Бенджамін Родс став радником президента США у 32 роки
Роздуми і спостереження Бена Родса є особливо цінними: він пропрацював із президентом Обамою усі вісім років
Бенджамін (Бен) Родс у 2009-17 роках обіймав посаду заступника радника президента США з питань національної безпеки. Один із небагатьох в команді Барака Обами, який пропрацював із ним протягом всіх восьми років у Білому домі. Родс був спічрайтером Обами – автор берлінської (2007) і каїрської промов (2009) 44-го президента США. У 2018 році опублікував мемуари про роботу в Білому домі – книгу «Світ такий як він є. Мемуари Білого дому часів Обами».
Роздуми і спостереження автора є особливо цінними, оскільки Бен Родс постійно напряму працював із Бараком Обамою. Він мав можливість слідкувати за тим, як глава Білого дому реагував на розвиток подій у світі. У 21 розділі своїх мемуарів Родс описує хронологію погіршення відносин між РФ та США після повернення Володимира Путіна в Кремль у 2012 році. В цій частині книги автор згадує про те, як Барак Обама реагував на події Революції гідності, окупацію Росією Криму і початок війни на Донбасі. Бен Родс у своїх мемуарах детально пояснює, що керувало Бараком Обамою в його політиці щодо РФ в тих умовах.
Одного ранку на початку лютого 2014 року Лаура Лукас, речниця в Раді національної безпеки, яка працювала зі мною, бувши присутньою на ранковому засіданні, запитана мене, як ми маємо відповідати на перехоплену телефонну розмову, яку виклали на YouTube.
«Яка телефонна розмова?», – запитав я. «Ви її іще не бачили? – відповіла вона. – Це Вікторія (Нуланд)».
Я почав шукати на моєму комп’ютері в Google про що йде мова. В той час в Україні кризова ситуація виходила із під контролю. У листопаді 2013 року корумпований проросійський лідер Віктор Янукович заявив про те, що він призупиняє підготовку до підписання угоди про асоціацію із ЄС. Цей крок мав закріпити і поглибити відносини України із Заходом. Протягом декількох наступних тижнів сотні тисяч людей виходили на протести на центральній площі Києва – Майдані. На фоні переговорів Януковича із Володимиром Путіним щодо «стратегічного партнерства», що було очевидною спробою відірвати Україну від Європи, почалися з’являтися заклики щодо відставки тодішнього українського президента. На вулицях Києва відбувалися сутички. Ухвалили новий закон, який забороняв антиурядові протести. В місті наростало насилля. Те, що мало місце під час Арабської весни, тепер повторювалося у столиці європейської держави, яка мала кордон із РФ. Це був найгірший кошмар Володимира Путіна.
Учасниками перехопленої розмови була Вікторія Нуланд, наш помічник державного секретаря з питань Європи, і Джеффрі Пайєтт, наш посол у Києві. Нуланд була войовниче налаштованим кадровим дипломатом з антиросійськими поглядами. До цього ця кмітлива жінка працювала в апараті віце-президента Діка Чейні, а також була речницею у Державному департаменті за часів Хілларі Клінтон. Від прослуховування запису розмови Нуланд і Пайєтта виникало враження, буцімто вони обирають членів нового уряду під час обговорення різних українських політиків. «Я не думаю, що Клич (Кличко) має працювати в уряді», – сказала Нуланд про одного українського політика. «На мою думку, Яц (Яценюк) – саме та людина, яка має досвід у сфері економіки, що може стати в пригоді в уряді», – сказала вона про іншого українського політика, який незабаром став прем’єр-міністром. Наприкінці телефонної розмови, нарікаючи на відсутність належного тиску з боку ЄС для вирішення політичної кризи, Нуланд сказала «До біса із цим ЄС».
Я був шокований. Росіяни скоріше за все перехопили цю телефонну розмову. В цьому не було нічого дивного. В такій роботі треба виходити з того, що будь-який уряд може тебе прослуховувати, якщо ти використовуєш телефон без систем шифрування. Що ж було новим, так це те, що перехоплену розмову виклали у відкритий доступ. Зроблено це було нахабним чином, використовуючи соціальні мережі – уряд РФ навіть дав посилання у Twitter на відповідний запис в YouTube. Те, що росіяни поводилися таким чином, порушувало неписані правила поведінки серед великих держав: ми збираємо розвідувальні дані про один одного, але ми використовуємо їх непублічно для наших власних цілей. Таким чином, було перейдено рубікон – росіяни не зупинилися на тому, щоб отримати інформацію незаконними способами. Підштовхувані загрозою того, що Україна вийде з їхньої зони впливу, росіяни були готові не лише займатися незаконною розвідувальною діяльністю, але й викладати її результати у публічний доступ.
