«Великий російський наступ». Що готує генерал Герасимов?
Інтерв’ю
«На день народження Путіна треба звітувати бодай про якісь успіхи»
Український контрнаступ, за поблажливими оцінками кремлівського диктатора Володимира Путіна, «провалився» ще в липні. Проте ЗСУ продовжує проривати ешелоновану оборону росіян на півдні та сході, паралельно влаштовуючи гучні сюрпризи в Криму та «глибинних» російських регіонах. Z-пабліки та пропагандисти тим часом готують свою аудиторію вже до «великого російського наступу» імені голови Генштабу РФ Валерія Герасимова. Він нібито запланований на осінь-зиму, коли Україна буде особливо вразливою, і під чобіт агресора можуть потрапити не тільки досі неконтрольовані ним «нові території РФ», а й Одеса, Миколаїв, Харків та інші міста, куди намагається дотягнутися «руський мир». А за даними видання Newsweek, оприлюдненими ще у серпні, російські війська готують кульмінацію наступу, що розпочнеться восени, на весну. Всі ці чутки доповнюються перманентними загрозливими натяками кремлівських можновладців: то Путін ненароком кине, що Одеса – «русский город», то російський міністр оборони Сергій Шойгу відрапортує, що сформовано ще дев’ять резервних полків для війни проти України.
В Україні вже звикли розглядати подібні чутки та інформацію «з достовірних джерел», як частину інформаційних спецоперацій, яка часто виявляється лише білим шумом. Втім українські військові та експерти вважають цілком реальним серйозний наступ російської армії на одному напрямку – Куп’янсько-Лиманському. Для цього ворог накопичив там достатньо живої сили та техніки і робить кроки, які лишають мало сумнівів в його намірах піти в атаку. Активізацію ворожих дій на цьому напрямку вже фіксують у Східному угрупованні військ. Росіяни і раніше намагалися вчинити там прорив – як для спроб повернути колись окупований ними Куп’янськ, так і для відволікання українських сил від просування на півдні. Якщо друге їм певною мірою вдалося, то всі спроби просування були зупинені. Через відсутність успіхів агресору не залишається нічого, окрім як гатити по цивільних цілях – буквально за добу Харківщина пережила дві трагедії, спричинені російськими ракетами. Ці обстріли, які слабо піддаються воєнній логіці, також можна сприймати як криваву «прелюдію» перед активізацією на Куп’янсько-Лиманському напрямку.
«Главком» з’ясував у провідних військових експертів, чим може завершитися нове вороже просування на Куп’янськ та на який «масштабний наступ» вистачить сил у путінських «освободітєлей».
«Зараз Росія проводить насамперед оборонну операцією»
Російська Федерація проводила широкомасштабний контрнаступ, починаючи з весни цього року. Він відбувався на декількох напрямках і, як бачимо, успіху не мав. Зараз ми маємо ситуацію, коли на двох напрямках фронту – Бахмутському та Токмацькому – українська сторона проводить наступальні дії, а на двох інших ділянках – оборонні. Говорити про те, що зараз Росія може провести широкомасштабний контрнаступ, – достатньо перебільшене тлумачення. З огляду на перекидання всіх живих резервів на Південний фронт і в зону Бахмута, важко говорити про те, що у ворога є достатні оперативні чи стратегічні резерви, які дозволяють діяти на інших напрямках за єдиним виключенням. Це – напрямок Куп’янськ–Сватове–Кремінна, куди після певної ротації зайшла 25 армія, відбувається додаткове посилення цього напрямку і підготовка до наступальних дій.
Росія спробує здійснити ці атакувальні дії, які все-таки матимуть обмежений характер з огляду на складність місцевості і наближення осіннього періоду. Власне, попередні їхні спроби дій на Куп’янсько-Лиманському напрямку в принципі успіху не мали, і якихось інших чинників, які вказують на те, що зараз дії росіян на цьому напрямку будуть успішнішими. Зараз основні зусилля противника сконцентровані насамперед на утриманні наших наступальних дій на Запорізькому фронті і на Бахмутському напрямку. Тому на цьому тлі накопичення сил на наступальні дії видиється певним перебільшенням.
Але навіть у разі певної успішності противника на цій ділянці фронту – тобто витіснення частини наших військ з тих ліній оборони, які вони там займають, і спроби витіснення української армії на правий берег річки Оскіл, це не вплине на характер ані нашої наступальної операції, ані російської наступальної операції.
