Гроші, гроші, гроші… Чим обернеться провал футбольної Суперліги

Політика – це великі гроші без емоцій. Футбол – великі гроші на емоціях. Рано чи пізно вони мали перетнутися. І грім вдарив в останніх числах квітня. Група європейських клубів заходилася створювати альтернативу до Ліги чемпіонів УЄФА – Європейську Суперлігу. Галас піднявся такий, що політики і футбольні чиновники скинули маски і перестали приховувати, що їхні інтереси на сфери діяльності один одного не розповсюджуються.

Лозунг «Спорт – поза політикою», придуманий для пролетаріату, розвіявся, як дим. У сутичці зійшлися «жаби» й «гадюки». Проміжну перемогу не без допомоги керівників провідних країн здобули перші. Останні затаїлися. Втім, потяг пішов – Європейський союз футбольних асоціацій обіцяє клубам солодших пряників, а ті, в свою чергу, хочуть усе.

Спробуємо розібратися, чому прем’єрміністр Великобританії Борис Джонсон і президент Франції Емануель Макрон стали на бік футбольного монополіста УЄФА, Ангела Меркель зайняла нейтральну позицію, а в Кремлі позадкували.

У чому ж суть конфлікту між Суперлігою й УЄФА?

На кону дуже великі гроші. Прибуток УЄФА від Ліги чемпіонів складає близько €5 млрд. У футбольному союзі запевняють, що 60% від цієї суми, тобто біля €3 млрд, йде клубам. До цієї суми входять преміальні за участь у турнірі, гроші на продаж телевізийних прав, компенсації командам і національним асоціаціям за програмою лояльності тощо.

Для розуміння ситуації зазначимо, що основний шматок від цієї вертути дістається найбагатшим клубам. Вони на 80% закумульовані у п’яти провідних футбольних лігах – Англії, Іспанії, Італії, Німеччини та Франції. Причому у Прем’єр-лізі якщо порівняти її з Бундеслігою та Лігою 1, грошей крутиться в три рази більше. Тому німецькі та французьки клуби, в тому числі «Баварія» і «Парі Сен-Жермен», відійшли від Суперліги майже одразу.

На даному етапі їх, очевидно, влаштовують фінансові бонуси від УЄФА, які складають, в залежності від кількості перемог і нічиїх, не менше €100 млн за сезон («Баварія» минулого року виграла Лігу чемпіонів, ПСЖ знову грав у півфіналі).

Натхненниками ідеї створення Суперліги стали 12 клубів. До числа її організаторів увійшли англійські «Манчестер Юнайтед», «Манчестер Сіті», «Челсі», «Арсенал», «Тоттенхем» і «Ліверпуль», іспанські «Реал», «Барселона» і «Атлетіко», італійські «Ювентус», «Мілан» та «Інтер».

Ці команди, як вважається, є найдорожчими в світі і, відповідно, несуть для УЄФА золоті яйця. Проте отримують тільки частину від 60% з €5 млрд, які УЄФА розподіляє між усіма учасниками єврокубкових турнірів. Для них – це крихти, адже в разі проведення Суперліги, вони отримають усе.

Нагадаємо про формат Суперліги, адже її створення – це питання хоч і не одного дня, але більш тривалого часу, й ідею рано чи пізно втілять у життя. І ось чому.

Про формат Суперліги

У турнірі мали брати участь 20 клубів – 15 постійних членів і ще п'ять команд, які будуть визначатися на підставі результатів попереднього сезону.

Клуби розбивалися на дві групи по 10 команд, які мали провести двоколовий турнір. По три найкращих виходили до чвертьфіналу, команди, що зайняли 4-е і 5-е місця, проводитимуть стикові матчі. Далі – традиційний плей-офф, матчі вдома і в гостях. Фінал – одна гра на нейтральному полі.

Так само, як у Лізі чемпіонів, матчі мали проходити в середині тижня. Паралельно учасники не виходили з національних чемпіонатів.

Під ідею закладалися американські банки. Формат ліги дуже схожий на закриті змагання США: НХЛ, НБА, американський футбол. Зрозуміло, що створювали її й під більші прибутки. Вони, як вважають засновники Суперліги, неможливі, якщо не позбавитися від прошарку у вигляді УЄФА. Адже Європейський футбольний союз залучає від продажу ТВ-прав Ліги чемпіонів €1,5 млрд, а Національна футбольна ліга США – $7 млрд, хоча європейський футбол дивляться 1,6 млрд людей, а американський футбол – всього 150 мільйонів.

За планом Суперліга мала генерувати близько €10 млрд євро на рік, виплачуючи клубам-учасникам до €350 млн. Стартовий капітал мав забезпечити кредит від американського банку JP Morgan на суму €5,3 млрд. Передбачалося також підписати телеконтракт на суму близько €4 млрд на рік.

Крім того, 15 клубів-засновників мали отримати не менше €3,5 млрд в якості первісних субсидій на розвиток інфраструктури.

Що стоїть за провалом нового турніру?

Перш за все – втручання політики. За відмовою від участі «Парі Сен-Жермен» стоїть президент Франції Емануель Макрон, котрий одразу заявив про наступ на народну гру з боку олігархів. «Хайпанув» на темі й прем’єрміністр Великобританії Борис Джонсон. Їхнім лейтмотивом у виступах, який підхопив і президент УЄФА Александер Чеферін, звучали гасла «Суперліга – загроза принципу солідарності та спортивної меритократії», «гроші не мають бути вищими за свято», «удар у саме серце уболівальникам».

Потім з’явилися й самі вболівальники. Уже після того, як німецькі ЗМІ оприлюднили інформацію про те, що в Кремлі неабияк злякалися через створення Суперліги (підривалося питання реклами «Газпрому» і продажу газу на європейському ринку, а російський монополіст є спонсором Ліги чемпіонів) і заборонив Роману Абрамовичу разом з «Челсі» брати участь у новому турнірі, розпочалися акції протесту.

Згодом акції протесту розпочалися в Манчестері, де місцеві фанати навіть зірвали матч чемпіонату з «Ліверпулем». У сутичках постраждали шестеро поліцейських. Вимоги протестувальників – продаж власниками сімейством Глейзерів акцій клубу. Мовляв, клуб створювався для вболівальників і їм вирішувати, де йому виступати.

Головна помилка організаторів у тому, що вони не врахували думки тих, хто ходить на стадіони і купує продукцію їхніх клубів. Вони пішли на залучення нових прихильників серед молоді, який нудно просиджувати півтори години перед телевізором, і забули про тих, хто живе грою сьогодні. Їм поки що важко зрозуміти, як можна відмовитися від принципу вильоту в нижчу лігу або виходу до вищої, і закритися в клубі для обраних.

Але це півбіди. Зі створення Суперліги виникала загроза тотального розвалу ліг і турнірів на рівні збірних, бо УЄФА одразу виступив з відповіддю заборонити гравцям виступати у турнірах під його егідою, якщо футболісти гратимуть у клубах-заколотниках. Така перспектива руйнувала всі історичні підвалини гри, яким уже більше 100 років. У таких випадках гроші не завжди працюють, а якщо й працюють, то не одразу. Як, наприклад, у баскетбольній Євролізі, якій свого часу також передрікали занепад.

Справи підуть у суди

На своєму продовжують стояти тільки троє засновників – президенти «Реала» Флорентіно Перес, «Барселони» Жоан Лапорта і «Ювентуса» Андреа Аньєлі. Решта у тій чи іншій мірі заявила, поки що тільки на словах, про вихід з проекту. Хоча є один нюанс. Згідно контрактів, які підписали представники клубів, за вихід з Суперліги вони мають сплатити по €150 млн компенсації. Можливо, частково ці суми перекриє УЄФА – була інформація, що за вихід з числа засновників англійським клуба Європейський футбольний союз пропонував гроші. Не було з боку керуючого органу й каральних заходів. Усі учасники дограють єврокубковий сезон і будують плани на наступний.

Примітно, що Александр Чеферін, який погрожував санкціями, попервах дуже тихо відійшов у сторону. Сталося це після того, як Комерційний суд Мадрида заборонив УЄФА і ФІФА обмежувати в правах учасників Суперліги. Згодом рішення в УЄФА визріло. Дев'ять клубів, які нібито покаялися, заплатять по €15 млн штрафу. З них також утримають по 5% від прибутку з наступного розіграшу Ліги чемпіонів. Тим, хто продовжує чинити опір, тобто «Реалу», «Барселоні» і «Ювентусу», Чеферін погрожує дворічною дискваліфікацією. На яких підставах - невідомо. Адже у цих клубів на руках вже є рішення Мадридського суду.

Флорентіно Перес днями також заявив, що судитиметься з УЄФА і доведе, що Європейський футбольний союз, якщо переслідуватиме організаторів Суперліги, порушить антимонопольне законодавство Євросоюзу. Щоправда, в УЄФА санкцій щодо норовливої трійці ще не вводили, тож заборони на створення Суперліги немає.

Деякі гарячі голови пропонують компроміс – дозволити заколотникам створити свій турнір, проте й не виганяти їх з Ліги чемпіонів і національних чемпіонатів. Тоді всі великі гравці на футбольному ринку отримають бажані прибутки. Тільки малі клуби як завжди залишаться на узбіччі.

Геннадій Чеховський, для «Главкома»