тому, що ви чиїсь. Але сьогодні є дуже багато організацій, структур, пов’язаних з Порошенком, Ахметовим чи Аваковим. Але питають нас, а не їх. Мене це дивує. Мої люди – альтруїсти у повному сенсі цього слова. Вони - активісти, самі приносять внески. Самі за свої кошти їздять. Вони самі організовуються, патрулюють, витрачають свій час. А їх після цього звинувачують в тому, що вони чиїсь... Мене це дуже засмучує.

Чи фінансується громадська організація «Національні дружини» з охоронної фірми, створеної ветеранами «Азова», адже відомо, що клієнтами цієї фірми є у тому числі такі грошовиті структури, як ДТЕК Рината Ахметова?

Ні, не фінансується.

Хто зробив найбільші внески у діяльність організації?

Мабуть, це Буба (позивний одного з перших бійців «Азова», ім’я та прізвище не розголошується – «Главком»). Він чи не пів пенсії перераховує плюс-мінус кожного місяця.

Резонанс від маршу «Нацдружин» долетів навіть до Росії. Російський інститут стратегічних досліджень тепер аналізує вашу діяльність і лякає «відродженням нацизму» в Україні…

Думаю, половина України знає, що є якісь незрозумілі «Національні дружини». А завдяки медіа, різним обвинуваченням на нашу адресу у співробітництві з ФСБ, МВС, мабуть і «Моссаду», у людей виникає каша в голові. Я упевнений, що і міністерство оборони РФ цікавилося полком «Азов» як бойовим підрозділом. Це тому, що цей підрозділ добре себе проявив «на передку» під час гострої фази війни на Сході України. Вони нами точно цікавилися, бо їхні структури, та і державність краще побудована, ніж в Україні. Саме тому ми їм часто програємо по багатьох позиціях. Потрібно бути відвертим. Як мінімум в тому, що у нас про Крим всі забули, ми товчемося довкола міжнародних домовленостей лише щодо Донбасу.

Чи не боїтеся, що окрім Києва в інших містах, передусім на Сході України, ваш приклад наслідуватимуть інші громадські організації, які під приводом патрулювання прикриватимуть сепаратистські рухи? Ми ще не забули про «Оплот» у Харкові.

«Оплот» позиціонував себе як проросійська структура. У Києві патрулюють, наприклад, «С14». Але вони затято виступають за Україну. Вони точно не попадуться на вудку сепаратизму. Ми теж позиціонуємо себе як державницька структура. Візьмемо, наприклад, організацію «Радомир» у Запоріжжі (громадська організація «Союз Православний «Радомир»). Не в останню чергу завдяки хлопцям нашої організації до цього «Радомиру» прийшли правоохоронці з перевіркою щодо фактів сепаратизму (12 січня 2018 року СБУ провела обшук в організації «Радомир». Оперативники вилучили, зокрема, автоматичну, вогнепальну незареєстровану зброю – «Главком»). Якщо такі факти з’являтимуться, ми оперативно реагуватимемо. Я упевнений, що якщо ми відвоюємо Крим і Донбас, і там нашим громадським активістам буде чим займатися: питаннями просвітництва, наприклад. Розповідатимемо, чому Україна повинна бути унітарною державою тощо. Я особисто не бачу поки тієї небезпеки, про яку ви запитуєте. Але якщо вона виникатиме, то адекватно реагуватимемо, чи за допомогою правоохоронних органів, чи без такої.

Ваша декларація за 2016 рік узагалі порожня. Окрім помешкання у Запоріжжі, щось ще маєте?

Коли я вийшов із тюрми, у мене не було нічого в той момент. Я сів у тюрму у 23 роки, ще не закінчивши інститут. У мене немає ані будинку, ані земельної ділянки, нічого. Після того, як вийшов, одразу пішов на війну. У мене нічого не було, нічого я і не здобув на війні. Нині я повернувся до цивільного життя, займаюся громадською активністю.

Чим заробляєте?

Я консультую різних людей з питань управління людьми. У мене досить великі успіхи у тому, як я побудував військовий підрозділ, розвинув його. Тобто більшість консультацій стосуються розбору конкретних (конфліктних) ситуацій, які я допомагаю вирішувати. От таким чином я заробляю собі на життя.

