«Маленькі помилки» агентства Reuters і велика українська трагедія

У провідних медіа Заходу навіть після року варварської агресії Росії часом зустрічається лексика, яка спотворює дійсність, вводить в оману багатомільйонну аудиторію та легалізує російську пропаганду в світовому інформаційному просторі.   

Зізнаємося, українці часто шоковані, як подається та чи інша подія у провідних медіа за кордоном. Проте, здається, від українського незадоволення легко «відмахнутися», мовляв, українці сторона конфлікту, а тому заангажовані.  

Деякі усталені у світових ЗМІ поняття насправді вводять в оману. Час поставити питання: постійні маленькі маніпуляції, неточні терміни в ЗМІ: чи не є вони тим, що з часом, після багатомільйонного їх тиражування, спотворює інформаційний простір? За останнє століття Кремль продемонстрував свою здатність системно та часом непомітно поширювати брехню в світі.

Понад рік тому російський фашизм (згідно з визначенням історика Тімоті Снайдера), не ховаючись, напав на Україну з геноцидальною метою – стерти країну та націю з карти світу. Проте і сьогодні ми можемо зустріти фрази про «українських націоналістів, які воювали з повстанцями Донбасу» на позначення захисту кордонів України та її конституційного ладу від гібридної російської агресії.

«Сепаратисти», «спірні території», «війна в Україні», «регіони України, які голосують за приєднання до Росії» – такі «міни», що були свого часу розкидані російською пропагандою, все ще «вибухають» час від часу у світовому інформаційному просторі. У цьому матеріалі ми розглянемо деякі помилкові слова і визначення у провідних інформагенціях, таких як французька AFP, британське Reuters та американське AP (Associated Press). 

Треба визнати, що мабуть найбільшою перемогою російської пропаганди після захоплення частини України в 2014 році стало те, що світ почав використовувати термін «сепаратисти». Після того, як українці стали протестувати, а зв’язок бойовиків із Москвою став очевидним, з'явився термін «сепаратисти, яких підтримує Росія». Але, як кажуть, диявол в деталях. Коли ми читаємо про сепаратистів, яких підтримує Росія, люди розуміють це так, ніби в Україні дійсно був потужний сепаратистський рух, який з часом перейшов до збройної боротьби. А Росія, мовляв, лише втручається у цю «внутрішню проблему» України, хай і в порушення міжнародних правил.  

Але в  реальності причинно-наслідковий зв’язок був іншим. Росія активним втручанням інспірувала заворушення, щоб згодом встановити свій прямий контроль над територією. Усі «сепаратисти» відпочатку виконували вказівки з Москви. Звісно, у 2014-му Росія скористалася слушним моментом, коли українці були розбурхані революцією, а центральна і місцева влада критично ослабла. Але з противників нової влади противниками української держави людей зробила російська агентура.

Справжні сепаратисти виступають за створення власної окремої держави. При цьому вони можуть користуватися підтримкою зовнішніх сил, вибираючи, яка з цих сил більш сприятиме досягненню мети. Так звані «сепаратисти» в Криму і на Донбасі нічого самі не вибирали і не вирішували, а вся їхня діяльність мала на меті створення умов для поглинання нових територій Росією.

Отже, термін «сепаратисти», або «підтримувані Росією сепаратисти» (Ukrainian separatists backed by Russia), який увійшов у вжиток в 2014 році, не відображає реальність та легалізує російську пропаганду про громадянську війну. І судячи з того, що західні ЗМІ підхопили цей термін, а Україна не змогла цьому запобігти, трюк вдався, а відтак, як це не прикро, це стало заохоченням для подальших злочинів путінізму.    

Виходячи зі своєї доктрини ведення гібридної війни, яка була оприлюднена в 2013 році та стала відома як «Доктрина Герасимова», політичні заворушення в країні супротивника є інструментом військової агресії. Наведемо цитату з цього тексту: «Акцент використовуваних методів протистояння зміщується в бік широкого застосування політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних та інших невійськових заходів, що реалізуються із залученням протестного потенціалу населення. Усе це доповнюється військовими заходами прихованого характеру, зокрема, реалізацією заходів інформаційного протистояння та діями сил спеціальних операцій».

Наведемо приклади, як «маленькі» помилки поважних західних інформагенцій, на які спираються журналісти всього світу, помаленьку, крок за кроком, легалізують кремлівський наратив про громадянську війну в Україні. Так, в своєму матеріалі під назвою «Пів року війни в Україні» Reuters пише про «сухопутний міст між сепаратистськими регіонами на Донбасі та Кримським півостровом». Хоча це не сепаратистські регіони, а незаконно окуповані Росією регіони України.

