Зеленський на межі: або пан, або пропав

Маємо підстави вважати, що цей рік стане переламним для політичної кар'єри Володимира Зеленського. І навіть якщо до кінця року він збереже посаду, то лише за інерцією. Політична кар'єра вже не відновиться, а популярність ітиме на спад.

Передбачення? Ні, аналіз ключових тенденцій, що розпочалися вже зараз, і навряд чи будуть змінені.

До останнього часу популярність Володимира Зеленського трималася на двох китах: сприятливих обставинах та олігархічному консенсусі.

Себто, по-перше, у Зеленського була подушка безпеки. На момент «прийому» ним країни стан справ у ній вже було відносно стабілізовано: після жахів перших років війни йшло відновлення економіки та стандартів життя, децентралізація перетворювала регіони, а проблеми в стосунках із міжнародними донорами можна було гасити за рахунок випуску облігацій внутрішнього державного займу. Інтенсивність боїв на Донбасі також впала, давши можливість президенту на певному етапі приміряти на себе образ «голуба миру».

Це щастя завершується. Помилки влади накопичуються, а кредит довіри до неї падає, як і запас міцності української економіки. «Талановите хазяйнування» у Національному банку підірвало корпоративну реформу, кадрові заміни в Нафтогазі знову відкрили тільки-но залатану діру в українській енергетичній системі. Росія, передихнувши й укріпивши своє зовнішньополітичне становище під час «мирних ініціатив», накопичила сили, достатні для повноцінного удару по нашій країні. Заміна Хомчака на Залужного і швидке перекування президента з голуба у яструби – безумовно, сильні та потрібні кроки, але багато часу вже втрачено, а ВПК держави все ще є заручником різномасних гусєвих.

Росія, передихнувши й укріпивши своє зовнішньополітичне становище під час «мирних ініціатив», накопичила сили, достатні для повноцінного удару по нашій країні

По-друге, негативу до Зеленського не давали вийти за межі соціальних мереж.

Чи робили Зеленський та його оточення речі, які за інших обставин люди не пробачили б? Та звісно! Чого варта одна лише справа Ріффмастера, коли задля піару кількох можновладців кинули за грати двох ветеранів та волонтерку. А брат Єрмака, що гендлював посадами чи не в прямому ефірі? А вагнергейт зі зривом операції, яка могла б стати унікальною в нашій історії?

Все це спричинило значне збурення – але лише серед людей, що близькі до політичного та вуличного активізму. «Широкі народні маси» лишилися осторонь.

Чому? Бо просто не знали. Більшість телеканалів та великих медіа України створили Зеленському теплу ванночку. Резонансі справи потрапляли в новинні ефіри хіба похапцем, а протести могли не потрапити взагалі або бути перетвореними сценарістами токшоу на «дії невідомих вандалів» чи «провокації попередників».

Ситуація змінилася. Послаблення влади та низка скандалів, в які вона вляпалася, співпали із внутрішніми конфліктами між нею та олігархами. Важко серйозно сприймати заяви про «деолігархізацію», якщо враховувати, що президент так і не знайшов у собі змоги розірвати контакти із Коломойським, а прем'єр – із Ахметовим. Але за низкою напрямків конфлікт є, і схоже, що «медовий місяць» у стосунках фінансово-промислових груп та центральної влади завершується.

Послаблення влади та низка скандалів, в які вона вляпалася, співпали із внутрішніми конфліктами між нею та олігархами

А це означає, що зникає головна суперсила Зеленського: позитивне висвітлення в телевізорі. Це не означає, що прямо завтра усі канали обрушаться на нього з критикою, але достатньо буде і того, що вони просто перестануть уникати негативу. Це автоматично прискорить падіння рейтингу влади – так працює фізика суспільних відносин.

Таким чином, вже дуже скоро чинну владу чекають:

• економічні проблеми – в першу чергу, в енергетичному секторі,
• вуличні протести – в першу чергу, через те, що президент Зеленський вчіпився в наскрізь дискредитованого голову свого Офісу Єрмака, як французький король в офіційну фаворитку, наділивши цю людину сумнівної репутації небувалими для його посади повноваженнями,
• відмова від принципу «про президента або добре, або нічого» в найбільш популярних медіа,
• зовнішній тиск, посилений агентами проросійського впливу у власній команді.

Усе це буде неодмінно та об'єктивно, незалежно від волі самого президента. І він не є тим політичним генієм, який в змозі прийняти такі виклики та відбити їх без втрат для себе. Ба більше – скоріш за все, в процесі «контролю шкоди» його команда наробить таких помилок, на тлі яких попередні здадуться незначними.

Що ж робити?

Слід підготуватися, щоб проблеми президента не стали проблемами України. Економіка в нас одна, національна безпека в нас одна, міжнародне становище теж одне для всіх. Навіть найбільші прибічники чинної влади мусять погодитися з тим, що цього року її становище стане значно складнішим. Але навіть найбільші противники чинної влади навряд чи зацікавлені в тому, щоб її криза поставила під загрозу добробут та безпеку країни.

Обидві сторони мають усвідомити, що, з одного боку, ми не можемо повторити лютий 2014 року, але з іншого – не можемо й робити вигляд, що все гаразд, Володимир Зеленський – найвеличніший лідер сучасності, і Андрій Єрмак – пророк його. Не слід і давати «позитивним блогерам» та іншій медійній обслузі Офісу президента підміняти поняття і стверджувати, що критика ОП зараз – це атака на державні інституції в критичний для країни період.

Той самий голова Офісу президента точно не є тією державною інституцією, від якої мала б залежати безпека країни.

Вихід можливий. Він передбачає дуже просту річ: виконання української Конституції. Просто припинити нею нехтувати, як зараз.

Президент має чесно визнати свої помилки – у спробах «заглянути Путіну у вічі», у ситуації з вагнерівцями, у суді над Ріффмастером, у провалі реформи судової системи, у невдачах його команди у боротьбі з коронавірусом, уо набиранні до своєї фракції дурнів та негідників, і саботажі корпоративної реформи, зрештою – у спробі сформувати спочатку довкола Андрія Богдана, а потім довкола Андрія Єрмака, неофіційного центру влади із необмеженими повноваженнями.

І має виправити ці помилки. Президент має стати тим, ким він має бути за Конституцією – людиною, що відповідає за національну безпеку та зовнішню політику, а не за все хороше та відеороліки. Офіс президента має стати – буквально – офісом президента, а не альтернативним позаконституційним центром влади. Голова Офісу президента має стати секретарем, головою патронатної служби, а не віцепрезидентом чи виконавчим директором України, бо наша країна не має таких посад, а Конституція окремо зазначає, що президент України не може передавати свої повноваження іншим особам. Слідчі та силові органи, а також антикорупційна вертикаль, не мають використовуватися як політичне знаряддя чи як ціпок для биття опозиції та просто нелояльних персонажів.

Це вбереже Зеленського. І це вбереже нас. Це – єдиний спосіб пройти наступний рік без загострення внутрішнього конфлікту, небезпечного для всіх і неминучого за інших обставин. Це – шлях, який президент ще може обрати.

Просто виконайте Конституцію, пане гаранте. Або визнайте, що не здатні – і складіть з себе повноваження та ту відповідальність, яку взяли перед українським народом.