рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Дружина українського футболіста розповіла, як разом із сином подолала рак

    • Розсилка
    Щасливі усмішки знову повернулися в родину Бочкурів - Дружина українського футболіста розповіла, як разом із сином подолала рак
    Щасливі усмішки знову повернулися в родину Бочкурів
    Фото з Фейсбука Віри Бочкур

    Драматична історія зі щасливим фіналом

    Ця історія шокувала футбольну спільноту України. Впродовж нетривалого часу одне за одним захворіли онкологічними захворюваннями п’ятимісячний син  і дружина футболіста івано-франківського «Прикарпаття» Романа Бочкура. Моральну й матеріальну підтримку Романові та його сім’ї надавали безліч причетних до футболу людей – від футболістів і функціонерів до звичайних уболівальників.



    І ось минуло трохи більше року року й Віра Бочкур сповістила на власній сторінці у «Фейсбуку», що маленький Максимчик повністю видужав, а сама жінка але продовжує лікування. Їй залишилось декілька «хімій» і вона вірить, що зможе написати, що теж у ремісії.

    «Коли мені було 17, мама померла від раку, тому і я багато років жила в шаленому страху, - написала Віра. - Мене часто переслідували думки, що у мене теж рак, що я вже онкохвора. Але коли поставили діагноз «рак» Максу, це було найстрашніше, що могло трапитися з нами. Тоді мені здавалося, що це крапка. Навіть страшно згадати перший місяць лікування, сліз, відчаю, жаху.

    Мій чоловік тоді був сильнішим ніж я, він вірив, що Макс одужає, а я просто весь час ревіла, і волала до Всевишнього. Я розклеїлася сильно, мене втішали тільки молитви. Це були гарячі прохання до Бога, щоб Макс видужав. Рома не показував свого страху. Він вірив що все буде добре.

    Перше, що почало повертати мене до життя, це історія хлопчика з таким же діагнозом як у нас, і вони теж з Івано-Франківська. Мама цього малюка була сильною підтримкою для мене. Вони теж в ремісії, Слава Богу.

    Іще у дитячому відділенні всі стіни завішані фото з перемогами, справжніми, тими, які відбулися в лікарняних стінах. Я їх часто переглядала, читала, пам'ятаю багатьох діток, які перемогли хворобу. Так з кожним днем у мене почала рости надія і десь глибоко в душі з'явилася віра, що рак не вирок.

    Наша медицина зробила крок уперед, те, що роблять зараз, 2, 5, 10 років тому здавалося неможливим. І у нас є дуже хороші лікарі!

    Навіщо я це пишу? Я сильно хочу, щоб наша історія стала для когось росточком віри, надихнула, та була промінцем надії. Рак не вирок!

    Вірте, боріться, моліться! Важливо не здаватися і не опускати руки! Важливо вірити!

    І радіти кожному дню».

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