Також в матеріалі використовується термін «проросійські військові» щодо тих, хто захопив у полон оборонців Маріуполя. Насправді ж очевидно, що атакою на це місто, де загинули десятки тисяч цивільних через невибіркові атаки, керувала саме Росія і Путін. Хай навіть якусь частину атакуючих складали громадяни України, яких насильно (в порушення Женевської конвенції) росіяни мобілізували в свої проксі-війська. 

Суд у справі збитого авіалайнера MH17 встановив, що «з половини травня 2014 року Росія здійснювала так званий загальний контроль над Донецькою народною республікою». Він також встановив, що літак був збитий з російського ЗРК «Бук», а одним зі злочинців є росіянин Ігор Гіркін. Згадаємо, як розгортався гібридний напад Росії на Донбасі. Саме Гіркін командував одним з найперших захоплень бойовиками адмінбудівлі та став першим «міністром оборони» т.зв. ДНР. Він пов'язаний з російськими спецслужбами, і в одному з інтерв’ю зізнався, що сам «натиснув спусковий гачок війни».

Також Гіркін відповідальний за перші вбивства українських військовослужбовців. 13 квітня 2014 його група під Слов’янськом вбила офіцера СБУ Геннадія Біліченка. А перед цим, 18 березня підрозділ Гіркіна штурмував фотограмметричний центр у Сімферополі, під час якого загинув прапорщик Сергій Кокурін. 

Світові ЗМІ настільки звикли користуватися терміном «сепаратисти», що не переглянули свій словник навіть після повномасштабного вторгнення, коли всі маски було остаточно знято.

Ще один приклад. AFP News Agency повідомляло в Twitter: «Українські сепаратисти стверджують, що оточили Лисичанськ». Агенція фактично вводить в оману свою аудиторію, адже будь-яка людина, що незнайома з ситуацією в Україні, після такого заголовку повірить в існування міфічних українських сепаратистів. На це швидко зреагував у своєму твіттері представник МЗС України Олег Ніколенко. 

В матеріалі AP від 2021 року причини «конфлікту» пояснюють так: «озброєні повстанці в переважно російськомовному східному регіоні захопили урядові будівлі та проголосили «народні республіки» в Донецькій і Луганській областях, а українські військові та добровольчі батальйони рушили, щоб придушити заворушення. Україна та Захід заявили, що Росія направила війська та зброю на схід для підтримки сепаратистів». Насправді, Україна з 2014 року звинувачує Росію в іншому – в гібридній агресії та в загарбанні територій із використанням спецслужб та армії, які діяли без розпізнавальних знаків та імітували «народне повстання».  

Отже, світова журналістика не змогла дібрати правильних слів, щоб пояснити, що відбувається насправді. А Україна – не змогла донести свою позицію. 

Звісно, українці, як сторона конфлікту та потерпілі, не можуть не бути заангажованими. Однак і результат конструювання штучного «балансу» в подачі матеріалу часто є занадто далеким від адекватності. 

Ще один поширений термін, який викривляє реальність – «війна в Україні» («конфлікт в Україні», «українська криза»). Навіть після того, як Росія ввела майже всю свою армію в Україну, де отримала настільки потужну відсіч, що аж довелося проводити додаткову мобілізацію. Навіть після того, як агресор почав регулярно обстрілювати ракетами інфраструктуру, щоб позбавити людей електроенергії, вбиваючи при цьому цивільних для залякування – всього цього виявилося недостатньо, щоб припинити писати «війна в Україні». І натомість почати говорити про «напад Росії на Україну», «російську агресію в Україні» та «Російсько-українську війну».  

Наприклад, інформагенція AFP використовує назву «Рік конфлікту в Україні на відео». 

Такий підхід є абсолютно неприйнятним з трьох міркувань. По-перше, він приховує ім'я, а з ним і відповідальність, самого агресора – Росії. По-друге, натякає на внутрішню природу проблеми, мовляв, щось не так із самою Україною. По-третє, відмовляє Україні у суб'єктності, зводячи її роль до території, де точиться якась боротьба.

У своїй інфографіці AFP систематично вживає термін «конфлікт в Україні» на позначення найбільшого в Європі після 1945 року  зіткнення двох регулярних армій. Чи коректно було б писати про те, що відбувалося в 1940 році, словосполученням «конфлікт у Франції»?

Ще в одному матеріалі AFP підписує на мапі окупований Крим, Донецьку та Луганську області «спірна або сепаратистська територія до російського вторгнення».

Про «сепаратистів» ми вже говорили. Проте, як незаконно анексований Крим, став спірною територією для всесвітньовідомого інформагентства? За такою ж логікою кожну вкрадену річ потрібно називати не вкраденою, а спірною, бо крадій на неї також має якісь права.

