Сестра «азовця» Тавра: Навіщо нам депутати, яким плювати на українських полонених?
«Верховна Рада не спроможна поставити у порядок денний звернення щодо теракту в Оленівці»
Післятеракту в Оленівці, а також після того, як стало відомо про судилище, яке рашисти планують здійснити над «азовцями», у суспільстві актуалізувалися дискусії про те, чи варто було віддавати наших героїв на милість загарбників. Як відомо, Росія вивезла поранених і змучених захисників «Азовсталі» на окуповані території.
В інтерв’ю «Главкому» Сандра Кротевич – сестра першого заступника командира полку «Азов», начальника штабу Богдана Кротевича (Тавра) розповіла, коли востаннє спілкувалася з братом, що їй відомо про умови утримання «азовців» та на що тепер розраховують родичі військовополонених.
«Який взагалі сенс існування Червоного хреста?»
Як ваш брат почувається? Коли ви з ним контактували?
Вже три місяці зв’язку з ним немає, де він знаходиться – досі не знаю. Це вже більше питання до нашої держави, до кацапської сторони і Червоного Хреста.
«Главком» розмовляв з вами у травні і тоді ви казали, що Офіс президента не підтримує постійних контактів з родичами «азовців». Навпаки, всіляко відгороджується. Це досі так?
До Офісу президента у нас питань немає, ми постійно спілкуємось. Наприклад, сьогодні (інтерв’ю записувалося 17 серпня – «Главком») у нас запланована зустріч з представниками Офісу, з Координаційним штабом з питань військовополонених, МЗС тощо. Хотілося б, щоби вони робили більше, але я так розумію, що вони роблять максимум з того, що можуть, а от інша сторона не дуже хоче іти на розмову, якось допомагати у цьому плані і повертати військових.
Хто саме в Офісі президента відповідає за цей напрямок і хто найбільше з вами контактує?
Ми постійно на зв’язку з Подоляком (Михайло Подоляк, радник голови Офісу президента України – «Главком»), його дійсно це турбує, і він дійсно відкритий для пропозицій. Він збирає людей з інших міністерств, з якими ми можемо співпрацювати й розробляти додаткові виходи. Можливо, це потрібно було робити трошки раніше, але, дякувати Богу, що все це вже зрушило з місця.
«Червоний Хрест у мене питає, як йому потрапити до «азовців»
Як ви сьогодні вважаєте – чи був вихід азовців з «Азовсталі» меншим злом? Чи це був потрібний крок?
Перше – я розумію, що на той момент було допущено багато помилок, багато зрадників було на півдні та сході, які просто здали позиції. Я не знаю всієї історії, але думаю, що ми обов’язково дізнаємось, хто зрадив Україну і допустив, аби Маріуполь потрапив у кільце.
Друге – враховуючи все це, я розумію: якби хлопці залишились на «Азовсталі», вони б всі були там поховані. Таке рішення вищого керівництва і командира полка (виходити з «Азовсталі» – «Главком») давало єдину надію на те, що вони зможуть вижити. Так, вони ризикнули, але краще спробувати, ніж просто поховати велику кількість людей під завалами «Азовсталі». Людям реально було дуже важко, не було ні їжі, ні медикаментів, ні води – тому вони, скоріш за все, просто загинули би повним складом. А так принаймні хтось повернувся – вже ж були обміни. Ми дуже сподіваємось, що нам вдасться витягти всіх, і такого, як в Оленівці, більше не трапиться.
Під час виведення оборонців з «Азовсталі» йшлося про якісь гарантії. Чи давав вам хтось гарантії? Чи були вони зафіксовані?
Йдеться про гарантії, прописані міжнародним правом та міжнародними документами. Червоний Хрест має працювати згідно з Женевською конвенцією. Саме про ці гарантії і йшлося.
Червоний Хрест ніколи не підписував нічого, але вони у всіх країнах працюють згідно з Третьою Женевською конвенцією. Питання – чому вони не працюють в Україні згідно з цією конвенцією, та чого вони чекають? У них немає проблем потрапити до російських військовополонених та подивитись, у яких умовах вони живуть, переконатися, що з них не знущаються, що вони нормально харчуються, п’ють воду та отримують медичну допомогу – тобто дотримано всіх умов, прописаних у Женевській конвенції. До російських військовополонених не застосовуються тортури, їхні права не порушуються.
