Сестра «азовця» Богдана Кротевича: Моїй сім’ї потрібен живий герой, а не зірочка

Віцепрем’єр-міністр – міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук заявляє про початок нового раунду перемовин щодо евакуації з «Азовсталі». Каже, процес націлений на порятунок важкопоранених. «Ми почали новий раунд перемовин... Починаємо з важкопоранених. Є Червоний Хрест, вони сьогодні (12 травня – «Главком») зустрічаються із росіянами. Провели з ними (Міжнародний комітет Червоного Хреста), а також із ООН, перемовини і дали їм мандат. Ми хочемо, щоб був підписаний документ: як саме відбуватиметься евакуація з «Азовсталі», готуємося до підписання», – розповіла міністерка.

Тим часом родичі бійців полку «Азов», які вже два з половиною місяця не здають ворогу «Азовсталь», не сповнені оптимізму. Сестра начальника штабу полку «Азов» капітана Богдана Кротевича Сандра в інтерв’ю «Главкому» ділиться своїм баченням драматичної історії: «Якщо наша країна буде і далі домовлятися з агресором, ми втратимо всю країну. Не можна домовитися з бандюганами».

Брат Сандри Богдан Кротевич служить у лавах «Азова» вже понад вісім років – з моменту анексії Криму Росією. Нині з побратимами він на «Азовсталі». Сандра Кротевич переконана: визволяти бійців «Азову» з оточення потрібно, але не шляхом перемовин з агресором…

Сандра Кротевич: «Азовці» хочуть жити, відвойовувати нашу територію і давати кацапам по зубах»

«Коли ми хочемо провести мітинг – «небезпечно, війна», але коли приїжджає Джолі – війни вже немає»

Що ви робили для порятунку своїх рідних з «Азовсталі» і який відгук отримували?

Досі від влади з нами ніхто не зустрівся: ні президент, ні його представники. Нам навіть не запропонували таку зустріч. Ми намагаємося до них достукатись, щоб вони хоча б з нами поговорили. У мене має бути зустріч в нашому МЗС із заступниками міністра закордонних справ. З нами більше спілкуються іноземці: дружина Редиса потрапила до Папи Римського. Поки що від влади я чую тільки, що щось неможливо, від ЗСУ чую, що це неможливо, але як довели і «Азов», і ЗСУ, які там знаходяться: неможливе може бути можливим. Їм давали максимум два тижні, а вони вже 78 днів там у повному оточенні без постачання роблять неможливе можливим. Якщо владі не потрібні наші люди, то нехай якась держава, якій потрібні такі воїни, забере їх до себе, дасть їм громадянство… Мабуть, наша влада недостойна мати таких воїнів, як вони.

Чи є у вас та інших родичів азовців якийсь план дій?

Ми створили і нині активно збираємо підписи під петицією Save Mariupol. Закликаємо юросіб писати відкриті листи в ООН.

Ми всіляко намагаємось достукатися до міжнародної спільноти. Якби вони ще в 2014 році не виражали занепокоєння, а рішуче діяли, то у нас би цього не було того, що у нас зараз є. Я дуже сподіваюся, що наше МЗС нарешті дотисне світових лідерів і вони щось зроблять. Були в історії такі операції, які вивозили так само з оточення військових. Навіть якби там не було мого рідного брата, я так само би боролася. Це не нормально, коли люди військові гинуть через те, що немає ніякої реакції світу і немає ніяких дій влади.

Є тільки розмови про те, які вони герої, і на цьому закінчується. Кому це потрібно? Мені особисто і моїй сім’ї зірочка за героя України не потрібна, мені потрібен герой вдома живий. І так само кожній іншій сім’ї.

Які надії ви покладаєте на цю петицію?

Особисто я вважаю, що ефективнішою була б жорстка позиція президента та МЗС. Вони б мали звернутися до США, Великої Британії, Німеччини, Франції, Туреччини і поставити питання ребром: вони мають забрати наших хлопців кораблями. Можна ж організувати закритий шлях морем і вивезти їх звідти, і не питати дозволу у країни-агресора, яка регулярно порушує всі домовленості, під якими підписується.

Як влада реагує на мітинги родичів азовців?

Ми їздимо у Запоріжжя на такі акції, родичі азовців, які знаходяться в інших містах, намагаються робити їх у себе, у тому числі за кордоном. Небайдужі люди приходять підтримати родини.

Палиці в колеса ставлять чомусь тільки в Києві. Чомусь коли ми хочемо провести мітинг, то чуємо, що мовляв, небезпечно, бо війна, але коли приїжджає Анджеліна Джолі, то війни вже немає – можна утворювати великі скупчення людей, і нікого не цікавить, що можуть бути якісь диверсії. Хоча жодного разу ніхто не висловлював на таких заходах недовіру до влади – були лише заклики до світової спільноти. Такими акціями ми навпаки намагаємося допомогти нашій владі достукатися до іноземних партнерів.

З чим ви пов’язуєте таку пасивність Банкової?

Я це пов’язую не з якоюсь політикою Банкової, а з людьми, які оточують президента. Я була дуже приємно вражена тим, що Володимир Зеленський не виїхав, а залишився у Києві з народом. Проте він зовсім не вміє обирати людей до своєї команди і до військового керівництва. Він не бачить, що його практично зраджують його ж люди. Радники йому не розповідають всю правду. Я знаю: якби щось було зроблено на початку березня, ситуації, яка склалася на «Азовсталі» нині, можна було б уникнути. Скажімо, глава Головного правління розвідки Кирило Буданов може взяти на себе відповідальність, але не все керівництво армії може так само.

Той самий Арестович (радник глави Офісу президента – «Главком») весь час паплюжить ім’я військовослужбовців, наговорює на їхні родини… Така людина не може бути радником і не може представляти президента

Окупанти продовжують штурмувати Азовсталь (фото: t.me/polkazov)

«Росіяни не бояться США і НАТО, але при слові «Азов» у них починають труситися коліна»

Бодай якийсь зв’язок хоч інколи ви можете підтримувати з братом?

Він пише тільки тоді, коли є можливість безпечно вийти на зв’язок. Зв'язок є завдяки Starlink, до якого під’єдналися як тільки устаткування потрапило в Україну. Якби не Starlink, то зв’язку б ніякого не було, адже з 3 березня там не працюють мобільні оператори.

Коли він з вам зв’язувався минулого разу, що казав?

Що вони тримаються, що вірять, що їх звідти витягнуть. Вони хочуть жити, відвойовувати нашу територію і давати кацапам по зубах. Росіяни не бояться США і НАТО, але при слові «Азов» у них починають труситися коліна. Це не мої слова – про це розказували люди, які виїжджали з Маріуполя.

Як взагалі ваш брат потрапив в «Азов»?

Наша сім’я з Криму. Богдан пішов добровольцем у 2014 році, бо вирішив, що він піде захищати Батьківщину, відбивати у ворога свій рідний дім. На той момент він навчався на четвертому курсі Академії водного транспорту на капітана. Брат покинув навчання заради служби. Згодом я його перевела на заочну форму навчання, він заочно закінчував, коли міг, приїжджав на сесії.

З 2014 року у нього не виникало бажання покінчити зі службою?

З 2014 року Богдан знав, що рано чи пізно війна прийде на всю територію України, він готувався разом зі своїми побратимами. Тому він розумів, що йде туди не на рік і не на два, а до перемоги. Вони борються, щоб ми могли тут нормально жити.

Разом із тим, Богдан до 24 лютого не міг повірити, що росіяни настільки ненормальні, щоб піти повномасштабним наступом на всю Україну, адже з тими силами, які у них були це нереально. Вони могли б повністю захопити південь, північ чи схід, але не всю країну. Однак військові мають завжди бути готовими до всього, до будь-яких варіантів.

Наталія Сокирчук, «Главком»