Хто для вас Арсен Аваков?

Міністр внутрішніх справ. Коли я був командиром бойового підрозділу, він був моїм начальником, якого я всього кілька разів бачив, зокрема тоді, коли він мені вручив нагородну зброю. Коли я звільнився з лав МВС він для мене ніхто, просто міністр. Так само, як президент Порошенко, голова Верховної Ради Андрій Парубій. Він (Аваков – «Главком») особисто для мене негативний персонаж тому, що він представляє владу, яка не справляється зі своїми повноваженнями. Саме тому ми творимо організацію, яка, по суті, повинна виконувати їхню роботу.

В разі виникнення надзвичайної ситуації в країні, чиї накази виконуватимете ви і «Національні дружини»: глави МВС Арсена Авакова чи Верховного головнокомандувача Петра Порошенка?

Якщо моделювати ситуацію, то в залежності від того, куди ми підемо, до Збройних сил, чи у структуру Національної гвардії. Якщо ми захищатимемо кордон у структурі Нацгвардії, то ми підпорядковуватимемося тій людині, яка на той час займатиме чільне місце в ієрархії внутрішніх справ. Якщо ми оберемо шлях Збройних сил, то підпорядковуватимемося міністру оборони. Але говорити зараз про те, до кого ми підемо рано, бо цієї ситуації зараз немає.

У 2019 році президентські вибори. Уявімо, таку ситуацію: Порошенко і Тимошенко обидвоє заявили про свою перемогу. Як діятимуть «Національні дружини», якою ви бачите роль організації за таких обставин?

Взагалі не задумувався над цим питанням. Якщо обирати між двома шматками лайна, то краще зупинитися і нікуди не ступати. Я зараз не бачу якогось вирішення цієї ситуації, про яку ви говорите. У 2004 році зіштовхнулися проукраїнські і антиукраїнські сили на той час. У 2014-му це протистояння призвело до того, що був захоплений Крим і частина Донбасу. Ми за Україну, ми – державники, і те, що руйнуватиме державу для нас буде злом. Політичним партіям у боротьбі за владу потрібно дуже постаратися, щоби не зробити так, аби держава розвалилася. Ми боротимемося проти тих, хто захоче її розвалити.

Ви бачите небезпеку на виборах у 2019 році?

Ні, я зараз не бачу такої проблематики. Зараз уся влада говорить про те, що вона проукраїнська. Я надіюся, що у всіх вистачить розуму не довести до знищення державності.

Андрій Білецький якось зізнався, що у «Національному корпусі» присутня така система покарань як побиття палицями. У «Національних дружин» таке існує?

Ми багато в чому традиціоналісти. Таке покарання є традиційним для українських козаків. Шомполами колись карали за найменші проступки і нічого страшного не ставалося. Якщо людина відповідає за свою провину фізично, то я впевнений, що ці хлопці не напишуть заяви в поліцію про те, що їм палицею пройшлися по спині (посміхається), а достойно винесуть це покарання.

Ви розумієте, яка діяльність «Національних дружин»?

Навести лад в Україні, навести порядок в прямому значенні цього слова. Нині ж у нас в державі безлад і хаос. Люди у нас переймаються, що доріг немає, обвинувачують одне одного, але нічого не роблять. Якщо суспільство буде активним, це все закінчиться. Як то кажуть, народ достойний своїх правителів. Ми є частиною народу, нації, ми є тими, хто хоче, щоби нація жила добре.

Представники яких національностей перебувають у лавах вашої організації?

Окрім українців є росіяни, білоруси. Є вихідці з Криму. У нас однакове ставлення до представників усіх національностей. Якщо людина відповідає вимогам нашої організації, вона може до нас прийти.

Кого ви бачите наступним президентом України?

Я поки що не бачу наступного президента України. Не від президента залежить щастя в Україні. Воно залежить від української нації. Якщо вона захоче щось змінити, вона змінить.

Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»

Читайте також:


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Ігор Михайленко. Ексклюзивне інтерв'ю з командиром «Національних дружин» Ігорем Михайленком