«Я не знаю, що ми можемо сказати щодо цієї ситуації», – відповів я. «А які власне ми вже зробили заяви з цього приводу?».
«Державний департамент не відреагував публічно жодним чином».
Ми завершили розмову, зазначивши в заяві, що росіяни були тими, хто опублікували відповідне відео. Окрім того ми назвали це «новим дном російської поведінки».
Наші відносини з РФ поступово ставали все гіршими і гіршими після того, як Володимир Путін повернувся на посаду президента. Ми вважали, скоріше за все, помилково, що Путін підтримував всі досягнення і прогрес, який був зроблений в рамках перезавантаження відносин під час першого президентського терміну Барака Обами – угоду про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3) 2010 року, санкції проти Ірану, приєднання РФ до СОТ. Дмитро Медведєв намагався всіма способами продемонструвати, що відносини зі США стали кращими. Коли він відвідував США у 2010 році, то виступив із промовою в Кремнієвій долині. Медведєв був одягнутий у джинси і читав текст промови із iPad, намагаючись таким чином створити образ РФ, яка дивиться у майбутнє. Коли ж він приїхав у Вашингтон, наша адміністрація організувала йому обід із Обамою в закусочній Rey’s Hell Burger, де Медведєв з’їв свій бургер без верхньої булочки, тримаючись пальцями за котлету.
Особисто я бачу в Медведєві трагічну фігуру. Здавалося, що він розумів, яку політику краще проводити, а також прагнув, щоб РФ була міцніше зв’язана із Заходом.
Якби життя розвивалося інакше, він міг би бути росіянином, який би жив в Лондоні і час від часу навідувався б до Москви, щоб подивитися, як його бізнес. Замість цього Путін, людина, яка керує РФ наче це її власність, джерело багатства і престижу, призначив його на посаду президента. Скоріше за все, Путін спостерігав із зростаючим занепокоєнням, як протести, які стимулювала корупція, скидали вічних диктаторів, і в той же час ціни на нафту почали падати. Його власне обрання в 2012 році супроводжувалося великими вуличними демонстраціями і присутністю повноцінної опозиції.
Коли ж Путін формально повернувся до влади, будь-яка позитивна динаміка в російсько-американських відносинах була зведена нанівець. Вперше, коли Обама мав зустрічатися з Путіним після його переобрання, той запізнився на 45 хвилин. Путін відкидав ідеї щодо продовження переговорів щодо контролю над стратегічними ядерними арсеналами і питаннями протиракетної оборони. РФ продовжувала політику безумовної підтримки режиму Башара Асада. В серпні 2013 року РФ надала Едварду Сноудену притулок в Москві.
Як колишній розвідник, Путін чудово розумів усю важливість того, як хтось тікає з інформацією про розвідувальні дії іншої країни. У відповідь Обама скасував запланований візит до Москви. Йому не хотілося бути в умовах, коли Сноуден перебував в тому ж самому місті. Окрім того Обама не бачив сенсу проводити саміт, де не можна було б досягнути чогось суттєвого.
Я особисто помітив певну близькість між росіянами, Сноуденом і Wikileaks – те, як Wikileaks знайшла підхід до Сноудена, за яким активно стежили росіяни. Було показовим те, як матеріали опубліковані Wikileaks співпадали з інтересами РФ. Мова йде, зокрема, і про витоки даних від Сноудена, які, як здавалося, були спрямовані на підрив американських відносин з іншими країнами – особливо нашого союзу із ФРН.
Хто б не стояв за витоками секретних даних, його ціль була в розколі між США та Європою. Так сталося, що це було і головною ціллю Путіна, який надзвичайно сильно ненавидів розширення НАТО і ЄС завдяки колишнім країнам соціалістичного табору, таких як країни Балтії.
В той час, як протиріччя між США і РФ наростали, Україна стала поворотним пунктом. В очах Путіна вона була частиною РФ і смертельною загрозою для його правління. Це був такий тип кризи, що потроху насувається на тебе – розвиток подій дуже далеко, який мало привертає до себе увагу, аж поки не навалюється зі всією силою на тебе. Це сталося в лютому 2014 року, коли все більше учасників протестів в Києві почали вбивати на вулицях. Барак Обама з настороженістю і з обережністю стежив за розвитком ситуації у Києві. Він не вважав, що протести самі по собі є шансом змінити Україну, оскільки він був скептиком, що така зміна може мати місце. Від Буша-молодого він успадкував політику, в основі якої була можливість приєднання України і Грузії до НАТО. РФ вже здійснила вторгнення в Грузію у 2008 році. Востаннє, коли в Україні була революція, яка була викликала протестами, так звана Помаранчева революція 2004 року, її лідера отруїли таким токсином, який РФ використовує проти ворогів закордоном.
Підхід Барака Обами щодо України був ближчий до політики ЄС. Зміни мали б бути поступовими. Україна повинна була б мати можливість поступово наближатися до Європи. З часом мали б покращитися умови життя і виникла б менш корумпована політична система. Під час одного із засідань Обама сказав: «Якби я жив в Києві, я бачив би, як краще живуть люди у Варшаві. І це б стимулювало б зближення України з Європою».
В кінці лютого 2014 року Обама і Путін домовилися щодо формули, яка включала проведення дострокових виборів в Україні. Європейці виклали цю домовленість на папір, і здавалося, що протистояння в Києві можна вирішити. Але Янукович втік із країни і протестувальники взяли під контроль Київ. Події нагадували ранні дні Арабської весни: корумпований лідер залишає човен, що тоне, щасливі молоді люди радіють на вулицях, фото екзотичних птахів і раритетних автомобілів колекції Януковича підтверджують найгірші звинувачення проти нього. Але ми не були в тому часі і в тому місці, щоб революція дала плоди.
Потім почався звичний ритм кризи: засідання на вихідних у Ситуативній кімнаті президента США, якими керував Ентоні Блінкен, постійні електронні листи з останньою інформацією, нашвидкуруч організовані брифінги. Росіяни переміщати спецпризначенців в Крим. Вони не були одягнуті у традиційну уніформу, але вони окупували будівлі, взяли під контроль аеропорти і підняли прапор РФ над парламентом АРК. Події в Криму нагадали про російсько-турецьку війну 1853-56 років. Це все стосувалося тої частини світу, де історія завше була поряд. Росіяни вже особливо не заморочувалися в тому, щоб правдоподібно заперечувати, що ж вони роблять насправді. Вони просто брехали.
«Якби Путін був настільки впевнений у собі, він би не фотографувався по пояс голим на коні»
Протягом декількох наступних тижнів виникла доволі типова ситуація, яка постійно повторювалася. Барак Обама мав довгі телефонні розмови з Володимиром Путіним, намагаючись знайти якийсь спільний знаменник для вирішення кризової ситуації. Такі розмови тривали зазвичай більш як годину. І Путін завжди зводив їх до того, що першопричиною всіх проблем в Україні були протести, які повалили зрештою Януковича, а ініціювали їх США. Окремі лідери українських протестів отримували американську грантову грошову допомогу в рамках програм поширенню демократії. Як заявив Путін Обамі в рамках розмови 6 березня 2014 року, люди, які взяли владу в Києві, здійснили державний переворот.Обама постійно реагував на такі тези, наголошуючи на тому, що США не зацікавлені в контролі над Україною і те, що ми, американці, поважаємо історичні зв’язки, які РФ має із сусідкою. Обама наполягав на наступному: «Наш єдиний інтерес в тому, щоб підтримати базове міжнародне правило щодо того, що суверенні держави повинні мати можливість приймати самостійні рішення щодо внутрішньої і зовнішньої політики». Обама ставав все більше роздратованим, хоча здається, що нічого його не дивувало. Він не вважав, що Путін великий стратег, оскільки він більше діяв на основі своїх інстинктів та емоцій – чи це була реакція на ситуацію в Сирії чи це була відповідь на втечу Януковича з України. Обама і не любив, але і не ненавидів Путіна. Так само він не був прихильником тези, що Путін такий вже і крутий. «Якби він (Путін) був настільки впевнений в собі, – казав Обама – він би не фотографувався по пояс голим на коні».
18 березня 2014 року РФ анексувала Крим. Ми почали посилювати тиск проти РФ – санкції були спрямовані проти юридичних і фізичних осіб, олігархів, які були близькими до Путіна або були учасниками агресії проти України. Курс рубля став падати. Ми почали готувати пакет масштабної допомоги Україні. Барак Обама був активно залучений у процес. Він постійно спілкувався з Ангелою Меркель, розробляючи таку відповідь на агресію РФ, яка б об’єднувала такі моменти: підтримання єдності Європи, яка не особливо була зацікавлена в санкціях проти РФ, реалізація кампанії скоординованого економічного тиску на РФ через санкції, стабілізація нового українського уряду. Як Барак Обама казав членам своєї адміністрації: «Спочатку поставте правильну ціль, а потім вже дійте».
Наша реакція на агресію РФ проти України пішла набагато далі, ніж все, що зробила адміністрація Буша-молодшого після вторгнення росіян в Грузію 2008 року. Проте Республіканська партія все одно клеймила Обаму як слабкого президента. Окремі навіть вихваляли Володимира Путіна як сильного лідера, як когось, кого слід обожнювати. Спостерігаючи за цим Обама сказав мені (Бену Родсу – «Главком»), що це все представляє поворотний момент для Республіканської партії, яка до цього десятиліттями спиралася на ідею необхідності протидії Росії. На думку Обами, позитивні відгуки щодо Путіна, які з’являлися на каналі Fox News, переходили за всі межі типової внутрішньополітичної боротьби, хоча і були її частиною. Для них Путін був білим чоловіком, який представляв ідеологію, яка спиралася на антиглобалізм, релігію, відчуття племені і патріархальність. Окремі з представників правого руху у США, як казав Обама, мають більше спільного з Путіним, ніж зі мною.
«Путін брехав. Обама – накладав нові санкції»
Моя функція була в тому, щоб публічно наша відповідь на російську агресію виглядала якомога жорсткішою. Але ніщо, що ми могли зробити, не змусило б Путіна повернути Крим. Також Обама не міг зайти так далеко, щоб послати летальне озброєння в Україну, як того вимагали вашингтонські яструби – навіть якби ми пішли на такий крок, то все одно не могли б підвищувати ставки в грі, як це міг робити Путін.
Джон Подеста, який керував апаратом у президента Білла Клінтона, став допомагати нам як старший радник. Подеста був чудовою людиною, стратегом, який міг прораховувати розвиток подій у Вашингтоні. Але він приніс із собою підходи, які були за часів Білла Клінтона. Подеста запропонував, щоб Обама робив заяви щодо України, стоячи на фоні президентського гелікоптера. Таким чином, на його думку, Обама виглядатиме жорсткішим. Глава апарату Макдоноу пояснював такі ідеї необхідністю впливати на «суддів по Росії» – його власний термін, яким він описував вашингтонських експертів. І хоча я погоджувався з тим, що президентський гелікоптер буде гарним фоном, це змушувало мене трошки нервуватися – виступати на фоні гелікоптера було не так далеко від того, щоб позувати по пояс голим.
Сильним елементом у підході Обами була його спроможність об’єднати Європу у питаннях протидії РФ. У той же час віце-президент Байден керував питаннями підтримки українського уряду. У кінці березня 2014 року ми провели надзвичайний саміт, присвячений Україні. Працюючи разом із Меркель, Обама тримав разом Європу щодо санкцій, гарантував початок багатомільярдної програми МВФ, яка мала допомогти економіці України. Замість того, щоб відправити летальне озброєння в Україну, Обама сконцентрував увагу на розгортанні солдатів і техніки в країнах-членах НАТО, які мали кордон із РФ. Він все більше і більше говорив про те, в якому стані планує передати справи наступному президенту. Обама казав нам так: «Я не хочу залишити наступного президента в ситуації, коли в країнах Балтії і передових країнах НАТО взагалі немає жодних наших сил. Путін має розуміти, що якщо ми і не почнемо війну за Україну, ми готові воювати за країни НАТО».
Після нашої поїздки у Нідерланди криза продовжувала поглиблюватися – сепаратисти, яких підтримала РФ, почали займати урядові будівлі на сході України. В Донецьку і Луганську. Українські підрозділи намагалися силою утримати ці території під контролем. Коли Обама зателефонував Путіну, той знову почав розповідати про те, як Януковича позбавили влади. Путін заявив Обамі, що учасники протестів на Майдані також займали урядові будівлі. За його словами те, що мало місце на сході України, нічим від цього не відрізнялося.
Я відчував себе не зовсім зручно в той момент, коли сидів в Овальному кабінеті під час цих телефонних переговорів. Один лідер – Путін – брехав щодо того, що він насправді робив і порушував таким чином міжнародні норми. Інший лідер – Обама – накладав нові санкції на РФ. Їхні переговори по телефону не нагадували розмови. Путін без перерви говорив по п'ятнадцять-двадцять хвилин, тоді так само говорив і Обама. Обама завершив попередженням: попри кризу у відносинах між США і РФ, в сторін ще є час, щоб вирішити протиріччя таким чином, щоб взяти до уваги інтереси РФ. В іншому разі, Обама заявив про те, що він накладе ще жорсткіші санкції на РФ, якщо Москва і далі продовжуватиме втручатися в ситуацію на сході України. За такого сценарію, як сказав Обама, відносини між РФ і Заходом будуть напруженими на багато років наперед. В цьому не має жодної потреби.
Микола Бєлєсков, Інститут світової політики для «Главкома»
Коментарі — 0