Так чи інакше українській армії треба готуватися до підготовки рубежів, тому що в будь-якому разі погода вплине на просування наших військ. Проте вона не вплине на інтенсивність знищення противника за допомогою артилерії та далекобійних систем. Цей процес триватиме, що вкладається в концепцію виснаження і знищення сил противника.
Якщо говорити про те, що буде на фронті за півтора-два місяці, то, думаю, що динаміка на Запорізькому фронті буде визначатися темпами використання резервів з обох сторін. І це найбільш втаймничене питання з українського боку. Щодо резервів противника ми бачимо, що всі наявні там оперативні резерви з багатьох ділянок були перекинуті на південь. Дві армії, які формувалися як стратегічний резерв – 25-та та 17-та, вже частково пішли в дію. Тож в окупантів є певна потреба знову провести цикл для накопичення резервів. Вони це можуть робити за рахунок призовників, які звільняються з першого року служби, і значна частина яких піде контрактниками до комплектування нових формувань.
В будь-якому разі зараз Росія проводить насамперед оборонну операцією, для якої сил та засобів без активної мобілізації у неї вистачає. Принаймні, так вони вважають. Тому думаю, що їм нема сенсу втягуватися в те, аби розподіляти свої сили ще для проведення якоїсь суттєвої наступальної операції.
«Байки про наступ на Одесу – це повна нісенітниця»
Чисельність ворога, який задіяний зараз у війні, разом з резервом складає 482 тис. осіб – це ті, хто безпосередньо бере участь або знаходиться в прикордонних з Україною російських областях. Плюс у них тривають мобілізаційні заходи, які восени посилюються – про це не оголошується, але вони відбуваються. Ворогові вдалося худо-бідно сформувати за літо свою нещасну 25-ту армію і перекинути її якраз на схід.
Тому, з одного боку, дійсно можна казати, що російські війська виснажені і їхні найбільш боєздатні підрозділи зазнали втрат. Але разом з тим оця впертість в бажанні продовжувати бойові дії свідчить про те, що вони будуть і надалі проводити набір і робити ставку на кілька пріоритетних моментів – це людська сила, авіація і артилерія.
Вони вже спробували атакувати на Куп’янсько-Лиманському напрямку влітку, але отримали дуже потужну відсіч і вимушені були відійти, не реалізувавши своїх планів. Але як тільки прибула 25-та армія, стало помітно, що вони пожвавлюють наступальні дії на Лиманському напрямку. Судячи з певної активності на Куп’янському напрямку, теж є підстави вважати, що бойові дії там будуть інтенсифікуватися, можливо, навіть до зими або безпосередньо взимку. Думаю, в плани ворога також входить пожвавити наступальні дії в районі Авдіївки і Мар’їнки.
Але це стосується тільки Сходу. Байки про наступ на Одесу – це повна нісенітниця, в росіян там немає такого потенціалу. І в їхній наступ на Запорізькому напрямку взагалі не віриться – не видно, що вони до цього готуються, перебуваючи в обороні. А от на Куп’янсько-Лиманському напрямку і дещо південніше – Білогорівка, Соледар, Бахмут – ворог може перейти у наступальні дії.
Під час цих бойових дій територіальні здобутки росіяни можуть ставити на другий план. Першочергова їхня мета – це спробувати витягнути наші резерви, аби ми не проводили наступальних дій на тому ж півдні. Друга мета – ворог думає, що, змусивши перейти наші сили в оборону, зможе виснажувати нас і нав'язати свій сценарій подій. Ну, і третій момент – це вже територіальні здобутки, яких вони прагнуть. А це повноцінно захоплена вся територія Луганської області і Харківщини по річку Оскіл, з виходом далі на Лиман і з перспективами виходу на північ Донбасу. Це максимальні плани, які вони будуть намагатися реалізувати взимку, – там не йдеться про вихід на Дніпро, захоплення всієї Лівобережної України і так далі.
Буде відбуватися змагання за ініціативу – генерал Тарнавський (командувач Оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» Олександр Тарнавський) сказав, що ми наступатимемо і взимку. Ворог аналізує цю інформацію і може сподіватися: якщо ми будемо далі наступати на півдні і не скеровувати резерви на схід, йому вдасться провести цю свою операцію. Але якщо вони дійсно будуть вести там більш активні наступальні дії, то й ми перейдемо більше до активної оборони і оборонних дій, ніж до наступальних.