Ще одна проблема: вживання слова «референдум», яке легалізує російські анексії. Коли загарбання ховають за піар-акцією під красивим словом «референдум». Тому будь-яке вживання цього слова, як і слова «голосування», яке саме по собі має позитивні конотації, без уточнення, що мова йде про фейковий чи так званий референдум, ллє воду на млин російської пропаганди. 

Наприклад, відома інформагенція Associated Press 21 вересня опублікувала «сенсаційну» новину під заголовком: «Чотири регіони України планують цього тижня голосувати за приєднання до Росії» (4 Ukrainian regions schedule votes this week to join Russia). 

Це відверте тиражування російської пропаганди. При прочитанні у непідготовлених читачів може скластися хибне враження, ніби існує добровільна низова ініціатива з проведення волевиявлення. У заголовку відбувається підміна: регіони стають суб’єктом, хоча, як може йтися про їхню суб’єктність, коли це загарбані Росією території, значна частина населення яких виїхала або була вбита, де тривають бойові дії, а лідери громад переслідуються окупантами: знаходяться в тюрмах, чи навіть у катівнях, про системне використання яких йдеться, зокрема, у доповіді незалежної міжнародної комісії ООН. Заголовок знову сформульований у руслі наративів окупантів, коли Росія вдає, ніби йде на зустріч побажанням мешканців певних регіонів України. 

Дослідження ІМІ, наводило ще один приклад того, як агенція Associated Press в одному з матеріалів так само називає фейкові «вибори» голосуванням та референдумом. 

Агенція Reuters також використовувала термін «the vote», тобто голосування, що жодним чином не відповідає дійсності. 

Коректними визначеннями є «фейковий референдум» або «псевдореферендум». Це стосується і незаконного референдуму в Криму в 2014 році. 

Те, як пропаганда антизахідного, агресивного путінського режиму просочується в провідні світові медіа та «крапля за краплею» отруює інформаційну картину світу, ще чекає на ґрунтовні дослідження. 

У 2020 році Reuters уклав договір з російським агентством ТАСС, яке надавало свій контент підписникам Reuters Connect. «Вибір нашого агентства як партнера підкреслює репутацію ТАСС як джерела винятково перевірених новин», – казав тоді Сергій Михайлов, генеральний директор ТАСС, структури, яка ще з радянських часів відома як рупор пропаганди. Поширення російських новин через західні інформагенції є одним з методів легалізації брехливих кремлівських наративів. У свою чергу посилання на російське першоджерело наче знімає відповідальність з самого західного медіа. 

Напередодні вторгнення Reuters публікує матеріал «Українські обстріли забрали життя 11 осіб на підконтрольному Росії сході України» з посиланням на ТАСС.  Партнерство Reuters Connect з цим російським агентством тривало аж до кінця березня 2022 року. 

Проте вплив рашизму на появу недостовірної інформації від Reuters відзначався дослідниками і пізніше. Наприклад, 30 травня 2022 року був опублікований матеріал з посиланням на ТАСС під назвою «Промосковська Херсонщина починає експортувати зерно в Росію — TASS». Назву того ж дня, як пише журнал Ukraїner в своєму матеріалі, присвяченому прокремлівській лексиці у ЗМІ, виправили на «Підконтрольна Росії Херсонська область України починає експорт зерна до Росії — TASS».  Та навіть такий заголовок є помилковим. Ось як варто було його переформулювати, аби не суперечити правді: «Росія почала вивозити зерно з окупованої Херсонської області». Інакше знову виходить, що Росія тут ні до чого, бо рішення ухвалює Херсонська область, яка має суб’єктність, хоч і «підконтрольна Росії». 

На це відреагував речник Міністерства закордонних справ Олег Ніколаєнко, який, між іншим, сам народився в Херсоні.

На цьому прикладі ми бачимо, як старанно уникають терміну «окупована територія». «Якщо регіон промосковський, то що поганого в тому, що він підконтрольний Росії? Таким чином це формулювання легітимізує факт, що здійснився», – прокоментував політолог Ян Смоленський в матеріалі The Fix, в якому досліджувалися прокремлівські наративи у матеріалах Reuters.

Цікаво, що за 10 днів після цього скандального заголовка Reuters продовжує ставити новини, про начебто окремі області, які поставляють зерно. Для прикладу, два заголовки:

• перший – «Підконтрольна Росії область України планує продавати зерно в Північну Америку – РІА» (Russian-held Ukraine region scheming to sell grain to North America – RIA);
• другий – «Підтримувана Москвою Луганська область в Україні відправляє «звільнене» зерно в Росію – ТАСС» (Moscow-backed Luhansk region in Ukraine to send 'liberated' grain to Russia – Tass).  

У новині Reuters, з посиланням на російське інформагентство РІА, називає представника окупантів «членом адміністрації південно-східної Запорізької області України, якого цитує РІА» (a member of the administration in the southeastern Zaporizhzhia region of Ukraine, was quoted by RIA), так що читач може подумати, ніби йдеться про представника України.

