Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    «Гол забив Андрій Шевченко» українською Путін чув чітко. До 20-річччя матчу Росія – Україна у Москві

    • Іван Вербицький
    • Розсилка
    Капітанами команд у тій грі були два етнічних українці - львів'янин Олег Лужний і донеччанин Віктор Онопко, який прийняв російське громадянство - «Гол забив Андрій Шевченко» українською Путін чув чітко. До 20-річччя матчу Росія – Україна у Москві
    Капітанами команд у тій грі були два етнічних українці - львів'янин Олег Лужний і донеччанин Віктор Онопко, який прийняв російське громадянство
    ФФУ

    Олексій Степура, який був українським диктором на історичному матчі, згадує пікантні подробиці історичного двобою

    Рівно 20 років тому, 9 жовтня 1999 року футбольна збірна України завдала Росії найдошкульнішого удару в її футбольній історії. Українці перемогли 3:2 у Києві. Перед московським двобоєм, яким груповий турнір відбору до Євро-2000 завершувався, росіян для продовження боротьби за перепустку в фінальну частину влаштовувала лише перемога, тоді як наша команда мала два варіанти. У разі перемоги українці виходили на Євро напряму. Нічия виводила їх у плей-оф кваліфікації.



    Навколо матчу панував страшний ажіотаж, додатково розігнаний обкладинкою газети «Советский спорт» із красномовною «шапкою»: «Бей, Хохлов, спасай Россию!» Звісно, усі розуміли, що прізвище футболіста Дмітрія Хохлова має в цій фразі другорядне значення.


    03
    Знаменита обкладинка

    Втім, завершився поєдинок для господарів драматично. На 88-й хвилині воротар Алєксандр Філімонов фактично самотужки закинув м’яч у ворота після простого, на перший погляд, штрафного Андрія Шевченка.

    «Гол забив Андрій Шевченко» українською над «Лужниками» пролунало громовицею. Ці слова пролунали з уст журналіста Олексія Степури, який виконував роль диктора майже випадково.

    «Поїхав тоді до Москви як звичайний уболівальник, разом зі знайомими, на автівці, - розповідає Олексій «Главкому». – Оскільки я працював журналістом і розпочинав кар’єру в російській столиці, то мав там широкі зв’язки. Більше того, випадково виявилося, що дотичний до прес-служби стадіону «Лужники». Тож завдяки знайомим за добу до матчу потрапив на закрите тренування збірної України. Випадкових людей у ту мить на стадіоні не мало бути взагалі. Але переглядом тренування справа тоді не обмежилася. Під час спілкування з представниками прес-служби виявилося, що у них проблеми з україномовним диктором, який для офіційних матчів під егідою УЄФА обов’язковий, оскільки оголошення мають вестися мовами обох суперників. Російський футбольний союз начебто звертався з відповідним запитом  в українське посольство, але проблеми вони не вирішили і потрібної людини не надали. Знаходячись у цейтноті, стати диктором запропонували мені. Чому б не погодитися? Проблем з українською мовою в мене не було. Правда, до останньої миті не вірив, що ця пропозиція серйозна. Аж поки не опинився у дикторській кабіні в день гри».


    stepura
    Олексій Степура

    Звичайно, на трибунах «Лужників» тоді був аншлаг. Додаткової пікантності ситуації надавав той факт, що саме на тому матчі вперше на широкій публіці з’явився прем’єр-міністр РФ Владімір Путін. Він сидів поруч із нашим прем’єром і президентом Федерації футболу України водночас Валерієм Пустовойтенком. За місяць до того Москву сколихнуло кілька вибухів житлових будинків. Тому антитерористичні заходи безпеки були надзвичайними.

    «У коментаторській кабіні познайомився з легендарним російським диктором, - каже Олексій Степура. – З голосом могутнішим, ніж у Левітана. Він сказав, що працює на стадіоні у Лужниках диктором 20 років і може виділити найперше два матчі. Перший відбувся восени в 1982 році. Їхній «Спартак» грав у Кубку УЄФА з нідерландським «Гарлемом». У наслідок тисняви тоді загинуло 66 людей. Другий важливий поєдинок у житті легенди – цей. Між Росією і Україною. Він сказав, що цей матч знаковий для всього російського футболу, що їхня збірна не має права програти».

    Власне, шанобливе ставлення російського диктора, а також той факт, що він прийшов на матч з маленькою дитиною, стримало Олексія від божевільного вчинку. «У голові крутилася думка – сказати у мікрофон все, що думаю про Росію і цим увіковічнитися, - каже чоловік. – Але стримався, бо було незручно і перед старшою людиною, яка була зі мною вельми ввічливою, і перед хлопчиком, з яким він прийшов».

    Олексій розповідає, що поміж українських журналістів, зокрема й поміж тих, які тоді входили до складу офіційної делегації, ходили чутки, мовляв, Україна цей матч Росії здасть. Політична доцільність нібито існувала, адже на носі були президентські вибори і тодішній глава нашої держави Леонід Кучма мріяв заручитися російською підтримкою. Як доказ того, що в цій грі щось буде нечисто, наводилася відсутність на матчі власника київського «Динамо» Григорія Суркіса і головного тренера киян Валерія Лобановського, котрий до всього ще й був консультантом наставника збірної Йожефа Сабо.

    Сам матч відбувався за переваги російської збірної, яка мала нагоди відзначитися ще в першому таймі, але відкрила рахунок лише на 75-й хвилині – зі штрафного забив Валерій Карпін.


    1999_rus-ukr_karpin_goal
    За мить м'яч після удару Карпіна влетить у ворота Олександра Шовковського

    «Часу було мало, але я чомусь вірив, що наша команда ще здатна відігратися, - згадує Олексій. – Але час спливав миттєво. І ось настала 88-ма хвилина. Шевченко збирався бити штрафний у ворота, які були зліва. М’яч летів від мене. Коли м’яч завис, у мене виникло враження, що хочу всунути його у ворота силою думки – разом із Шевченком, Філімоновим і рештою гравців. Врешті, воротар росіян помилився, але мало хто згадує, що перед ним було троє українських футболістів, зокрема Андрій Гусін, які закривали Філімонову видимість і збивали його спантелику. Воротар помилився під українським пресингом. І в цю мить «Лужники» немов вимкнули. Якщо до голу трибуни гули, то після того, як рахунок зрівнявся, над стотисячним стадіоном запанувала гробова тиша. Така, що нам згори було чути, як кричить Шевченко, як він щось говорить, підбігши обійматися до Сабо. Зрозуміло, що в Україні мого оголошення «Гол забив Андрій Шевченко» під час трансляції не чув майже ніхто. Усі святкували. А ось у «Лужниках» воно пролунало дуже чітко. Путін мене точно мав почути».

    За словами Олексія Степури, після матчу росіяни були розчавлені настільки, що швидко залишили трибуни «Лужників» і українців, які не приховували радості і йшли поруч з синьо-жовтими стягами не зачіпали. Градус ворожості між державами почав підвищуватися згодом, у процесі зміцнення позицій Владіміра Путіна.

    Іван Вербицький, «Главком»


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