Взимку на півдні треба чекати серйозних морозів, щоб стало можливим діяти важкою технікою. Це зіграє на руку наступаючій стороні, тобто нам. У нас, до речі, ще не було практичного досвіду застосування взимку на відкритій місцевості «леопардів» чи «абрамсів».
А на сході морози будуть грати на користь росіянам, якщо вони збираються вести наступальні дії, це дасть їм можливість задіювати більше своїх підрозділів, можливо, з танками. Але, як показав досвід, на ведення бойових дій на сході погодні умови особливо не впливають. Нагадаю, що в тому ж Бахмуті велися масштабні дії, незважаючи на погоду.
«Ворогу вкрай важливо зафіксувати факт, що він тримає під контролем частину Харківської області»
Ворог не просто так зосередив на Куп’янсько-Лиманському напрямку підрозділи нещодавно сформованої 25-їармії. Хай вона і сформована на рівні особового складу десь на 70%, а техніки – на рівні 50%, але тим не менш. Ці підрозділи вже розміщені на визначених рубежах та позиціях.
По-перше, українська розвідка стверджує, що ворог зробив проходи у власних мінних полях і підтягнув бронетехніку ближче до лінії бойового зіткнення. По-друге, вони протягом минулих одного-двох тижнів активно завдавали удари по мостах через річку Оскіл, аби максимально розбалансувати та послабити нашу військову логістику. Так, наші інженерні підрозділи працюють над тим, щоб наводити тимчасові понтонні мости та переправи, але чи впораються вони з тим потоком логістики, яка буде потрібна під час активної фази введення оборонних дій на цій ділянці фронту? Це питання дуже непросте, бо ворог буде намагатися цілити по тих понтонних переправах, в першу чергу, за допомогою керованих авіаційних бомб.
Певен, що атака ворога може статися найближчим часом, причому може йтися про часовий проміжок буквально до кількох днів. Бо є у цьому процесі певний символізм: на 7 жовтня – день народження Путіна – треба звітувати бодай про якісь серйозні рухи, які мали б потішити кремлівського диктатора.
Ворог зосередив на цій ділянці фронту близько 50 тисяч особового складу, десь до пів тисячі одиниць бронетехніки і десь на такому ж рівні (може, трохи більше) бойових броньованих машин. До того ж там у них є до 500 артилерійських гармат калібру від 100 мм і більше, понад 100 реактивних систем залпового вогню. Це досить серйозний показник, аби спробувати реалізувати військову операцію на оперативному рівні. Цей рівень полягатиме в тому, що ворог намагатиметься вийти впритул до річки Оскіл, зайняти оборонні рубежі на позиціях вздовж всього лівого берега і взяти під контроль східну частину міста Куп’янськ. Бо це великий логістичний центр, хаб, де ворогу вкрай важливо зафіксувати факт, що він тримає під контролем частину Харківської області. Відомо ж, що на території Бєлгорода розташована військово-цивільна адміністрація гауляйтерської «влади» Харківської області. Тобто ворог має амбітні плани, про які заявляє, – що Росія має «приростати» новими окупованими територіями.
На Лиманському напрямку ворог вже тричі намагався масштабно атакувати наші рубежі та позиції і українська армія іноді змушена була відходити на запасні рубежі. Потім внаслідок власних контратак вона втрачене відбивала, тобто ситуація там була досить динамічною. Причому динаміка цих процесів призвела до того, що ворог був змушений частково відвести підрозділи, які входять до складу Першої гвардійської танкової армії – це і Кантемирівська, і Таманська дивізії. Тобто частина їхніх підрозділів відведена глибоко за спину ворога для того, щоб поповнювати ресурси.
Для того, аби аналізувати співвідношення сил та засобів, треба розуміти, що є в розпорядженні українського війська. А такої інформації немає. Цього літа часто-густо у деяких джерелах з'являлися повідомлення про те, що по деяких позиціях ворожі ресурси переважають на певній ділянці фронту у 13 разів. А для того, щоб організувати ефективний наступ, достатньо мати співвідношення 1 до 3, а на напрямках головних зусиль – 1 до 8. А якщо це 1 до 13, то де-факто російська армія мала б вже просовуватися вперед на цій ділянці фронту, проте їй це з різних причин не вдалося. Але знову-таки динаміка бойових дій прогресує і, думаю, що найближчими днями ми будемо чути відомості про значну активізацію бойових дій у ворожої армії.