Правами наших військових росіяни нехтують, особливо чітко це стало зрозуміло після Оленівки, де людей просто цинічно вбили. Мало того, рішення російського суду про тероризм – це просто сюр якийсь, тому що не можна визначити терористами людей, які знаходяться у полоні. Загалом, далеко ходити не треба, там у принципі немає права.
Українських полонених фактично стратили в Оленівці
На вашу думку, Червоний Хрест не пускають до наших хлопців на окупованих територіях, чи вони самі не проявляють ініціативи? Чому так?
Червоний Хрест взагалі нічого не робить! Вони нещодавно телефонували мені з питанням, чи знаю я, де мій брат, і чи можу я їм сказати, у якому він стані. По-перше, Червоний Хрест сам має відповідати мені на ці питання.
По-друге, цей Червоний Хрест у мене питає: «Ми намагаємось туди потрапити, але нас не допускають. Як ви вважаєте, як нам потрапити туди?». Я їм кажу: «Ну, вибачте, у вас є серйозні донори, які вас спонсорують. Ви написали хоча б один лист на безпекову частину ООН, ви хоч раз звернулись до Сполучених Штатів чи інших країни з проханням вам допомогти у цьому питанні? Ви ж нічого з цього не зробили за увесь цей час. Ви ж просто сидите і пишете листи у Росію. Ви жодного разу не вийшли на якусь прес-конференцію та не озвучили до журналістам, що вас не допускають, що у вас є підозра, що українські військові знаходяться не у тих умовах, у яких мають». Ви ж нічого з цього не зробили. Розповідаєте мені, що вас туди не допускають».
Який взагалі сенс існування цієї організації, якщо вона повністю неспроможна нічого вирішувати? Вважаю, що потрібно просто робити повністю з нуля нову організацію, складати новий документ, який окреслюватиме проблеми, з якими Червоний Хрест зіштовхнувся в Україні.
До слова, і ООН показує свою неспроможність, бо ж досі не прибрали Росію з Радбезу. Вибачте, як може країна, яка веде війну та вбиває людей, на щось впливати у Радбезі?
Чи ви отримуєте якусь правову допомогу? Хто вам її надає – держава, міжнародні організації?
З правовою допомогою у нас проблем немає. Її нам надає держава у повному обсязі – як з українськими адвокатами, так і з закордонними. Плюс, суто на волонтерських засадах хтось допомагає. Багато родичів полонених у минулому були суддями і також нам допомагають складати листи. Але основна проблема у тому, що юристи тут нічим допомогти не можуть, тому що Росія не дотримується норм права, їм це не цікаво. Ви ж бачите, вони порушують міжнародні угоди, під якими ставили підписи.
Я зараз вірю лише у дві речі. По-перше, у нашу армію, що вона зламає хід подій, добре дасть по голові рашистам і вони побіжать, як щури з нашої землі. По-друге – це все ж таки міжнародна спільнота, лідери інших країн. На мій великий подив, наш президент справді взявся відстоювати інтереси країни у тяжкий момент і всі його звернення до всіх країн світу на всіх можливих майданчиках дійсно допомагають. Єдине – на жаль, європейці дуже «тяжкі», спливає дуже багато часу, поки вони на щось зважаться. А для нас час – золото, бо у цей час помирають дуже багато наших військових і цивільних.
«Ми не кацапія, щоб замість рідних чекати на виплати»
Чи зв’язувалися з вами, чи з сім’ями інших полонених «азовців» окупанти?
Залякувань від окупантів було багато ще з моменту, коли хлопці вийшли з «Азовсталі». Я так зрозуміла, що деякі хлопці і дівчата телефонували з полону своїм родичам, а потім цим родичам окупанти скидали якісь неприємні смс із погрозами.
Яку допомогу зараз надає держава родинам «азовців»?
Якщо родичі на окупованій території і у нас виходить якось зв’язатися з ними – ми намагаємось допомагати їм інформацією. Але таких людей не дуже багато. Більшість за кордоном.
«Мені потрібен брат, а не гроші»
Чи отримують родини, наприклад, ви, якусь фінансову чи соціальну допомогу від держави?
Я не подавалась ні на яку допомогу і відповідно, нічого не отримувала. Я навіть, чесно кажучи, не знаю, чи є така допомога щодо родин «азовців». Єдине що, можна було отримувати їхню заробітну плату, поки хлопці у полоні, але особисто я не бачу необхідності. Це гроші мого брата, тому вони йдуть на його рахунок. Коли він вийде з полону – сам забере ці гроші, мені вони не потрібні, мені потрібен брат. Ми – не кацапія, щоб замість рідних чекати на виплати.
Ви тримаєте зв’язок з родинами тих, хто був в Оленівці?
Звісно. Досі немає повної інформації щодо тих, хто загинув. Наприклад, днями з’явилося відео, на якому двоє хлопців, які числились у списках росіян як загиблі, живі та перебувають у лікарні. Вони передавали привіт своїм дружинам на якомусь російському телебаченні, це відео потрапило в інтернет.
Чи почали родичі загиблих отримувати тіла?
Наскільки мені відомо, з Оленівки поки що нікого не привозили. Знову ж таки, цим займається Патронатна служба, і мені важко щось відповісти. Саме через цю службу отримували тіла з Маріуполя, «Азовсталі», і саме через Патронатну службу відбуватиметься отримання тіл з Оленівки, коли з’явиться така можливість.
Чи намагалися ви шукати когось у Росії, аби якось посприяти звільненню, і чи є взагалі у цьому сенс?
Я знаю, що для РФ цінні льотчики, якісь генерали, ГРУшники, ФСБшники, кадировці, які потрапляють до нас у полон. Тому наші війська зараз намагаються якомога більше взяти у полон саме офіцерського складу, який може бути цінним для обміну, аби їх можна було поміняти не одного на одного, а одного на десятьох.
Що ще зараз для Росії цінне – я не знаю. Тобто я розумію, що для них навіть гроші зараз не цікаві, бо єдина їхня зацікавленість – це вбити якомога більше українців. Чи є важливі люди? Ми побачили, що їм Медведчук (Віктор Медведчук, кум Путіна, одіозний проросійський політик, – «Главком») виявився непотрібним.
Що ще ви би хотіли сказати?
Я давним-давно нейтральна до політики, але мене днями дещо дуже сильно обурило. Була ініціатива від «Європейської солідарності» стосовно того, щоби поставити у порядок денний, проголосувати та звернутися до країн ЄС, країн НАТО та міжнародних організацій стосовно Оленівки та хлопців, які у полоні. Рада навіть не проголосувала за те, щоби поставити це у порядок денний. Мене це дуже сильно обурило і дуже багато кого з родичів це обурило, тому що ми постійно їх просимо нарешті зробити це звернення.
Але народним депутатам це виявилось не потрібним. Відповідно, у мене до них два питання. По-перше – навіщо нам депутати, яким плювати на українських військовополонених?
По-друге, як ми можемо вимагати від міжнародної спільноти, міжнародних організацій та інших країн якихось дій, якщо у нас Верховна Рада не спроможна поставити у порядок денний звернення щодо теракту в Оленівці з проханням допомогти повернути військовополонених?
Я вважаю, що кожен депутат, який утримався від голосування або проголосував проти, має скласти свій мандат. Такі люди не мають права бути депутатами і представляти інтереси військових, які зараз боронять нашу державу і тих, хто зараз у полоні. Поки хтось з них відпочивав за кордоном, а хтось ховався у Києві – вони сиділи у Маріуполі, на «Азовсталі», стримуючи шалену кількість російських військових і техніки.
А зараз ці народні обранці навіть не можуть зробити найпростішого – проголосувати. Як поставити на порядок денний підвищення собі заробітної плати – вони це можуть зробити, а як ухвалити звернення щодо військовополонених, то ні. Їм це, бачите, не на часі…
Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0