«Бариги мерзотні»: український воротар знайшов свій воротарський светр на інтернет-аукціоні через 18 років (фото)

Воротар найсильнішого в українській історії хокейного клубу «Сокіл» (Київ) у 2005-2007 роках, учасник українсько-російської війни Микола Ворошнов несподівано для себе знайшов у Мережі ігровий светр з 30-м номером і своїм іменем, у якому грав на чемпіонаті світу-2002 серед юнаків до 18-ти років у Словаччині. Виявилося, що форму в хокеїста забрали і зараз виставили на аукціон.

Слово самому Ворошнову:

«Історія про те, як мій ігровий светр знайшов мене через 18 років. Днями написав мені один американець, представився колекціонером хокейних джерсі, і спитав, чи є в мене фото з матчів у цьому ігровому светрі, який він купив на одній з торгівельних онлайн-платформ.

Пожалівся я на цю барижну історію своєму товаришу з Канади і сьогодні він мене приголомшив тим, що викупив її у цього колекціонера і хоче повернути мені. За скільки викупив – не зізнається.

Але історія не про це, а про те, що я відіграв на чотирьох чемпіонатах за збірну і не маю жодної джерсі (нові футболки надає IIHF на кожен турнір). Всі вони одразу після чемпіонату опинялися в баулах наших функціонерів, а потім усі вечірні «бізнес-команди» майоріли в новеньких жовто-блакитних кольорах. Прикро. Навіть після останнього виграшу турніру U20 в дивізіоні  1 у 2003 році і виходу в еліту нам обіцяли подарувати наші «тріумфальні» светри. Але натомість мені довелося вимінювати свою джерсі на зворотні квитки в Канаду у пана Коваля (виконавчого директора Федерації хокею України – «Главком»), оскільки приїзд гравця у збірну оплачує Федерація, з обіцянкою, що таки отримаю його, якщо знов приїду в березні того ж року виступати за збірну U18. У березні, в Бріансоні ми програли і я був посланий куди подалі з питанням про обіцяний светр збірної.

А таких як я (юніори, молодіжка) - по 22 гравці, двічі на рік. 44 національних светри. По баулах та по підвалах на «Авангарді» (спорткомплекс у Києві – «Главком») ховалося. Бариги, б... Те саме – по ключках та по формі.

До речі, про ключки. Як переїхав грати за кордон – їздив зі своїми (довжина воротарського шафту в мене специфічна через великий зріст). Так ось, після одного з турнірів за збірну, вже в Києві, не знайшов своїх ключок. Все, що знав: «Иван Саныч куда-то унёс». А куди, кому? Не було часу шукати, бо всі поразбігалися по норах. А влітку зустрів в одного з кіперів. Діалог простий: «-Де взяв? - Купив. – Ах..нно».

«Падлюко, якщо ти це читаєш, а я певен, що читаєш:  «аби тобі руки повідсихали і жінка твоя довіку була б тобою не вдоволена», - підсумував Ворошнов. - Наразі приємно, що через 18 років, давно після закінчення кар’єри, я таки отримаю свій светр. За який я заплатив своїм потом і кров’ю. А мій товариш – ще й доларом. Дякую йому. А ви, бариги – мерзотні, дрібні особистості».

На початку року «Главком» розповідав, що колишнього спортовця та бійця Миколу Ворошнова, який також запам’ятався участю в телепроекті «Зважені та щасливі», побили на дорозі люди, причетні до особи з депутатським значком.