Певною мірою для того, щоб розтягнути українські резерви, може відбуватися синхронізована діяльність ворожих дій як на північному сході (Луганська та Харківська області), так і на півдні Запорізької. На півдні зосереджені підрозділи не менше чотирьох десантно-штурмових дивізій російської армії. А це така собі «сіль» армії – кращі з кращих, найбільш мотивовані, забезпечені і навчені. Саме вони зараз намагаються атакувати і контратакувати наші позиції південніше Роботиного. Частково мають успіх, частково їм не дають реалізувати ці плани. Ворог серйозно втратив, але подальший розвиток ситуації, зокрема, і на цій ділянці фронту, напряму залежить від наших ресурсів. В районі Роботиного діють наші дві артилерійські бригади, які завдають найбільшої шкоди ворожій армії, і якщо ми маємо можливість в повній мірі забезпечити їхню діяльність, – то ситуація там буде сталою і ворог нічого не зможе вдіяти.
Поки ж ми, на жаль, чуємо тривожні дзвіночки від наших західних партнерів, які поступово згортають програми військово-технічної підтримки. І це не окремі кричущі випадки, як сталося з позицією уряду Словаччини, а загальні тенденції. Наприклад, за підсумками останнього «Рамштайну» ми отримали досить скромний перелік допомоги для забезпечення поточних потреб української армії. Плюс внутриішньополітичні чвари в США. Тому ситуація не є простою і ключові визначальні фактори – це ресурси. Переможе та сторона, яка має достатню їхню кількість у визначеному місці у визначений проміжок часу.
«У росіян є час до настання дощової погоди»
Очевидно, що наступ на Куп’янськ буде найближчим часом. Декілька днів і навіть тиждень було таке затишшя, яке свідчило про те, що росіяни перегруповуються та докидають резерви. Ще одна ознака їхньої підготовки до наступу: масове нанесення ударів по мостах, де вони планують наступати, – через Оскіл, через дрібніші річки.
На жаль, шанси у них є. Наше угруповання там аеребуває у невигідному географічному положенні – наші позиції фактично притиснуті до річки, тому оборонятися буде дуже важко. Єдине, що може цьому завадити, – це наш потужний контрнаступ біля Бахмуту, де є певні успіхи. Якщо буде перерізана дорога Бахмут–Горлівка, то росіяни будуть вимушені всі ці резерви кидати на залатування дірок. Але цього поки що не проглядається.
Росіяни розпланували цю операцію так, аби наступ відбувся до настання дощової погоди. У такому випадку українській армії організувати свій контрнаступ буде дуже і дуже важко, бо всі ці осінні негаразди з польовими дорогами будуть грати на руку ворогу. Фактично до початку сезону дощів лишилося десь три-чотири тижні – це той час, протягом якого ворог планує закріпитися хоча б на березі Осколу. Це програма мінімум. А програма максимум – це взяти під контроль Куп’янськ і саме вузлову залізничну станцію. Для цього їм потрібно буде перейти річку, і, думаю, інженерні частини у них для цього є.
Зараз сил для локальної операції у росіян достатньо. А залежно від того, як вона піде, далі, мінімум за два місяці, вони можуть думати про просування в напрямку агломерації Слов’янська та Краматорська. І ще один напрямок, який теоретично для росіян дуже важливий – це Ма’рїнка, далі наступ в сторону Курахова. Бо у випадку їхнього виходу на Курахово – там вже й виходи на ТЕЦ, тили нашого угруповання на Вугледарі… Ось ці напрямки для їхнього можливого наступу більш-менш прогнозовані.
«Ми завжди на крок попереду них»
Перманентні спроби наступу у ворога тривають протягом довгого часу. Але наше керівництво, наша розвідка бачать їхні наміри, ми знаємо всі їхні частини, підрозділи, і відповідно до цього діємо та правильно вибудовуємо оборону. Всі попередні приклади показали, що в нас це виходить досить добре.
Якщо під час першого етапу війни у ворога знищено кращих з кращих, то вони зараз, звісно, можуть накопичувати сили, але якість цього особового складу викликає питання. Звісно, що ворог вчиться, деякі елементи в них виходять краще, але ми постійно теж все це бачимо. А через те, що мотивація у нас в рази більше, бо ми захищаємо рідну землю і розуміємо, що буде, якщо вони прорвуться, то ми завжди на крок попереду них.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0