Ще одна новина Reuters також стосується зерна: «Посадовець Маріуполя каже, що перше вантажне судно вийде з порту найближчими днями» (Mariupol official says first cargo ship to depart port in coming days). Хоча призначеного окупантами колаборанта явно некоректно називати «маріупольським посадовцем». У матеріалі йдеться серед іншого і про те, що «проросійські сили завершили захоплення міста», хоча, як ми вже зазначали, Маріуполь захопила і знищила саме російська армія. 

11 листопада 2022 року ця агенція називає колаборанта Кирила Стремоусова «призначений Росією заступник цивільного адміністратора Херсонської області» (the Russian-installed deputy civilian administrator of Kherson region) – так, начебто мова йде про Ростовську область, і Росія має якесь право призначати там чиновників.  

А ось як шляхетно подана втеча окупантів та колаборантів з Херсонської області в новинах Reuters від 15 листопада. Заголовок: «Російські адміністратори залишають друге місто української Херсонської області». Перший абзац: «Державні службовці, які працюють у встановленій Росією адміністрації в Новій Каховці, другому за величиною місті на півдні України в Херсонській області, покинули місто…». У заголовку та першому абзаці симптоматично не йдеться про російську агресію та окупацію. 

Експерти Ян Смоленський і Мацей Мисливець, які були залучені до дослідження The Fix, вказали, чим загрожує така підміна понять від Reuters. На їхню думку, це нормалізує окупацію, просуває московські наративи через інші ЗМІ, які ставлять новини з посиланням на Reuters. У результаті маємо спотворення реальності, що передбачає фальшиві еквіваленти, легітимацію агресії, применшення відповідальності агресора або її повне скасування. 

У цьому матеріалі ми розглянули деякі приклади того, як через провідні інформагенції відбувається, по суті, легалізація злочинів Кремля в інформаційному просторі. Це не нова практика. Колись так само Кремль активно використовував ЗМІ для поширення міфу про квітучу соціалістичну країну робітників і селян, у той час як в реальності радянські громадяни були позбавлені елементарних прав і не знали добробуту. 

На прикладі поступової, але наполегливої підміни понять помітно, як можна створювати віртуальну реальність, у якій російські окупанти в Україні стають «сепаратистами», «чиновниками», представниками «Херсонської області, яку підтримує Росія».   

Після цього вже не дивує проникнення в західні ЗМІ кремлівського наративу про наявність в Україні неконтрольованих збройних формувань, націоналістів, або навіть нацистів. Чорну легенду про «страшних українських націоналістів» наполегливо творило ще радянське КДБ, щоб таким чином дискредитувати увесь український рух, тавруючи будь-якого патріота України «нацистом». Через часте повторювання цей міф почав жити і серед звичайних мешканців західних країн, яким складно зрозуміти ситуацію в Україні. Пересічні європейці, натомість, періодично стикаються з кремлівською дезінформацією про «нацистів з татуюваннями», і це їх лякає, а відтак,  врізається в пам’ять. 

Хоча більш логічним було б, аби люди пам'ятали про загрозу неосталінізму сучасної Росії з її тоталітаризмом, мілітаризацією дітей та регулярним розв’язуванням війн. 

Ніна Кур'ята, медіаекспертка та колишня головна редакторка Української служби Бі-Бі-Сі, вважає, що завдяки комунікаціям з медіа можна впливати на вживання помилкових кремлівських термінів

«У західних медіа працює інститут скарг і читацького омбудсмена. Тобто, якщо написати скаргу туди (у медіа), вона точно буде розглянута. Не факт, що все буде виправлено, бо туди пишуть багато людей, яким просто щось не подобається, але, принаймні, буде відповідь редакції та її пояснення. А можливо, навіть змінять формулювання. 

Проте, варто пам’ятати, що потрібно не просто висловлюватися в стилі «мені це не подобається, я не згоден». Потрібно аргументовано пояснювати та говорити так, щоб вносити конструктив. Треба оперувати фактами: наприклад, міжнародними документами про окупацію Донбасу, анексію Криму, незаконність будь-яких псевдореферендумів під дулом автомата тощо. Загалом, українські комунікаційники, експерти та журналісти можуть організовувати цехові дискусії, виступати на конференціях, щоб піднімати проблему використання помилкових визначень і термінів. Потрібно звертатися до міжнародних журналістських організацій з ініціативою створення нових гайдлайнів. Або писати до них статті англійською про те, як отака термінологія розмиває рамки і шкодить, заохочуючи агресора. Можна зробити мінісловник з поясненням, як не попастися на маніпуляції та комунікувати його з медіа».

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки